12 травня 2026 року у Великому конференц-залі НАН України в Києві відбулась ювілейна сесія Загальних зборів Відділення механіки і машинознавства НАН України, присвячена 100-річчю від дня заснування Інституту гідромеханіки НАН України. У заході взяли участь перший віцепрезидент НАН України, голова Секції фізико-технічних і математичних наук НАН України академік НАН України Вячеслав Богданов, академік-секретар Відділення механіки і машинознавства НАН України академік НАН України Володимир Назаренко, керівники провідних установ і підприємств оборонної, авіабудівної та суднобудівної галузей, члени Академії за Відділенням механіки і машинознавства, Відділенням математики і Відділенням інформатики, керівництво і працівники Інституту гідромеханіки НАН України, представники інших академічних наукових установ.
Зі вступним словом до учасників звернувся академік-секретар Відділення механіки і машинознавства НАН України академік НАН України Володимир Назаренко. Він привітав усіх зі знаменною датою – 100-річчям від дня заснування Інституту гідромеханіки НАН України. І нагадав, що, створений 1926 року, цей Інститут зробив значний внесок у розвиток української та світової науки, започаткував нові наукові напрями, сприяв становленню України як держави з міцним науково-технічним потенціалом, доклав чимало зусиль для розвитку її обороноздатності. Усі роки свого існування Інститут активно займався проблемами природничих і технічних наук, підготовкою наукових кадрів вищої кваліфікації, досяг значних успіхів у вирішенні актуальних задач, пов’язаних із задоволенням потреб держави й суспільства. Результати, отримані науковцями Інституту, знайшли визнання світової наукової спільноти, застосовуються в наукових установах і на підприємствах різних галузей економіки нашої держави, зокрема авіабудівної, оборонної, суднобудівної, видобувної, енергетичної, транспортної та інших галузей. Сьогодні Інститут продовжує активно працювати, розвиваючи фундаментальні та прикладні дослідження в галузі гідромеханіки й гідротехніки, підтримує тісні зв’язки з промисловими підприємствами, зміцнюючи науково-технічний потенціал нашої Держави.
Від імені Президії Національної академії наук України й особисто від Президента Академії академіка НАН України Анатолія Загороднього присутніх і насамперед науковців Інституту гідромеханіки НАН України привітав зі 100-річчям Інституту перший віцепрезидент НАН України академік НАН України Вячеслав Богданов.
«За час, що минув, Інститут гідромеханіки став одним із провідних науково-дослідних центрів нашої країни, колективом, що об’єднує відомих учених і висококласних спеціалістів, осередком, де виконуються важливі фундаментальні дослідження та здійснюються експериментальні роботи, – зазначив він. – Науковому співтовариству добре відомі досягнення працівників Інституту гідромеханіки у дослідженні неусталених течій і руслових процесів, турбулентних характеристик потоку в придонній області та поблизу вільної межі, розвитку розрахунків тепловіддачі в атмосферу з поверхні водосховищ-охолоджувачів, у галузі фільтрації води в гідротехнічних спорудах і на великих територіях, гідродинаміки рухомих об’єктів, гідроакустики.
В Інституті розвинулися такі важливі наукові напрями, як управління примежовим шаром і гідробіоніка, гідрореактивний рух, теорія суперкавітації, високошвидкісний рух об’єктів поблизу границь, сприйнятливість примежового шару, дослідження закономірностей взаємодії хвиль і потоку рідини з пружними конструкціями, обчислювальна гідромеханіка, результати яких знайшли застосування у багатьох галузях промисловості та в інженерній практиці провідних науково-дослідних і проєктно-конструкторських організацій.
Сьогодення Інституту тісно пов’язане з широким спектром досліджень різних аспектів акустики потоків рідини і газу та медичної акустики, гідромеханіки великих швидкостей і суперкавітації, зниження опору руху тіл у воді, гідродинамічних технологій, фізико-хімічної гідродинаміки, розвитку гідро- і пневмотранспорту, енергоефективності, водопостачання та водовідведення, гідротехніки і меліорації. Чимало досліджень виконується на замовлення провідних підприємств нашої держави, серед яких – Акціонерне товариство «Антонов» і Державне підприємство «Дослідно-проєктний центр кораблебудування».
Під час нещодавнього відвідання Інституту гідромеханіки НАН України ми переконалися: він дійсно має унікальну експериментальну базу. Його комплекс для гідродинамічних досліджень включено до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання.
Прикладами міжнародної наукової співпраці Інституту є створення спільно з Королівським технологічним інститутом Швеції навчальної науково-дослідної лабораторії «Енергетичні технології сталого розвитку суспільства» та заснування пілотного центру ERCOFTAC від України, до якого увійшли представники низки наукових установ і закладів вищої освіти.
Розвиток сучасних Військово-Морських Сил і поповнення їхнього складу завдяки будівництву нових сучасних типів кораблів є актуальним питанням загальнодержавного значення. Дослідження, які розвиваються в Інституті гідромеханіки з вивчення закономірностей обтікання об’єктів, що рухаються, статичної стійкості суден, гідродинамічної теорії руху суден, теорії підводного крила, аеро- та гідродинаміки швидкісних суден із динамічними принципами підтримки якраз значною мірою сприяють вирішенню цих завдань. Ваш колектив долучився до розроблення проєктів ракетного корвета «Мустанг» і малого ракетного катера «Богомол». Перспективними є й інші розробки Інституту для підвищення обороноздатності нашої країни.
Певен, що колектив Інституту гідно подолає буремні часи сьогодення і в майбутньому отримає чимало визначних результатів, що сприятимуть підвищенню обороноздатності нашої держави, її відновленню та процвітанню.
Від усієї душі бажаю всім вам міцного здоров’я, нових творчих здобутків на благо нашого народу, нашої рідної України».
По тому академік НАН України Вячеслав Богданов вручив відзнаки, якими Національна академія наук України нагородила працівників Інституту гідромеханіки НАН України за багатолітню плідну працю, високопрофесійні здобутки та вагомий внесок у розвиток наукових досліджень і створення нових технологій у галузі гідромеханіки водних струменів та гідротехніки, а також з нагоди 100-річчя від часу заснування Інституту.
Відзнаку НАН України «За підготовку наукової зміни» отримали:
- директор Інституту гідромеханіки НАН України член-кореспондент НАН України Геннадій Воропаєв;
- заступник директора з наукової роботи Інституту доктор фізико-математичних наук Наталія Городецька;
- завідувач науково-дослідної лабораторії доктор технічних наук Віктор Бойко.
Відзнакою НАН України «За професійні здобутки» нагороджено:
- провідного наукового співробітника доктора фізико-математичних наук Ярослава Загуменного;
- завідувача науково-дослідного відділу доктора технічних наук Володимира Воскобійника;
- завідувача науково-дослідного відділу кандидата технічних наук Володимира Мороза;
- старшого наукового співробітника кандидата фізико-математичних наук Валерія Олійника.
Відзнаку НАН України «Талант, натхнення, праця» вручено старшому науковому співробітникові докторові філософії Владиславові Філонову.
Подяку НАН України отримав генеральний директор Науково-виробничого підприємства «Інтерциклон» Олег Кравченко.
Почесною грамотою Президії НАН України і ЦК профспілки працівників НАН України відзначено старшого наукового співробітника кандидата технічних наук Олександру Баскову.
Далі директор Інституту гідромеханіки НАН України член-кореспондент НАН України Геннадій Воропаєв виголосив доповідь про історію установи:
«1926 року Рада народних комісарів УСРР створила на базі кафедри гідрології Київського політехнічного інституту Український науково-дослідний інститут водного господарства в м. Києві, а постановою Ради народних комісарів УСРР від 30.04.1926 р. № 198 було затверджено його штати.
Першим директором цього Інституту призначили професора Євгена Володимировича Оппокова. У складі Інституту створили два відділи: відділ гідрології (його очолив професор Євген Володимирович Оппоков) і відділ водної енергії (професор С. П. Штернберг).
Звідси починається історія української наукової установи, яка нині називається Інститутом гідромеханіки Національної академії наук України.
Із біографії професора Оппокова зрозуміло, що ця подія сталася не спонтанно. Інженер-технолог Оппоков, закінчивши 1892 року Санкт-Петербурзький технологічний інститут, працює у Західній експедиції з осушення боліт Полісся, потім завідує гідрологічними дослідженнями і гідротехнічними роботами у Чернігівський, Курській, Полтавській губерніях, згодом вивчає водні режими заболочених річок Прип’ять і Німан. За цей період він опублікував понад 100 праць.
Його наукову діяльність високо оцінювали на кожному її етапі. 1908 року Російська академія наук удостоїла його монографію «Режим річкового стоку в басейні Верхнього Дніпра» Премії ім. Д.А. Толстого. 1916 року Російське географічне товариство присудило науковцеві Велику золоту медаль ім. Ф.П. Літке за праці з гідрології південного заходу Росії. Євген Оппоков був учасником I і II Південноросійських меліоративного з’їздів (1909 і 1912 років) та Метеорологічного з’їзду (1915 рік).
1917 року Оппоков переходить від науково-виробничої до педагогічної діяльності у галузі гідрології і меліорації та за спорідненими спеціальностями. Його зараховують штатним викладачем Київського політехнічного інституту – на кафедрі будівельного мистецтва за відділом гідротехніки з виконанням обов’язків екстраординарного професора до отримання звання ад’юнкта у дворічний термін. 1918 року він успішно захищає дисертацію і стає професором кафедри гідрології та гідротехніки Київського політехнічного інституту.
Оппоков не припиняв наукової діяльності й у 1918–1920 роках. Завдяки цьому, попри скрутні часи, він опублікував більш як 10 праць, зокрема книгу «Торф’яні багатства України». У них узагальнено результати попередніх досліджень боліт-торфовищ у межах колишніх Полтавської, Чернігівської та Мінської губерній. А ще в цих працях Оппоков звертає увагу на торф як паливо для промисловості.
Педагогічну роботу професор Оппоков поєднує з науково-організаційною: у 1921–1926 роках він був головою меліоративної секції та членом президії Сільськогосподарського наукового комітету України. 1922 року – очолив Гідромеліоративну службу при УкрМет, яку полишив 1925 року через розбіжності з головою УкрМет у питанні організації інституту водного господарства. Оппоков став почесним головою двох Всеукраїнських меліоративних з’їздів (1923 і 1924 років), заступником голови I і II Всеросійських гідрологічних з’їздів, активним учасником з’їзду з вивчення продуктивних сил і народного господарства України (1924 рік) та інших.
Він доводить Раді народних комісарів України доцільність відкриття Інституту водного господарства. Активно працює, 1926 року захищає докторську дисертацію. Інститут розширюється, 1928 року відкриваються нові відділи: відділ меліорації (його очолює професор Юрій Валентинович Ланге) та відділ гідробіології (професор Дмитро Євстахійович Беллінг). Інститут водного господарства активно долучається до наукових програм Академії наук. 1929 року професора Євгена Оппокова обирають дійсним членом АН УСРР.
Переломного 1934 року Рада Академії ухвалила рішення, згідно з яким основною структурною одиницею має бути інститут.
У межах цієї реорганізації Український науково-дослідний інститут водного господарства передали Академії наук УРСР, і він став називатись Інститутом водного господарства АН УРСР.
Проте успішну роботу академіка Євгена Оппокова перервали надзвичайні події: у вересні 1937 року його заарештували через сфальсифіковані звинувачення у шпигунстві, судили і в листопаді 1937 розстріляли…
До вересня 1939 року обов’язки директора виконував заступник директора з адміністративно-господарської частини Микола Михайлович Уласович. Президія АН УРСР своєю Постановою від 14.05.1938р. № 19 реорганізувала Інститут водного господарства АН УРСР в Інститут гідрології АН УРСР.
Було створено два нові відділи – відділ річного стоку (завідувачем став професор Анатолій Володимирович Огієвський) і відділ річкової гідравліки (професор Георгій Йосипович Сухомел)
Наприкінці 1939 року відомий науковець-гідролог професор Анатолій Огієвський очолив установу, але щось не склалось у взаємодії з керівництвом Академії.
1940 року директором Інституту призначили члена-кореспондента АН УРСР Георгія Сухомела. За його директорування розширилися дослідження закономірностей і режимів багаторічного, річного й помісячного стоків різних ділянок Дніпра, норм витрат на випаровування з водної поверхні в його басейні. Важливими результатами наукової роботи стали основи теорії неусталеного руху у відкритих руслах, теорія розрахунку руху води з критичними глибинами у відкритих потоках, визначення місцевих втрат гідравлічної енергії, ефективності різноманітних типів гідроспоруд тощо. Наприкінці 1940 року в Інституті відкривається відділ гідротехніки (його очолив професор Микола Васильович Терпугов).
1941 року Інститут було евакуйовано до Уфи (Башкортостан), де він діяв як відділ гідротехнічних споруд у складі Інституту будівельної механіки АН УРСР, фахово виконуючи важливі профільні завдання вже на місці свого тимчасового перебування. 17 червня 1944 року Інститут повернувся до Києва, поновивши діяльність під назвою Інституту гідрології і гідротехніки АН УРСР під керівництвом Георгія Сухомела.
Для відновлення зруйнованих у роки війни гідротехнічних споруд і будівництва нових об’єктів в Інституті ставлять і вирішують різні задачі гідрології та гідротехніки з урахуванням динаміки потоків, руйнування берегів річок і морів. Формуються нові наукові напрями: динаміка та стійкість берегів водосховищ і морів під дією відрових і суднових хвиль; гідромеханіка суден в умовах обмеженого фарватеру та гідротранспорту. Ці напрями почали домінувати, що згодом і призвело до зміни основної спрямованості діяльності Інституту.
Від 1954 року в Інституті починає за сумісництвом працювати завідувач кафедри Одеського інституту інженерів морського флоту (нині Одеський національний морський університет) професор Георгій Євстафійович Павленко (на посаді старшого наукового співробітника), 1958 року його обирають членом-кореспондентом АН УРСР і він переїжджає до Києва.
1958 року Інститут очолив Михайло Мефодійович Дідковський, відомий фахівець у галузі гідравліки, гідротехніки, гідроенергетики. Та головне, що він мав великий досвід науково-організаційної роботи – майже десять років був ученим секретарем Інституту. Організаційна діяльність сприяла суттєвому розширенню тематики фундаментальних і прикладних досліджень, ініційованому тодішнім керівництвом держави.
В Інституті гідрології та гідротехніки АН УРСР створюється відділ гідромеханіки судна, який очолює відомий гідромеханік-корабел Георгій Павленко, 1961 року обраний дійсним членом АН УРСР. Під його орудою фактично формується київська школа гідромеханіків-корабелів.
У 1962–1963 роках до Інституту запросили низку молодих і активних науковців-гідромеханіків.
1963 року установа стала іменуватись Інститутом гідромеханіки АН УРСР.
До складу оновленої установи увійшли сім наукових відділів: фізичної гідромеханіки (завідувач – професор Іван Кирилович Нікітін), динаміки відкритих потоків (Ізраїль Львович Розовський), гідродинаміки двофазних потоків (Микола Андрійович Сілін), гідродинаміки великих швидкостей (Анатолій Миколайович Панченков), гідродинаміки хвиль (член-кореспондент АН УРСР Борис Андрійович Пишкін), динаміки пружних систем в рідкому середовищі (Лев Ісакович Дятловицький), фільтрації (професор Микола Миколайович Біляшевський).
Натомість Українському гідрометеорологічному інституту було передано відділи гідрології, комплексних водогосподарських проблем, гідрологічних прогнозів, а також Богуславську гідрологічну станцію.
1965 року на базі відділу гідродинаміки великих швидкостей постали три нові відділи – гідроаеромеханіки (завідувач – професор Анатолій Миколайович Панченков), гідробіоніки та керування примежовим шаром (професор Леонід Пилипович Козлов), гідрореактивного руху (професор Віктор Михайлович Івченко). Було також створено відділ технічної гідромеханіки (його очолив Михайло Мефодійович Дідковський).
1966 року директором Інституту став відомий науковець-гідромеханік професор Георгій Володимирович Логвинович, якого 1967 року обрали академіком АН УРСР. Під його керівництвом в Інституті сформувалися наукові напрями, які й нині визначають обличчя цієї установи як світового лідера у таких галузях: рух тіл у режимі розвиненої кавітації, керування примежовим шаром і гідробіоніка, рух високошвидкісних об’єктів поблизу водної поверхні, теорія суперкавітуючих профілів.
Системне вивчення кавітаційних течій уможливило розвиток теорії просторового руху вільних меж під дією збурення, створення нових методів моделювання й оптимізації кавітаційних течій, методу розрахунку гідродинамічного захоплення газових бульбашок стінками каверни, побудови математичних моделей течій у тонких осесиметричних кавернах. Неперевершеним науковим результатом став метод організації кавітаційного руху тіла у воді з високими швидкостями й досягнення тілом швидкості звуку у воді під час руху в режимі розвиненої кавітації.
1971 році Георгій Логвинович повертається до Центрального аерогідродинамічного інституту (Москва), але наукових зв’язків ні з Академією, ні з Інститутом гідромеханіки не втрачає. Його учні, а зараз і учні його учнів визначають кавітаційне обличчя цієї української академічної наукової установи.
Наступні майже два роки Інститут працював без директора, адже там точилися не лише наукові дискусії. Через це з установи пішов цілий структурний підрозділ – відділ гідрореактивного руху.
У такі складні для Інституту часи – 1973 року – Президія АН УРСР призначає його директором доктора технічних наук Олександра Яковича Олійника, і того ж року його обирають членом-кореспондентом Академії. Під його керівництвом розвиваються вже наявні наукові напрями, створюється Спеціальне проєктно-конструкторське бюро, будується лабораторний корпус Інституту, з’являється експериментальний полігон у селі Кийлів. Інститут стає науковою установою, здатною вирішувати складні економічні й оборонні завдання. Але керівництво держави вважало, що Інститут гідромеханіки може і повинен більше працювати в інтересах військово-морського флоту.
І 1981 року Президія АН УРСР призначає директором установи науковця-гідрофізика доктора технічних наук Олександра Дмитровича Федоровського. 1982 року його обирають членом-кореспондентом АН УРСР. У цей час Інститут починає та виконує прямі науково-практичні завдання військово-морського флоту з розроблення гідрофізичних методів пошуку підводних човнів, але не лише методів вимірювання фізичних полів, а й носіїв цього обладнання. Тривають роботи зі зниження опору й акустичної шумності підводних човнів. Інститут отримує майже необмежене фінансування. У цих роботах науковий складник із вивчення турбулентності стратифікованих середовищ мав дуже важливе значення, адже без розуміння властивостей зміни стратифікованих полів розроблення апаратури втрачав сенс.
1982 року заступником директора стає Віктор Тимофійович Грінченко, який створює відділ гідроакустики. В установу приходять молоді кандидати наук, які невдовзі захищають докторські дисертації та долучаються до інститутських досліджень.
Але під час переходу цих робіт на стадію реалізації керівництво Академії вирішило перенести їхній акцент у Морський гідрофізичний інститут АН УРСР, і Олександр Федоровський переїжджає до Севастополя.
1987 року директором Інституту призначають доктора фізико-математичних наук, професора Віктора Грінченка. 1988 року його обирають членом-кореспондентом АН УРСР (за спеціальністю «Гідроакустика»), а 1995 року – дійсним членом уже Національної академії наук України (за спеціальністю «Механіка»). В установі формується гідроакустичний напрям досліджень. Інтенсифікується вивчення активного й пасивного зниження опору й акустичного випромінювання рухомих тіл. Інститут гідромеханіки стає головною в колишньому СРСР організацією з проблеми зниження опору тертя. У 1990-х роках усі союзні оборонні програми закриваються. Не стає замовлень не лише оборонного, а й економічного спрямування. Водночас, з ініціативи окремих працівників Інституту, яких підтримував директор Віктор Грінченко, налагоджуються контакти з університетами й науковими фірмами країн Західної Європи та США. Саме міжнародна співпраця допомогла Інститутові пережити суворі часи економічних перетворень і допомагає зберегти основний склад установи під час нинішньої російсько-української війни. Директорство Віктора Грінченка тривало більш як третину століття, за цей складний час були і втрати, і здобутки.
Наприкінці 2021 року директором Інституту гідромеханіки НАН України обирають члена-кореспондента НАН України Геннадія Олександровича Воропаєва. Проте мирне директорство тривало менше двох місяців. Під час повномасштабного російського вторгнення Інститут, як і вся Академія й Україна загалом, цілорічно працює під обстрілами, в взимку – ще й без тепла і світла. Тому наразі йдеться не про започаткування нових наукових напрямів відповідно до розвитку сучасної гідроаеромеханіки, а про збереження того, що вже є. Однак у своїх дослідженнях Інститут завжди орієнтувався на вічні проблеми гідромеханіки: зниження опору об’єктів, що літають і плавають як по воді так і під водою, та підвищення їхнього мореплавства за великих швидкостей руху. Тож переглядати інститутську тематику з огляду на оборонні потреби не довелося. Основне завдання фахівців установи – адаптувати свої знання і досвід до нової доктрини війни. І працівники Інституту вже роблять це. Дирекція ж, зі свого боку, всіляко підтримує такі дослідження. А також докладає спрямованих зусиль для залучення молоді – відновила аспірантуру, відновлює докторантуру, поновлює видання інститутського журналу. І впевнено дивиться у майбутнє».
Далі виступали інші учасники ювілейної сесії – представники партнерських організацій та установ. Вони вітали Інститут гідромеханіки НАН України зі сторіччям і коротко розповідали про співпрацю з цією академічною науковою установою.
Від імені Акціонерного товариства «Антонов» виступив його Головний конструктор Олександр Двейрін. Він запевнив, що «Антонов» високо цінує багаторічну плідну співпрацю з Інститутом гідромеханіки НАН України зокрема та Національною академією наук України загалом. І нагадав, що Генеральну угоду про науково-технічне співробітництво в галузі авіації НАН України й тоді ще Державне підприємство «Антонов» підписали 2006 року. За його словами, цей документ вивів співпрацю між «Антоновим» й інститутами Академії на державний рівень. Угоду періодично доповнюють зважаючи на нові тенденції науково-технічного розвитку світової авіації. І нині вона містить цілий окремий розділ «Науково-технічне співробітництво АТ «Антонов» та Інституту гідромеханіки НАН України», присвячений загальній проблемі зниження аеродинамічного опору літаків і розв’язанню проблеми аварійної посадки на воду. «На жаль, війна внесла свої корективи у програму нашої співпраці. Проте, як нам відомо, Інститут гідромеханіки в межах академічних програм і за підтримки керівництва Академії продовжує дослідження в галузі розроблення методів зниження турбулентного тертя і має важливі результати, – зауважив Олександр Двейрін. – Ми впевнені, що потужний науковий потенціал Інституту, його великий досвід і видатні наукові результати є фундаментом, що допомагає активно йти вперед, попри всі зовнішні обставини сьогодення. Бажаємо колективу Інституту творчої наснаги й ентузіазму в утіленні ваших розробок! Цінуємо нашу співпрацю і надалі підтримуватимемо й розвиватимемо її».
На знак поваги та подяки і з нагоди ювілею Олександр Двейрін передав Геннадію Воропаєву пам’ятний подарунок від Акціонерного товариства «Антонов».
Від Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова (Миколаїв) виступив проректор з наукової роботи цього університету доктор технічних наук, професор Геннадій Павлов:
«100 років – це ціла епоха. Інститут гідромеханіки й Університет кораблебудування майже ровесники. І протягом багатьох десятиріч наші заклади поєднувала плідна спільна наукова робота. Виконано безліч досліджень, пов’язаних із кораблебудуванням. І я певен, що попереду нас іще чекають важливі задачі й проєкти, спрямовані на зміцнення обороноздатності України. Адже їй ще довго належить бути форпостом цивілізованих країн. Ми бажаємо Інституту гідромеханіки залишатися флагманом науки, бажаємо нових амбітних наукових проєктів. Світлого майбутнього і процвітання на наступні століття!» – сказав він і подарував директору установи-ювіляра модель двощоглової сталевої яхти «Ікар», на якій свого часу семеро науковців Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова здійснили навколосвітню подорож тривалістю 11 місяців.
На великий ювілей завітав, зокрема, провідний науковий співробітник Інституту технічної теплофізики НАН України доктор технічних наук, професор Олександр Немчін. Він привітав колег і від себе особисто, і від імені директора й усього колективу своєї наукової установи. «Інститут гідромеханіки став моїм першим місцем роботи у далекому 1970 році, – розповів він. – Я, молодий фахівець, працював із надшвидкісним басейном. Можу з гордістю сказати, що там є частина і моєї роботи. Пам’ятаю наші дослідження із суперкавітації та керованих каверн. Ми тоді випереджали весь світ років на 25–30, як визнавали американці. І про перспективи: я побажав би колективу Інституту гідромеханіки продовжувати дослідження за такими напрямами, як керовані суперкавітації; резонансна гідромеханіка; системна гідромеханіка і гідродинаміка великих швидкостей; кавітаційні та інші технології; застосування програм емуляції та технологій штучного інтелекту. 100 років – це серйозна цифра. З ювілеєм!».
На завершення своєї промов Олександр Немчін вручив Геннадієві Воропаєву подарунок на пам’ять.
Директор Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача НАН України академік НАН України Роман Кушнір, долучився до зборів із дистанційним, але надзвичайно теплим вітальними словом: «Я маю велику приємність привітати вас від імені Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача НАН України зі славним столітнім ювілеєм. Звісно, наш Інститут молодший, але вже понад 40 років ми плідно співпрацюємо з Інститутом гідромеханіки. Передусім із представниками наукової школи академіка НАН України Віктора Тимофійовича Грінченка, які безпосередньо близькі нам за тематикою. Добрим словом згадуємо професора В’ячеслава Мелешка, з яким ми мали багато спільних ідей і справ. Так само і професора Ігоря Васильовича Целізова та члена-кореспондента НАН України Володимира Нікішова. Наша тематика пов’язана з математичним моделюванням, математичними проблемами механіки, зокрема механіки зв’язаних полів (теплових, електромагнітних), поширенням хвиль у структурно неоднорідних тілах. Важливі некласичні задачі гідроакустики нас так само цікавлять. Великої поваги заслуговує величезний науковий доробок Інституту гідромеханіки, його внесок у розвиток механіки у світі, який відзначений численними закордонними й українськими нагородами. Інститут має вагомі результати як фундаментальних, так і цілеспрямованих прикладних досліджень. Хочу побажати колективу Інституту подальшого наукового пошуку і гарних досягнень. Ну, і найголовніше: ваша тематика зараз дуже-дуже потрібна для зміцнення обороноздатності України, для повоєнного відновлення. Іще раз щиро вітаю й обнімаю вас усіх! Усього найкращого!».
Багаторічний директор Інституту гідромеханіки НАН України, а нині радник при дирекції цієї установи академік НАН України Віктор Грінченко поділився своїм баченням історії Інституту і його майбутнього:
«Уся моя доля пов’язана з Інститутом гідромеханіки, і я із задоволенням сьогодні разом з вами багато чого згадую. Наш Інститут належить до складу Академії та свого Відділення від 1934 року. Озираючись назад, на всі ці роки, які я прожив разом з вами, можу сказати, що робота і творчість в академічному інституті – це величезний подарунок долі. Бо спілкуватися з великою кількістю людей, які справді є особистостями, – це справжнє щастя. Хоча траплялись і темні моменти, і один із них пов’язаний з Євгеном Володимировичем Оппоковим, якого в ті страшні часи звинувачували у тому, що нібито «його діяльність межувала зі шкідництвом».
З нагоди ювілейної дати я хотів би дуже коротко згадати про найвидатніші роботи установи, з якою так давно пов’язане моє життя і якою я пишаюся. Що стосується прикладних робіт: понад половина меліорованих земель України зрошуються за технологіями Інституту гідромеханіки. Майже всі берегозахисні споруди в Україні зроблено відповідно до рекомендацій Інституту гідромеханіки. Наш Інститут також у визначний спосіб доклався до організації гідромеханічних аспектів регулювання стоку Дунаю. Маємо пишатися тим, що в Інституті гідромеханіки практично вперше в СРСР було започатковано роботи, пов’язані з екранопланом. Це надзвичайно цікаве фізичне явище зростання підйомної сили крила під час руху поблизу екрану було всебічно вивчено в Інституті гідромеханіки з погляду фундаментальної науки, а до того ж теоретичні роботи доповнювалися величезною кількістю ефективних, красивих експериментів щодо впливу хвиль та інших фізичних особливостей реалізації такого руху.
Якщо ж говорити про фундаментальні досягнення, то я передусім звернув би увагу на величезну кількість надзвичайно глибоких експериментальних робіт Інституту, пов’язаних із життям турбулентності у стратифікованому середовищі. І розуміння цього надзвичайно складного фізичного процесу стало суттєвим досягненням нашої інтелектуальної команди. Ще я відзначив би наші чудові роботи, завдяки яким врешті-решт вдалося зрозуміти й організувати практично надшвидкісні рухи тіл у воді. Ми вже майже досягли швидкості звуку. Це видатне фундаментальне досягнення. Були й інші речі. Наприклад, щодо нестаціонарних питань, пов’язаних із обтіканням тіл, і розуміння механізму формування опору. Загалом визначальний характер мають роботи Інституту за різними напрямами гідромеханіки. Сьогодні вже згадувалися роботи, пов’язані з аналізом процесів обміну між атмосферою та поверхнею океану, які привели до надзвичайно цікавих результатів. Мені здається, що, говорячи про сторіччя Інституту, варто відзначити напрям, який я визначив би як сукупність досягнень у галузі іншого типу рухів. Гідромеханіку ми завжди пов’язуємо з перенесенням маси, але не менш важливими у гідромеханіці є процеси, пов’язані з перенесенням стану (хвильові процеси, процеси теплообміну). І в цій галузі Інститут гідромеханіки теж має видатні досягнення, якими сьогодні може пишатися.
Отже, озираючись назад, на нашу спільну історію, на все, що нам разом вдалося зробити, я відчуваю великий емоційний підйом і велику повагу до всіх тих людей – керівників відділів, наукових співробітників, – з якими мені довелося працювати. Хочу згадати одне з гасел, яких дотримувався Євген Володимирович Оппоков: коли Інститут розширювався, він запрошував на роботу цікавих особистостей, а потім… не заважав їм. В якомусь сенсі і я намагався так жити. Не знаю, вдалося чи ні. Проте в академічному інституті, де працює колектив цікавих особистостей із власними ідеями, така позиція директора, на мій погляд, була розумною. Іще раз величезне спасибі всім тим, хто своєю повсякденною працею зробив внесок у створення такої надзвичайно цікавої та надзвичайно плідної академічної установи, як Інститут гідромеханіки! З великим святом вас! Всього вам найкращого!».
Із вітальним словом на адресу Інституту гідромеханіки НАН України виступив також директор Інституту транспортних систем і технологій НАН України доктор фізико-математичних наук, професор Дмитро Редчиць:
«Колектив Інституту транспортних систем і технологій НАН України Національної академії наук України, як і вся наукова спільнота Відділення механіки і машинознавства НАН України, щиро вітає вас із визначною подією – 100-річним ювілеєм Інституту гідромеханіки НАН України!
Друзі та партнери, вітаємо вас із віковим ювілеєм невтомної праці та знаних відкриттів у царині водної стихії, зокрема гідромеханіки, акустики, гідробіоніки, турбулентності та керування примежовим шаром.
Ваш Інститут за правом має статус унікального наукового центру, що протягом століття формує фундамент і розвиває прикладні напрями гідромеханіки в Україні. Заснований 1926 року як Науково-дослідний інститут водного господарства, він пройшов непростий, але героїчний шлях становлення, незмінно зберігаючи високі стандарти досліджень. Сьогодні ви впевнено крокуєте в авангарді сучасної світової науки.
Вагомим є внесок Інституту в розвиток фізичного, математичного та комп’ютерного моделювання процесів у суцільних середовищах, а також у розв’язання актуальних інженерних і природничих задач. Особливу гордість викликає ваша діяльність із підготовки наукової зміни, формування інтелектуального капіталу України. Виховання молодих талантів в аспірантурі – це той потужний потік, що живить майбутнє нашої науки, перетворюючи енергію молодих дослідників на фундаментальні знання української школи гідромеханіки й інноваційні рішення.
Глибокої поваги заслуговує ваша незламність, стійкість у складні історичні періоди, відданість науці та дбайливе збереження традицій, закладених видатними попередниками. Важливим складником вашого успіху є наукова спадкоємність, яку сьогодні уособлює радник при дирекції академік НАН України Віктор Тимофійович Грінченко – людина, чий внесок у розвиток Інституту гідромеханіки НАН України та української механіки є неоціненним.
Бажаємо колективу Інституту та його директору члену-кореспонденту НАН України Геннадію Олександровичу Воропаєву міжнародного визнання досягнень, підкорення нових наукових висот і наснаги для реалізації навіть найсміливіших проєктів задля процвітання української науки та нашої Держави».
Академік-секретар Відділення інформатики НАН України академік НАН України Олександр Хіміч переказав Інститутові гідромеханіки НАН України вітання з ювілеєм від Відділення інформатики НАН України, а також від Інституту кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України й особисто академіка НАН України Івана Сергієнка. І відзначив, що співпраця Інституту кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України й Інституту гідромеханіки НАН України лежить, зокрема, у площині чисельних моделей і суперкомп’ютерних обчислень, а в майбутньому має стосуватися не лише чисельної гідродинаміки та високопродуктивних обчислень, а й штучного інтелекту.
Сердечно привітав ювілярів і директор Інституту проблем міцності імені Г.С. Писаренка НАН України член-кореспондент НАН України Олександр Чирков:
«Дорогі колеги!
Від імені Інституту проблем міцності імені Г.С. Писаренка Національної академії наук України прийміть найщиріші вітання з визначною датою – 100-річчям від дня заснування!
В цей день ми висловлюємо Вам глибоку повагу і щиру вдячність за славетні роки плідного творчого шляху, за внесок у розвиток української науки!
Протягом століття ваш Інститут був справжньою кузнею наукових ідей, новаторських досліджень і практичних рішень у галузі гідромеханіки, гідродинаміки, інженерної гідромеханіки та суміжних напрямів.
Приємно відзначити, що вчених наших установ поєднує славне історичне минуле, багаторічна творча співпраця, щирі добрі стосунки.
Ваші науковці не лише зробили вагомий внесок у розвиток фундаментальної науки, а й стали надійними партнерами для промисловості, освіти і міжнародної наукової спільноти. Досягнення Інституту – від численних наукових відкриттів до підготовки нових поколінь інженерів і дослідників – є яскравим свідченням високого професіоналізму, наполегливості та творчої енергії вашого колективу.
Бажаємо Інституту гідромеханіки подальших успіхів у наукових дослідженнях, реалізації амбітних проєктів, нових відкриттів і міжнародного визнання. Нехай наступні сторіччя будуть наповнені науковими інноваціями, сміливими ідеями та блискучими досягненнями, а ваша наукова родина – міцним, дружнім і натхненним колективом!
Бажаємо колективу Інституту міцного здоров’я, натхнення, нових наукових звершень, сміливих ідей та подальшого процвітання на благо України та світової науки!»
Слово з нагоди ювілейних зборів узяв завідувач кафедри теоретичної та прикладної механіки механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка член-кореспондент НАН України Ярослав Жук: «Багато що пов’язує нашу кафедру з Інститутом гідромеханіки: ефективна праця протягом багатьох років, нові ідеї, рішення. З ідеями у вас, колеги, завжди було добре. Бажаю, щоб вони у вас не вичерпувалися. А на поточний момент хочу побажати вам цілих вікон, працюючих ліфтів і експериментальної бази, яка дозволить реалізувати ваші ідеї».
З нагоди знаменної дати висловився і завідувач відділу обчислювальних методів Інституту механіки ім. С.П. Тимошенка НАН України академік НАН України Олександр Григоренко: «Не можу не привітати сьогодні моїх дорогих сусідів, з якими ми працюємо поруч [Інститут механіки ім. С.П. Тимошенка НАН України й Інститут гідромеханіки НАН України розташовуються на сусідніх вулицях]. Наші інститути мають давні зв’язки. Інститут механіки дав багато кадрів Інституту гідромеханіки. Починаючи з Віктора Тимофійовича Грінченка. А ще – Ігор Тимофійович Селезов, В’ячеслав Володимирович Мелешко і Галина Леонідівна Комісарова. В Інституті гідромеханіки працюють мої друзі – Геннадій Олександрович Воропаєв, Євген Іванович Никифорович, Наталія Сергіївна Городецька. Сьогодні мені дуже приємно вас усіх привітати. І хочу привітати також Олександру Баскову, яка успішно пройшла стажування в Технічному університеті Берліна і підготувала там гарну доповідь. Бажаю вам, щоб у вас була молодь. Вперед! Зі святом!»
Наостанок виступив представник Національного університету «Київський авіаційний інститут»: «Мені імпонує наратив про те, що ви святкуєте перше сторіччя. Радію, що є плани на майбутнє. Зичу вам натхненного бажання працювати. І, звісно, зичу, щоб до вас ішла молодь. Я часто буваю у школах, спілкуюся з дітьми. Переважно вони хочуть бути психологами чи програмістами. Але нещодавно одна дитина підняла руку і сказала: «Я хочу будувати амфібії». І ми розуміємо, що психологи – це добре, але майбутнє все ж таки за інженерами, бо вони закладають фундамент. Дякую за вашу роботу і запрошую вас до нас. Покажемо, які трансформації у нас відбуваються. Сподіваюся на плідну зустріч. Авіація і гідромеханіка завжди йдуть поряд».
Закриваючи ювілейну сесію, академік НАН України Володимир Назаренко побажав Інститутові гідромеханіки НАН України й у новому сторіччі отримати багато нових і красивих результатів.
Ювілейна книга «Інститут гідромеханіки НАН України. Перше сторіччя»
За інформацією Відділення механіки і машинознавства НАН України,
Інституту гідромеханіки НАН України,
Інституту проблем міцності ім. Г.С. Писаренка НАН України
та пресслужби НАН України
Фото: пресслужба НАН України
