Пам'яті співробітників НАН України, які загинули внаслідок російської агресії або зникли безвісти, захищаючи Україну

Провідний інженер Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова НАН України, фахівець у галузі IT-інженерії, адміністрування системних мереж і телекомунікацій.

Народився у Харкові. Після закінчення Харківського національного університету радіоелектроніки у 2010 році розпочав роботу в Інституті радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова НАН України. Забезпечував функціонування критично важливої інформаційної інфраструктури установи, відповідав за адміністрування системних мереж, налаштування електронних баз даних і спеціалізованого програмного забезпечення. Колеги знали його як висококваліфікованого фахівця, відповідального й надійного співробітника, який користувався заслуженою повагою колективу.

27 жовтня 2022 року Сергій Барчан був мобілізований до лав Збройних Сил України. Загинув 11 березня 2023 року, виконуючи бойове завдання із захисту України.

Головний інженер відділу водневого матеріалознавства та вуглецевих наноструктур Інститут проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича НАН України.

Понад пів століття присвятив роботі в Інституті. Розпочав трудовий шлях у 1971 році токарем 6-го розряду, а згодом став головним інженером відділу водневого матеріалознавства та вуглецевих наноструктур. Багаторічна сумлінна праця, високий професіоналізм і відданість справі здобули йому заслужену повагу колег.

На початку повномасштабного вторгнення залишився у своєму будинку в Ірпені. Під час російської окупації місто перебувало під безперервними обстрілами. Орієнтовно 20 березня 2022 року Володимир Бегеньов помер після інсульту, який стався в умовах окупації без можливості отримати медичну допомогу. Його будинок і навколишня забудова були пошкоджені внаслідок російських обстрілів.

Кандидат технічних наук, науковий співробітник відділу статистичної динаміки та динаміки багатовимірних механічних систем Інститут технічної механіки НАН України.

Із 2014 року працював в Інституті технічної механіки НАН України, займаючись науковими дослідженнями у сфері механіки та динаміки складних механічних систем

Російська агресія забрала життя Назара Безрукавого у 2022 році.

Провідний інженер-технолог Інституту фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова НАН України. 

Загинув 30 грудня 2023 року.

Провідний інженер відділу біомедичної хімії Інституту молекулярної біології і генетики НАН України, старший солдат Збройних Сил України.

Народився у Прилуках на Чернігівщині. Після закінчення Національного авіаційного університету працював інженером, а з 2013 року – в Інституті молекулярної біології і генетики НАН України. Був здобувачем наукового ступеня доктора філософії, завершив дисертацію та готувався до її захисту.

Василь Вдовін брав участь у Помаранчевій революції та Революції гідності. У 2014-2015 роках служив у Збройних Силах України, воював у зоні проведення антитерористичної операції на Донеччині. Після початку повномасштабного вторгнення знову став до лав війська. Служив у 2-й мінометній батареї 2-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, брав участь у боях за Київ, звільненні Ірпеня і Бородянки та боях на Світлодарській дузі.

23 липня 2022 року загинув під час виконання бойового завдання у селищі Новолуганське Бахмутського району Донецької області. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту прикладної математики і механіки НАН України.

Наукові дослідження були присвячені існуванню та якісним властивостям розв'язків нелінійних еліптичних рівнянь.

У березні 2022 року, під час бойових дій у Маріуполі, Михайло Войтович зник безвісти.

Співробітник Науково-технологічного комплексу «Інститут монокристалів» НАН України, фахівець із вирощування монокристалів, військовослужбовець Національної гвардії України.

Народився у Харкові. Після закінчення навчання з 2015 року працював у відділі впровадження науково-технічних розробок НТК «Інститут монокристалів», де займався вирощуванням монокристалів, продовжуючи справу свого батька. Колеги згадують його як щиру, відповідальну й віддану своїй справі людину.

У перший день повномасштабного російського вторгнення Ігор Галкін разом із батьком і братом добровільно прийшов до військкомату. Уже наступного дня став до лав 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України. Брав участь у боях за Харківщину, у звільненні Балаклії та Ізюма, був відзначений нагородою за визволення Балаклії. Двічі зазнавав поранень, однак після лікування щоразу повертався на фронт. 3 травня 2023 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Кремінна Луганської області, не доживши кількох місяців до свого 30-річчя. За особисту мужність і відвагу був представлений до нагородження орденом «За мужність» (посмертно).

Провідний інженер Інституту технічної теплофізики НАН України, офіцер 242-го окремого батальйону територіальної оборони Збройних Сил України.

Закінчив з відзнакою Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», здобувши ступінь магістра за спеціальністю «Теплоенергетика». У 2020 році завершив навчання на військовій кафедрі та отримав звання молодшого лейтенанта запасу. З 2018 року працював в Інституті технічної теплофізики НАН України, де займав посаду провідного інженера.

Напередодні повномасштабного вторгнення підписав контракт із Силами територіальної оборони, а з перших днів війни став до захисту України. Брав участь в обороні Київщини, а згодом виконував бойові завдання на Харківському напрямку. Служив офіцером групи планування штабу 242-го окремого батальйону територіальної оборони.

10 червня 2023 року Володимир Демченко загинув у Харкові під час виконання військового обов'язку. За службу був нагороджений медалями «За оборону міста-героя Харків», «За вірну службу» ІІІ ступеня та відзнакою «За відвагу».

Етнолог, колишній учений секретар Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, молодший сержант Сил спеціальних операцій Збройних Сил України.

Народився у селі Орлівка на Вінниччині. Закінчив Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, навчався в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України за спеціальністю «Етнологія». Працював ученим секретарем Інституту, згодом – завідувачем Музею-архіву народної культури Українського Полісся Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф.

У 2015-2016 роках захищав Україну в районі проведення антитерористичної операції. З початком повномасштабного російського вторгнення знову став до лав Збройних Сил України. Служив молодшим сержантом окремого центру Сил спеціальних операцій ЗСУ, мав позивний «Проф».

7 червня 2023 року Сергій Довгань загинув поблизу села Садки Сумської області під час виконання бойового завдання. За мужність і самовіддану службу був відзначений державними та військовими нагородами, зокрема посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Співробітник Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут».

27 квітня 2022 року Володимир Домніч загинув, потрапивши під російський обстріл у селі Черкаська Лозова на Харківщині.

Молодший науковий співробітник Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут», фахівець у галузі фізики плазми та керованого термоядерного синтезу.

Після закінчення кафедри фізики плазми Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна у 2007 році розпочав роботу в Харківському фізико-технічному інституті. Працював у лабораторії діагностики плазми, де займався експериментальними дослідженнями створення та нагрівання високотемпературної плазми на стелараторах «Ураган», діагностикою мікрохвильової плазми установок «Ураган-3М» і «Ураган-2М». Брав участь у міжнародній програмі EUROfusion. У 2018 році вступив до аспірантури ННЦ «ХФТІ» та готувався до захисту кандидатської дисертації, запланованого на осінь 2022 року.

17 липня 2022 року Микола Заманов загинув під час евакуації із селища Печеніги на Харківщині, коли автомобіль потрапив під російський обстріл.

Доктор фізико-математичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, багаторічний завідувач відділу та заступник директора Інституту фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова НАН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Понад сорок років його наукова діяльність була пов'язана з Інститутом фізики напівпровідників. Василь Кладько був одним із провідних українських фахівців у галузі фізики напівпровідників, рентгенівської дифрактометрії та структурної діагностики реальних кристалів. Його дослідження заклали важливі засади розвитку методів аналізу напівпровідникових наноструктур і зробили вагомий внесок у розвиток сучасного матеріалознавства та мікроелектроніки. Як учений він також багато уваги приділяв питанням відновлення електронної промисловості України та розвитку вітчизняних високих технологій.

13 березня 2022 року Василь Кладько був розстріляний російськими окупантами у Ворзелі. Він приїхав туди, щоб евакуювати свою родину. Дружині та онукам вдалося врятуватися, а сам учений загинув від рук російських військових.

Кандидат політичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.

У 2002 році з відзнакою закінчив Донецький національний університет за спеціальністю «Політологія», а також здобув освіту за спеціальностями «Економіка підприємства» та «Правознавство». Відтоді його професійна діяльність була пов'язана з Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, де навчався в аспірантурі, здобув науковий ступінь кандидата політичних наук, працював молодшим і старшим науковим співробітником, керівником Центру інформаційно-технологічного забезпечення наукової роботи та завідувачем аспірантури. Був відповідальним секретарем збірника наукових праць «Сучасна українська політика», викладав курс «Інтернет і політика», стажувався у Польщі та Литві. Його наукові дослідження були присвячені політичній комунікації, інформаційному суспільству, інформаційній безпеці та політичним процесам.

У 2023 році Владислав Ковалевський став на захист України. Під час бойових дій поблизу Бахмута він зник безвісти.

Головний бібліограф відділу шевченкознавства Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, фахівець із наукової бібліографії та шевченкознавства.

Тривалий час працював у Національній парламентській бібліотеці України, а з 2002 року – в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Був одним із провідних фахівців із наукової бібліографії, брав активну участь у підготовці шеститомної «Шевченківської енциклопедії», здійснюючи бібліографічний супровід видання та допомагаючи дослідникам у наукових пошуках. Упорядкував науково-допоміжні покажчики «Філологічні науки в Україні», постійно працював над шевченкознавчою бібліографією, укладав бібліографічні матеріали до ювілейних видань, щедро ділився своїми напрацюваннями з колегами та бібліотеками.

12 березня 2022 року Олег Козак загинув разом зі своїм неповнолітнім сином Ярославом під час евакуації з окупованого села Березівка Бучанського району Київської області.

Кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Інституту екології Карпат НАН України, фахівець у галузі екології, хімії та біохімії ґрунтів.

Після закінчення біологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у 1993 році пов'язав своє життя з Інститутом екології Карпат НАН України. Тут пройшов шлях від аспіранта до старшого наукового співробітника, а у 2002 році захистив кандидатську дисертацію. Основними напрямами його наукової діяльності були дослідження хімії та біохімії ґрунтів, біогеохімічного колообігу макро- і мікроелементів в екосистемах Українських Карпат. Колеги знали Володимира Козловського як талановитого науковця, надзвичайно працьовиту, принципову й доброзичливу людину, надійного колегу та справжнього патріота.

Із початком повномасштабного російського вторгнення добровільно став на захист України. Служив на передовій, виконуючи бойові завдання у найнебезпечніших районах фронту. Загинув 19 червня 2023 року внаслідок танкового обстрілу українських позицій поблизу міста Кремінна на Луганщині.

Провідний інженер-програміст Інституту програмних систем НАН України.

У 1994 році розпочав роботу в Інституті програмних систем НАН України. За понад три десятиліття пройшов шлях від інженера ІІ категорії до провідного інженера-програміста. Брав участь у розробленні мережевого програмного забезпечення, працював над аналізом, проєктуванням, програмуванням, тестуванням, упровадженням і супроводом складних комп'ютерних систем.

У ніч проти 2 липня 2026 року Сергій Колісник загинув унаслідок масованого російського обстрілу Києва.

Кандидат хімічних наук, науковий співробітник Інституту хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України.

Поєднував наукову діяльність із викладацькою роботою, працював також у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Як науковець спеціалізувався у галузі квантової хімії та хімічної фізики наносистем. Разом із колегами розробляв доступні гемостатичні засоби для зупинки кровотеч, які вже наприкінці березня 2022 року почали надходити до українських госпіталів і рятувати життя поранених.

Справжній патріот України, Андрій Кравченко добровольцем став на захист держави ще у 2014 році. Під час боїв за Дебальцеве, попри осколкове поранення та контузію, продовжував коригувати вогонь української артилерії, забезпечуючи вихід побратимів з оточення. За цей подвиг був удостоєний звання Народного Героя України. Із початком повномасштабного російського вторгнення знову став до лав захисників. Загинув 3 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Гоголів на Київщині.

Доктор філософії з прикладної математики, молодший науковий співробітник Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України.

Народився у місті Стрий Львівської області. Закінчив Національний університет «Львівська політехніка» за спеціальністю «Математичне і комп'ютерне моделювання». У 2023 році захистив дисертацію на тему «Взаємоспектральний аналіз періодично нестаціонарних випадкових процесів» і здобув науковий ступінь доктора філософії з прикладної математики. Був автором і співавтором 19 наукових праць. У Фізико-механічному інституті ім. Г. В. Карпенка НАН України пройшов шлях від інженера до молодшого наукового співробітника, а також працював старшим викладачем кафедри програмного забезпечення Національного університету «Львівська політехніка».

Після початку повномасштабного російського вторгнення займався волонтерською діяльністю, а у вересні 2025 року був призваний до лав Збройних Сил України. Служив оператором безпілотних літальних апаратів роти ударних авіаційних комплексів.

24 червня 2026 року Павло Курапов загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Семереньки Сумської області.

Начальник відділу матеріально-технічного постачання Інституту електродинаміки НАН України.

З 2018 року працював в Інституті, де відповідав за матеріально-технічне забезпечення установи, сприяв її безперебійній роботі та сумлінно виконував свої професійні обов'язки.

У березні 2022 року Дмитро Лебедкін був застрелений російськими військовими в окупованому Ірпені.

Співробітник Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України, молодший лейтенант Збройних Сил України, командир взводу стрілецької роти «Чорний ворон».

Після закінчення Національного авіаційного університету працював в Інституті теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАН України, був активним учасником волонтерської групи «Фізики-лірики». Згодом працював розробником у Марсельському центрі фізики елементарних частинок (CPPM, Франція).

Після початку російсько-української війни у 2014 році пройшов військову підготовку, працював парамедиком у зоні бойових дій на Донеччині. У березні 2022 року повернувся з Франції до України та добровольцем вступив до 241-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Мав позивний «Блейд», командував першим взводом стрілецької роти «Чорний ворон».

12 липня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Дементіївка на Харківщині його підрозділ потрапив у ворожу засідку. Андрій першим виявив противника й ціною власного життя забезпечив відхід побратимів. За проявлену мужність був посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Докторант Інституту геологічних наук НАН України, фахівець у галузі геології нафти і газу, літології та стратиграфії.

Із 2021 року був докторантом Інституту геологічних наук НАН України, водночас працював у Національному університеті «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». Свої наукові дослідження присвятив вивченню літології, стратиграфії, палеогеографії, закономірностей формування родовищ вуглеводнів і процесів осадконакопичення у Східному нафтогазоносному регіоні України. Протягом багатьох років здобув значний практичний досвід у сфері геологорозвідувальних робіт, працював над обґрунтуванням перспективних ділянок для пошуку нафти й газу в Дніпровсько-Донецькій западині. Його наукові результати мали важливе значення для розвитку геологічної науки та нафтогазової галузі України.

Після початку повномасштабної російської агресії Володимир Макогон став на захист України. Загинув 6 грудня 2022 року, виконуючи військовий обов'язок.

Кандидат технічних наук, старший науковий співробітник відділу надійності та динамічної міцності Інститут проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного НАН України, доцент кафедри фізики нетрадиційних енерготехнологій та екології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

4 березня 2022 року Костянтин Мягкохліб загинув у Харкові внаслідок обстрілу міста російською армією.

Працював інженером в Інституті надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля НАН України до 2015 року. З 2014 року захищав Україну. Після початку повномасштабного російського вторгнення добровільно прибув до територіального центру комплектування та був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив капітаном, офіцером відділу супроводження інноваційних проєктів з розробки озброєння та військової техніки Управління інноваційної діяльності Збройних Сил України. Постійно вдосконалював військову підготовку, опановував нові зразки озброєння та військової техніки.

2 жовтня 2024 року Євгеній Найдюк загинув під час проходження військової служби у лавах Збройних Сил України.

Молодший науковий співробітник Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут», фахівець у галузі фізики плазми та фізики твердого тіла.

Працював у лабораторії алмазних та алмазоподібних покриттів, де проводив експериментальні дослідження, спрямовані на вдосконалення властивостей поверхні матеріалів. Його наукова робота була пов'язана із застосуванням технологій вакуумно-дугового нанесення покриттів для надання матеріалам нових функціональних властивостей. Колеги цінували Артура Омарова за професіоналізм, відповідальність, доброзичливість і щиру готовність підтримати інших. Він залишив по собі пам'ять як людина, яка надихала оточення своєю енергією, оптимізмом і відданістю справі.

У травні 2022 року Артур Омаров був призваний до лав Збройних Сил України. 7 червня 2023 року помер від поранень, отриманих під час виконання бойових завдань.

Головний інженер Інституту молекулярної біології і генетики НАН України.

Відповідав за технічне забезпечення роботи Інституту, сумлінно виконував свої професійні обов'язки та користувався повагою колег.

1 березня 2022 року Максим Павленко загинув у боях під Києвом, захищаючи Україну від російської агресії.

Провідний інженер Інституту сцинтиляційних матеріалів НАН України, капітан, командир взводу вогневої підтримки Збройних Сил України.

Народився у Харкові. Закінчив Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» за спеціальністю «інженер-механік». З 2010 року працював в Інституті сцинтиляційних матеріалів НАН України, де займався впровадженням технологій виробництва пластмасових сцинтиляторів. Неодноразово переривав наукову діяльність заради військової служби: у 2015-2017 роках був мобілізований до Збройних Сил України, після чого повернувся до Інституту, а з 2020 року знову став до лав українського війська. Колеги згадують його як відповідального, врівноваженого й принципового офіцера, для якого найважливішим було збереження життя своїх побратимів.

У складі сил територіальної оборони Андрій Пальоха захищав Сумщину, а згодом воював на Донецькому напрямку, командуючи взводом вогневої підтримки. Загинув 22 березня 2024 року під час ворожого артилерійського обстрілу поблизу села Терни Краматорського району Донецької області. Після бою певний час вважався зниклим безвісти, а згодом його загибель була підтверджена.

Кандидат юридичних наук, науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, адвокат, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», один із провідних українських фахівців у галузі аграрного та земельного права.

Після закінчення юридичного факультету вступив до аспірантури Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, де 1999 року захистив кандидатську дисертацію. Поєднував наукову діяльність із адвокатською практикою, законотворчою та експертною роботою, викладав у Києво-Могилянській академії. Був автором понад 70 наукових праць, входив до числа найавторитетніших українських юристів у сфері аграрного права, консультував міжнародні організації та державні установи, брав активну участь у розробленні земельної реформи й удосконаленні законодавства.

24 лютого 2022 року добровільно став на захист держави. Воював у підрозділах територіальної оборони, брав участь в обороні Києва, Київщини, Харківщини, Донеччини та Луганщини. Навіть на фронті не полишав наукової роботи, продовжував працювати над фаховими публікаціями. Загинув 19 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Діброва на Луганщині.

Заступник головного інженера Науково-дослідного комплексу «Прискорювально-ядерні системи» Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут».

Народився і виріс у Харкові. Професійну діяльність пов'язав із Національним науковим центром «Харківський фізико-технічний інститут», де працював у Науково-дослідному комплексі «Прискорювально-ядерні системи», обіймаючи посаду заступника головного інженера.

Із перших місяців повномасштабного російського вторгнення став на захист України. Проходив військову службу, виконуючи бойові завдання у складі Сил оборони України.

1 липня 2026 року Вадим Стомін загинув у Сумській області внаслідок удару російського FPV-дрона під час виконання бойового завдання.

Співробітник Інституту енергетичних машин і систем ім. А. М. Підгорного НАН України.

Працював сторожем сторожової охорони Інституту енергетичних машин і систем ім. А. М. Підгорного НАН України. Багато років сумлінно виконував свої обов'язки, був відповідальним і надійним членом колективу, користувався повагою колег.

30 серпня 2024 року Борис Миколайович загинув у власному будинку внаслідок російського ракетного удару по Харкову. Його життя обірвала чергова атака російської армії на мирне українське місто.

Працівник Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, оператор-радіотелеграфіст Збройних Сил України.

Народився в Боярці на Київщині. Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв за спеціальністю «Книгознавство, бібліотекарство і бібліографія». З 2010 року працював у відділі комплексної репрографії Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Колеги знали його як відповідального, ерудованого й щирого фахівця, який глибоко любив книгу, історію та культуру, завжди був готовий допомогти й користувався повагою колективу.

17 червня 2024 року Артем Торопов був призваний до лав Збройних Сил України. Служив оператором-радіотелеграфістом у складі 152-ї окремої механізованої бригади, де мав позивний «Бібліотекар». Загинув 23 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Селидового на Донеччині. Певний час вважався зниклим безвісти, а його загибель була підтверджена після проведення ДНК-експертизи. Похований на Алеї Героїв міського кладовища в Боярці.

Науковий співробітник Інституту фізики НАН України, фахівець у галузі комп'ютерного зору, штучного інтелекту та аналізу біологічних систем.

Народився в Миколаєві. Після закінчення Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» пов'язав свою професійну діяльність із академічною наукою. З 2013 року працював в Інституті прикладних проблем фізики і біофізики НАН України, а згодом – в Інституті фізики НАН України. Його наукові дослідження були присвячені розробленню програмного забезпечення, методам комп'ютерного зору, штучного інтелекту та аналізу біологічних об'єктів. Володимир Федоров брав участь у створенні пристрою для раннього виявлення новоутворень шкіри, став співавтором патенту на спосіб обробки й аналізу зображень об'єктів біологічної природи.

10 березня 2022 року добровільно став на захист України. Служив бойовим медиком 71-ї окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України з позивним «Скальпель», рятував, стабілізував та евакуйовував поранених побратимів із поля бою. 15 березня 2023 року загинув під час бою поблизу Авдіївки, виконуючи свій військовий обов'язок.

Кандидат біологічних наук, науковий співробітник Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України, талановитий дослідник іонних каналів клітинних мембран, викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія», голова Ради молодих вчених Інституту.

Народився в Душанбе, а з п'ятирічного віку жив у Києві. Ще студентом захопився науковою роботою й розпочав дослідження в Інституті фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України. Його наукові інтереси охоплювали фізіологію та біофізику іонних каналів, а результати досліджень були представлені у міжнародних наукових виданнях. У 2019 році захистив кандидатську дисертацію, викладав у Києво-Могилянській академії, отримав грант Біофізичного товариства США та активно популяризував науку. Був одним із засновників біотехнологічної компанії, яка у 2020 році розробила українську ПЛР-тест-систему для виявлення COVID-19.

Активний учасник Революції Гідності, ще у 2014 році добровольцем став до лав батальйону «Айдар». Із перших днів повномасштабного російського вторгнення знову взяв до рук зброю, воював у складі 112-ї бригади територіальної оборони, брав участь в обороні та звільненні Київщини, боях за Ізюм. 13 квітня 2022 року загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині. Після тривалого часу, коли вважався зниклим безвісти, його загибель була підтверджена, а 20 березня 2023 року Біжана Шаропова поховали на Алеї Слави Лук'янівського кладовища в Києві. У 2023 році йому посмертно присвоєно звання Героя України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України.

Доктор біологічних наук, професор, багаторічна завідувачка відділу Інституту гідробіології НАН України.

Усе своє професійне життя присвятила розвитку гідробіології. Після закінчення Київського національного університету імені Тараса Шевченка працювала в Інституті гідробіології НАН України, де пройшла шлях від лаборантки до завідувачки відділу. Її наукові дослідження були присвячені екології водних екосистем, а серед вагомих практичних результатів – розроблення методів боротьби з дрейсеною у зрошувальних системах. З 2014 року викладала в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Колеги й учні пам'ятають її як мудру, доброзичливу людину, талановиту науковицю та наставницю, яка щиро любила свою справу.

2 січня 2024 року Людмила Шевцова загинула у власній квартирі в Києві внаслідок російського ракетного удару.

Головний інженер сектору експлуатації і модернізації електростатичних прискорювачів Інституту прикладної фізики НАН України, фахівець у галузі прискорювальної техніки.

Народився в Сумах. Після закінчення навчання на кафедрі експериментальної і теоретичної фізики розпочав роботу в Інституті прикладної фізики НАН України, де пройшов шлях до головного інженера сектору, а у 2016-2020 роках навчався в аспірантурі. Очолював групу фахівців, яка забезпечувала роботу Аналітичного прискорювального комплексу Інституту, відповідав за його безпечну експлуатацію, модернізацію та підготовку персоналу. Навесні 2022 року, під час оточення Сум, саме завдяки його професіоналізму вдалося зберегти унікальний прискорювальний комплекс у робочому стані.

У липні 2023 року Руслан Шуліпа був мобілізований до лав Збройних Сил України. Загинув 30 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання. Колеги пам'ятають його як висококваліфікованого фахівця, відповідальну, доброзичливу й щиру людину, яка користувалася заслуженою повагою колективу.