19 травня 2026 року у Великому конференц-залі НАН України в Києві відбулися Загальні збори Відділення хімії НАН України, присвячені 90-річчю видатних хіміків України – академіків НАН України Сергія Васильовича Волкова (1935–2016), Віктора Васильовича Скопенка (1935–2010) і Віталія Дмитровича Походенка (1936–2025). Учасники заходу вшанували їхню наукову спадщину й обговорили сучасні напрями розвитку хімічної науки. До зібрання долучилися Президент Національної академії наук України академік НАН України Анатолій Загородній, перший віцепрезидент НАН України, голова Секції фізико-технічних і математичних наук НАН України академік НАН України Вячеслав Богданов, віцепрезидент НАН України, голова Секції хімічних і біологічних наук НАН України академік НАН України Володимир Радченко, члени Президії НАН України, члени Академії, керівництво і працівники наукових установ Відділення хімії НАН України, науковці та студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Засідання відкрив академік-секретар Відділення хімії НАН України академік НАН України Петро Стрижак: «Шановні колеги, щиро вітаю вас на Загальних зборах Відділення хімії НАН України. Сьогоднішнє наше зібрання має особливий характер – наші збори присвячено 90-річчю від дня народження трьох видатних вчених України, трьох видатних українських хіміків. Це академіки Сергій Васильович Волков, Віктор Васильович Скопенко і Віталій Дмитрович Походенко. Ці імена навік увійшли в історію як української, так і світової хімічної науки. Кожен із них сформував свій, окремий, індивідуальний науковий напрям, створив потужну наукову школу, виховав багато учнів. Багато з них сьогодні присутні в цьому залі. Кожен із цих трьох академіків вирізнявся великою повагою до науки і великим бажанням займатися наукою. Наука для них була всім.
Сьогодні ми не лише вшановуємо пам’ять цих видатних учених, а й осмислюємо їхню наукову спадщину в контексті сучасних викликів. Але саме спадкоємність наукових традицій, поєднання фундаментальних досліджень із потребами практики лишаються запорукою розвитку хімічної науки. Кожен із цих академіків у молодому віці захистив докторську дисертацію, сформував свій унікальний науковий напрям на вістрі науки. Особливо важливо підкреслити, що в програмі наших зборів, крім традиційних доповідей про життєвий і творчий шлях кожного з цих трьох академіків, є також шість наукових доповідей у другій половині нашого зібрання – по дві доповіді від представників кожної наукової школи, заснованої одним із академіків, яких ми сьогодні вшановуємо.
Не слід думати, що життєвий і творчий шлях кожного з них був легким. Кожен з них народився до війни. Їхнє дитинство припало на роки Другої світової війни і післявоєнне відновлення. Як це перегукується з тим, що ми маємо сьогодні… І я думаю, що так само, як вони пройшли великий науковий шлях і досягли вершин академічної науки, так само й сьогоднішні наші діти й онуки пройдуть такий же славетний шлях. Молоді вчені сьогодні активно долучаються до розвитку новітніх напрямів досліджень. Саме вони забезпечують майбутнє нашої науки. І наше завдання – зберігати високі стандарти наукової школи, закладені нашими попередниками. Гадаю, сьогоднішні наші збори стануть не лише даниною пам’яті академіків Сергія Васильовича Волкова, Віктора Васильовича Скопенка і Віталія Дмитровича Походенка, а й поштовхом до зародження нових ідей, нових знань і співпраці».
Із вітальним словом до присутніх звернувся Президент Національної академії наук України академік НАН України Анатолій Загородній: «Вельмишановні колеги, маю честь від імені Президії Національної академії наук України привітати вас із початком роботи Загальних зборів Відділення хімії нашої Академії, яке присвячене, як уже було сказано, 90-річчю від дня народження видатних хіміків – академіків Національної академії наук України Сергія Васильовича Волкова, Віктора Васильовича Скопенка і Віталія Дмитровича Походенка. Згадуючи ці імена, ми усвідомлюємо, що Україна сьогодні сприймається у світі як країна з високим рівнем розвитку фундаментальної науки саме завдяки створеним нашими видатними попередниками науковим школам, які продовжують розвивати ідеї своїх засновників і збагачують науку результатами світового рівня. І в галузі хімії до таких фундаторів, безумовно, належать і Сергій Васильович Волков, і Віктор Васильович Скопенко, і Віталій Дмитрович Походенко. За кожним із них – окремі напрями досліджень, які здобули світову славу і які створили славу нашої Академії.
Зокрема, якщо говорити про Сергія Васильовича Волкова, то він збагатив науку своїми досягненнями в галузі фізико-неорганічної хімії та хімії йонних розплавів, став фундатором наукової школи високотемпературної координаційної хімії. Його наукові дослідження здобули високу світову оцінку, стали основою для новітніх технологій і знайшли застосування у розв’язанні актуальних для держави практичних проблем.
Академік Віктор Васильович Скопенко був блискучим хіміком-неорганіком. Він розробив нові методи синтезу і дослідив структурні особливості координаційних сполук у розчинах і кристалічному стані. А його внесок у хімію псевдогалогенідів і координаційну хімію визнано в усьому світі.
Завдяки науковим дослідженням академіка Віталія Дмитровича Походенка хімічна наука збагатилася новими знаннями в галузі молекулярного матеріалознавства, фізичної хімії вільних радикалів і наноструктурованих систем, які відіграли важливу роль у створенні новітніх науково-технічних розробок і їхньому впровадженні у виробництво. Його творча діяльність може слугувати взірцем поєднання фундаментальної теорії та практичного використання. Я мав щастя і приємність довгий час бути знайомим із Віталієм Дмитровичем. Хочу сказати, що це була чудова людина в усіх розуміннях цього слова. Блискучий науковець, блискучий організатор науки. Дуже велику увагу він приділяв вихованню молоді, впродовж багатьох років очолював Комісію Національної академії наук України по роботі з науковою молоддю. Багато зробив для того, щоби наукову молодь підтримувати. Зокрема, нагадаю, що завдяки ініціативи Віталія Дмитровича з’явилася традиція заслуховувати доповіді найкращих молодих науковців на засіданнях Президії Академії та надавати їм відповідні гранти. Це, повторю, його заслуга і його ініціатива.
Варто також сказати, що всі троє академіків були не лише видатними науковцями, а й блискучими організаторами науки. Віталій Дмитрович Походенко і очолював Відділення хімії, і був віцепрезидентом Академії впродовж багатьох років. Віктор Васильович Скопенко впродовж багатьох років був віцепрезидентом нашої Академії і багато років очолював славетний Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Сергій Васильович Волков впродовж багатьох років очолював Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського і багато зробив для того, щоби слава про українську науку ширилася в усьому світі.
Сьогоднішні збори, як уже зауважив Петро Євгенович, це не лише данина пам’яті та поваги видатним ученим. Це нагода проаналізувати потужний інтелектуальний фундамент, що його вони заклали. Значною мірою, саме завдяки їхнім зусиллям – і це правда – Відділення хімії є одним із найпотужніших і найрезультативніших у структурі нашої Академії, з чим я вас вітаю і дякую за вашу роботу.
На прикладі життєвих шляхів Сергія Васильовича, Віктора Васильовича та Віталія Дмитровича ми бачимо, що справжня наука, наукові результати світового рівня не мають кордонів і здобувають світову славу. А ви є продовжувачами їхніх видатних здобутків.
Я певен, що сьогоднішні Загальні збори також стануть нагодою обговорити актуальні питання розвитку хімічної науки та визначать нові пріоритетні дослідження на шляху української інтеграції у світовий науковий простір. Бажаю вам успішної роботи, міцного здоров’я, гарного настрою і всім нам – Перемоги і справедливого миру! Слава Україні!».
Далі з доповіддю про життєвий і творчий шлях академіка НАН України Сергія Волкова виступив директор Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН України доктор хімічних наук Сергій Солопан.
Сергій Васильович Волков – видатний український учений-хімік, доктор хімічних наук, професор, академік НАН України, чия діяльність стала фундаментальною для розвитку сучасної неорганічної хімії та хімії високотемпературних йонних розплавів.
Народився С.В. Волков 16 листопада 1935 року в Москві. 1953 року зі срібною медаллю закінчив середню школу №468 у Москві та вступив до Московського хіміко-технічного інституту ім. Д.І. Менделєєва (МХТІ).
Після закінчення МХТІ у 1959 році за клопотанням Президії Академії наук УРСР С.В. Волков був відряджений на роботу до Інституту загальної та неорганічної хімії (ІЗНХ), де пройшов шлях від інженера до директора інституту.
1964 року С.В. Волков під керівництвом свого першого вихователя Б.Ф. Маркова, учня академіка В.О. Плотнікова, захистив кандидатську дисертацію, яка викликала великий інтерес у багатьох фахівців.
У 1964–1969 роках С.В. Волков поєднує дослідницьку роботу в інституті з науково-організаційною роботою в Президії АН УРСР на посаді ученого секретаря Відділення хімії та хімічної технології.
У 1970–1974 роках С.В. Волков переходить працювати в Інститут фізичної хімії ім.Л.В.Писаржевського АН УРСР, куди з ІЗНХ перевели його керівника академіка К.Б. Яцимирського, який став директором цього інституту. Саме в цей час С.В. Волков активно працює над докторською дисертацією, яку успішно захистив 1974 року. Наприкінці 1974 року С.В. Волкова призначили заступником директора з наукової роботи в Інституті загальної та неорганічної хімії.
1978 року С.В. Волкова обирають членом-кореспондентом АН УРСР за спеціальністю «Неорганічна хімія». У листопаді 1992 року – академіком НАН України. І в грудні того ж року він стає директором Інституту. Саме завдяки С.В. Волкову 1993 року інститут отримав ім’я свого засновника В.І. Вернадського.
Сергій Васильович Волков – заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат премій ім. Л.О. Чугаєва, ім. Л.В. Писаржевського та ім. О.І. Бродського НАН України, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV ступеня.
Академік НАН України Сергій Волков увійшов в історію, як академік-новатор, який зумів поєднати фундаментальну теорію з практичними потребами промисловості. Його праці лишаються базовими для дослідників, які працюють із високотемпературними процесами та синтезом нових речовин. Його спадщина – це не лише сотні статей та монографій, а й інституція, яку він зберіг і розвинув у складні часи трансформації української науки.
Життєвому і творчому шляху академіка НАН України Віктора Скопенка присвячувався виступ завідувача кафедри фізичної хімії хімічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка академіка НАН України Ігоря Фрицького.
У грудні 2025 виповнилося 90 років від дня народження доктора хімічних наук, професора, академіка НАН та НАПН України, Героя України, заслуженого діяча науки і техніки України, заслуженого професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, почесного доктора Чернівецького, Донецького, Дніпропетровського, Таврійського, Братиславського, Ягеллонського університетів, Південно-Західного університету Болгарії, Національного університету Узбекистану імені Мірзо Улугбека, почесного професора Чаотунгського національного університету (Китай), Міжнародного університету Платона, Університету культури (Тайвань), почесного доктора і професора Цзілінського університету (Китай), почесного громадянина міст Києва та Сандомира (Польща), всесвітньо відомого фахівця у галузі хімії координаційних сполук.
Віктор Васильович Скопенко народився 18 грудня 1935 року в містечку Новгородка на Кіровоградщині у родині вчителів. 1953 року вступив на хімічний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. 1959 року – до аспірантури Київського університету. 1962-го – захищає кандидатську дисертацію «Селеноціанатні комплекси деяких металів» і розпочинає викладацьку діяльність у Київському університеті на посаді асистента.
1966 року його призначають заступником декана хімічного факультету.
1970 року Віктор Васильович захищає докторську дисертацію «Селеноціанати металів та їх властивості», а 1972 року йому присвоюють учене звання професора за спеціальністю «Неорганічна хімія».
Від 1975 року В.В. Скопенко – проректор Київського державного університету з навчальної роботи, а за три роки – перший проректор.
1978 року його обирають членом-кореспондентом АН УРСР, а 1988 року – академіком АН УРСР за спеціальністю «Неорганічна хімія».
Від січня 1985 року до квітня 2008 року Віктор Васильович – ректор Київського університету і депутат Верховної Ради України.
Він є лауреатом премії імені Л.В. Писаржевського (1989), Державних премій України у галузі науки і техніки (1990, 1995) та імені В.І. Вернадського (2000). Від 1991 року — заслужений діяч науки і техніки, а від 1992-го — академік Академії педагогічних наук України.
У його доробку близько 500 наукових праць, з яких 18 монографій і підручників, 63 авторські свідоцтва. Під його керівництвом захищено 38 кандидатських і 13 докторських дисертацій.
Працю В.В. Скопенка відзначено орденами Трудового Червоного Прапора (1981), Дружби Народів (1985), відзнакою Президента України (1995), орденами «За заслуги» II ступеня (1998), «За заслуги» І ступеня (2000), званням Героя України з врученням ордена Держави (1999), орденом Ярослава Мудрого V ступеня (2005) та іноземними нагородами.
2005 року наукові здобутки В.В. Скопенка відзначено Золотою медаллю імені В.І. Вернадського НАН України.
5 липня 2010 року Віктора Васильовича не стало.
Однак він живе у серцях тих, хто його знав, у справах численних своїх учнів.
Про життєвий і творчий шлях академіка НАН України Віталія Походенка йшлось у доповіді радника Президії НАН України і радника при дирекції Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України академіка НАН України Вячеслава Кошечка. На прохання доповідача її виголосила вчений секретар Інституту кандидат хімічних наук Лідія Долгіх.
Академік НАН України Віталій Дмитрович Походенко – видатний учений у галузі фізичної хімії, який зробив великий внесок у розвиток української та світової хімічної науки. Його життєвий шлях – це приклад невтомної праці, глибокої відданості науці та постійного прагнення до нових відкриттів.
В.Д. Походенко народився 9 січня 1936 року в Алчевську Луганської області. 1958 року закінчив хімічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Уся його наукова діяльність нерозривно пов’язана з Інститутом фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України, де він працював від 1959 року, пройшов шлях від аспіранта до директора Інституту, створив широко відому та потужну наукову школу.
Наукові праці В.Д. Походенка охоплюють широкий спектр проблем теорії хімічної будови, кінетики та реакційної здатності вільних радикалів, теорії міжмолекулярних взаємодій, електрохімії, фотохімії, гомогенного каталізу, матеріалознавства, нанохімії тощо.
Він відкрив і широко дослідив новий клас реакцій вільних радикалів – одноелектронні окисно-відновні перетворення, виникнення електрорушійних сил у реакціях вільних радикалів, можливість каталізу ними хімічних, фото- й електрохімічних процесів. Результати цих робіт значною мірою сформували сучасні уявлення про властивості вільних радикалів і механізми різноманітних процесів за їхньою участю.
В.Д. Походенко зробив значний внесок у становлення в Україні нової перспективної галузі хімії та молекулярного матеріалознавства – фізичної хімії електропровідних органічних полімерів (ЕПП) та композитів на їхній основі. Розробив оригінальні хімічні, електрохімічні, йон-імплантаційні способи одержання нових ЕПП та їхніх нанокомпозитів; виконав широкі дослідження зі створення хімічних джерел струму та суперконденсаторів на їхній основі, пріоритетність і оригінальність яких визнали патентні відомства провідних країн світу.
В.Д. Походенко із колегами започаткував також дослідження за такими новими актуальними напрямами, як фізична хімія наноструктурованих систем і нанокомпозиційних матеріалів, нанофотокаталіз, фізична хімія 2D-наноструктур – перспективних матеріалів для електроніки, оптоелектроніки й інших застосувань.
Фундаментальні результати, одержані В.Д. Походенком і його науковою школою, відіграли важливу роль у створенні та впровадженні науково-технічних інновацій у різних галузях промисловості та соціальної сфери.
Науковий доробок В.Д. Походенка – це понад 600 наукових праць, зокрема 15 монографій, понад 85 авторських свідоцтв і патентів України й інших країн (США, Європи, Японії, Китаю й інших). Серед його учнів більш як 30 докторів і кандидатів наук.
Віталій Дмитрович Походенко був не лише видатним ученим, а й талановитим організатором науки. Понад 26 років він очолював Інститут фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України (1982–2008), працював академіком-секретарем Відділення хімії (1988–1998), віцепрезидентом НАН України (1998–2015), членом Президії НАН України, радником Президії НАН України (2015–2025), ініціював створення низки державних і академічних науково-технічних програм. Брав активну участь в організації та виконанні робіт із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Понад 30 років він був головним редактором журналу «Теоретична та експериментальна хімія», який здобув міжнародне визнання.
Заслуги В.Д. Походенка відзначено високими державними та науковими нагородами, серед яких: звання заслуженого діяча науки і техніки України, Державна премія України в галузі науки і техніки, Золота медаль імені В.І. Вернадського НАН України, ордени князя Ярослава Мудрого III–V ступенів і чимало інших почесних відзнак.
Спогадами про академіків НАН України Сергія Волкова, Віктора Скопенка й Віталія Походенка поділилися:
- директор Інституту колоїдної хімії і хімії води імені А.В. Думанського НАН України академік НАН України Владислав Гончарук;
- професор кафедри органічної хімії хімічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка член-кореспондент НАН України Володимир Хиля;
- директор Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України академік НАН України Віталій Павліщук.
Після меморіальної частини Загальні збори Відділення хімії НАН України продовжилися науковими доповідями представників наукових шкіл, що їх започаткували академіки НАН України Сергій Волков, Віктор Скопенко й Віталій Походенко.
Про «Синтез, будову, властивості та застосування фталоціанінових комплексів титану, цирконію та гафнію» доповів старший науковий співробітник Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН України доктор хімічних наук Віктор Черній.
Як пояснив науковець, фталоціаніни – це макроциклічні координаційні сполуки, широкий спектр «корисних властивостей» яких зумовлює їхнє застосовування у каталізі, органічних напівпровідникових елементах, нелінійній оптиці, діагностиці, фотодинамічній терапії пухлин, – як сенсорів і фотоелектроперетворювачів та інше. Одержувати фталоціанінові комплекси можна шляхом введення замісників на периферію макрокільця або координації лігандів із центральним атомом металу. Якщо модифікації на периферії макроциклу значною мірою є областю інтересів органічної хімії, то реакції за участі центрального атому металу – це предмет дослідження координаційної хімії. Перевагою останнього підходу є можливість доволі легкої модифікації фталоціанінових комплексів функціональними замісниками. Такий підхід надає унікальну можливість змінювати фізико-хімічні властивості комплексів за рахунок введення груп різної хімічної природи, зберігаючи при цьому властивості фталоціанінового макроциклічного ліганду.
Серед йонів металів, здатних утворювати позаплощинно координовані фталоціанінові комплекси особливий інтерес становлять титан, цирконій та гафній, комплекси яких є високостабільними, діамагнітними та редокс-неактивними. Високі координаційні числа йонів цих металів дають змогу синтезувати складні молекулярні структури з широким рядом функціональних лігандів.
Окрім необхідності розроблення підходів до створення нових фталоціанінових систем і визначення їхньої будови, важливо всебічно вивчати їхні властивості та перспективи застосування у різних галузях. Дослідження поведінки фталоціанінів у гетерогенно-гетерофазних системах також є актуальними для подальшого створення макроциклічних комплексів із заданими властивостями.
Створення підходів до синтезу фталоціанінових комплексів, які базуються на використанні потенціалу центрального йону металу, є актуальною проблемою координаційної хімії. Її розв’язання дало змогу одержати новий клас координаційних сполук – позаплощинно координовані фталоціанінати титану, цирконію та гафнію, широко дослідити їхні фізико-хімічні властивості й зробити висновки щодо перспективності використання таких комплексів у різних галузях.
Із доповіддю «Координаційна хімія перехідних металів: від конкурентної координації функціонально заміщених лігандів та халькогенгалогенідних систем до біологічно активних сполук та чутливих компонентів хемосенсорів» виступила старший науковий співробітник Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН України доктор хімічних наук Світлана Орисик.
У своїй доповіді науковиця висвітлила основні напрями координаційної хімії, які розвивалися в Інституті загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН України під керівництвом академіка НАН України Сергія Волкова. До цих напрямів належать передусім:
- високотемпературна координаційна хімія і спектроскопія йонних розплавів;
- високотемпературна координаційна хімія в газовій (паровій) фазі та газофазні реакції;
- координаційна хімія в неводних молекулярних розплавах і розчинниках;
- квантова хімія координаційних конденсованих систем;
- хімія фталоціанінових комплексів і споріднених до них супрамолекулярних систем;
- гетерогенна-гетерофазна координаційна хімія.
Доповідачка наголосила на методах рідкофазного синтезу халькогенгалогенідних сполук платинових і рідкісних металів, започаткованих саме академіком С.В. Волковим, і на розробленні координаційних сполук d-металів на основі O,N,S-вмісних органічних лігандів для потреб гідрометалургії та медичної хімії.
Одним із ключових здобутків відділу фізико-неорганічної хімії, що його очолював академік, стало розроблення рідкофазного методу синтезу халькогенгалогенідних комплексів ренію, осмію, рутенію та родію у неводних середовищах моногалогенідів халькогенів за температури 100–200 °С. Цей метод є ефективною альтернативою високотемпературного твердофазного синтезу (450–1000 °С), який забезпечує високу чистоту продуктів із контрольованим складом і уможливлює вирощування кристалів, що недосяжно за традиційних високотемпературних умов.
У відділі отримано ціле сімейство три- і чотириядерних кластерних комплексів Re, Os, Ru і Rh. Уперше синтезовано кластерні сполуки ренію, зокрема, Re4Se4S4Br16 із кубановим ядром [Re4(µ3-S)4], які у фундаментальному аспекті розширюють уяву про закономірності кластероутворення та відкривають шляхи до напівпровідникових матеріалів (ширина забороненої зони 1.47 еВ). Уперше показано, що продукт гідролізу (ReS2 in situ) триядерного кластеру Re3Se3S4Br13 є ефективним каталізатором різкофазного гідрування ароматичних нітросполук (вихід яких сягає 93 %). Метод має низку таких переваг: реакція відбувається за температури ≤100°С; каталізатор стійкий до сірко- та селеновмісних отрут (типову проблему традиційних каталізаторів тут усуває сама природа сполуки); продукти гідрування (амінобензойні кислоти) — це сировина для фармацевтики (анестетики типу новокаїну, фолієва кислота) і барвників.
Халькогенгалогеніди рутенію, родію та осмію, синтезовані у середовищах дисульфур дигалогенідів (RuSCl4, Ru2SBr5, Rh3S4Br5), мають невисокі значення співвідношення халькогену і металу Chal:M≤2 порівняно із синтезованими у середовищі диселен-дигалогенідів (Ru2Se9Cl6, Ru2Se6Br12, Rh2Se9Br6, Rh2Se9Cl6, Os2Se8Br12), де це значення Chal:M≥3. Результатом цього є вища стійкість селеногалогенідів родію та рутенію порівняно із тіогалогенідами.
Для кластерних сполук осмію та родію (зокрема для бісродіогексагалогеноноселен-трисгомокубану) встановлено незвичні структурні мотиви з уперше ідентифікованим дев’ятичленним кільцем-короною Se9, яке утворюється за рахунок реакції гідролітичного диспропорціювання 4Se+ → Se4+ + 3Se0. Досліджено взаємодію халькогенгалогенідів платинових металів з амбідентатними лігандами — 4-ціанопіридином і ціанатами: показано визначальну роль π-акцепторності та м’яко-м’якої взаємодії за Пірсоном у виборі способу координації.
У межах гетерогенно-гетерофазної координаційної хімії розроблено екстракційно-фотометричні методи вилучення й розділення металів платинової групи (Ru, Rh, Pd, Ir) з промислових розчинів із використанням саліциліденгідразонів і тіосемікарбазонів як селективних аналітичних реагентів. На основі полідентатних гідразидів створено високочутливий хемосенсор для моніторингу Pd2⁺ (виявлення на рівні 10⁻⁶–10⁻⁷ М) та достатньо селективний (відсутність перекривання сигналу з Fe³⁺, Co²⁺, Ni²⁺, Cu²⁺, Pb²⁺, Pt²⁺, Rh³⁺) з молярним коефіцієнтом поглинання 1.18×105 - 5.7×105 л/(моль·см). При цьому візуальна індикація (синьо-фіолетове забарвлення) уможливлює експресний аналіз без складного обладнання.
Як потенційні високоефективні агенти з протипухлинною активністю, отримано низку n,π-хелатних комплексів Pd²⁺ і Pt²⁺ з алкіл-, арил- і гетарил-заміщеними тіосечовинами та змінною природою галогенід-аніонів (Cl⁻, Br⁻, I⁻). З’ясовано, що комплекси перевершують цисплатин у 2–8 разів за цитотоксичністю (IC50 = 0.015–0.390 мкМ), долають резистентність ракових клітин, індукують апоптоз через активацію каспаз-3/7 і взаємодіють із ДНК, не викликають медикаментозної стійкості завдяки пригніченню гама-глутамілтранспептидази. Три комплекси-лідери рекомендовано для доклінічних досліджень як перспективні протипухлинні агенти нового покоління.
Асистент кафедри неорганічної хімії хімічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка доктор хімічних наук, старший дослідник Наталія Струтинська доповіла про «Структурне модифікування як стратегію у розробленні матеріалів різного призначення» (співавтори доповіді – доцент цієї ж кафедри доктор хімічних наук Катерина Теребіленко і провідний науковий співробітник кафедри член-кореспондент НАН України Микола Слободяник).
За словами доповідачки, одним із напрямків багатогранних наукових досліджень Віктора Васильовича Скопенка були складнооксидні сполуки і матеріали на їхній основі. Це поле інтенсивно і плідно розвивав його учень Микола Семенович Слободяник, що надалі стало цілою науковою школою під його керівництвом. Нині її представляють низка потужних напрямів розробок – від складноооксидних перовскітних сполук і склокерамік до матеріалів медичного призначення на основі фосфатних фаз і біостекол. У них структурне модифікування є однією з основних стратегій пошуку сучасних матеріалів різного призначення.
Модифікування структури кальцій фосфату апатитового типу катіонами натрію, магнію, цинку, купруму, титану, кобальту й аніонної підгратки – карбонат-, борат- чи сульфат-аніонами забезпечує розроблення матеріалів для сучасної ортопедії, ефективних сорбентів для вилучення йонів важких металів, фотокаталізаторів для деструкції органічних забруднювачів у стічних водах і добрив-носіїв мікроелементів. Легування гідроксиапатиту комплексом мікроелементів (натрій, магній, цинк) дає змогу не лише наблизити склад синтетичного матеріалу до природної кістки, а й з одночасним модифікуванням аніонної підгратки карбонат- чи борат-аніонами регулювати його функціональні властивості. Це забезпечує його роль як носія комплексу мікроелементів та інших добавок, що є важливими у процесах відновлення кісткової тканини. Окрім цього, встановлені кількісні параметри легування дають змогу одержувати біфазні кальцій фосфати, які містять необхідний комплекс мікроелементів і регульований вміст фаз. Надалі це визначає швидкість процесів резорбції матеріалів і контрольовану інженерію кісток. Дизайн композитів на основі модифікованих кальцій фосфатів із ZrO2, TiO2, SiO2 чи MIIFe2O4 дає змогу не лише розширити функціоналізацію матеріалів медичного призначення зі спеціальними механічними і магнітними характеристиками, а й спрямувати їхнє використання на розроблення ефективних сорбентів і фотокаталізаторів.
Докторант кафедри неорганічної хімії хімічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка кандидат хімічних наук Наталія Каряка присвятила свою доповідь «Комплексам лантаноїдів з карбациламідофосфатами як основа новітніх поліфункціональних сполук та матеріалів».
Вона розповіла, що бідентатно-хелатуючі лігандні системи, створені на основі фосфорилвмісних органічних сполук, дають змогу отримувати термодинамічно стійкі комплекси з переважною більшістю йонів металів, які мають властивості, привабливі з погляду практичного застосування. Координаційну хімію карбациламідофосфатів – яскравих представників такого типу лігандів – започаткувала на кафедрі неорганічної хімії хімічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка дослідницька група доктора хімічних наук, професора Володимира Михайловича Амірханова, що належить до наукової школи академіка НАН України Віктора Васильовича Скопенка.
Різноманітні способи координації КАФ-лігандів, а також можливість варіювання природи замісників біля функціонального фрагменту -C(O)N(H)P(O)= (див. рисунок нижче) дають змогу отримувати моно-, бі-, та поліядерні комплекси, що мають певні корисні властивості, які можуть задовольнити вимоги сучасних технологій.
Структурна формула карбациламідофосфатів (КАФ)
Серед найцінніших властивостей йонів лантаноїдів – монохроматична люмінесценція у різних ділянках спектрального діапазону. Серед одержаних на сьогодні КАФ-вмісних комплексів лантаноїдів виявлено сполуки, що демонструють інтенсивну та тривалу f-f фотолюмінесценцію, ефективно сенсибілізовану КАФ-лігандами, а також яскраву триболюмінесценцію. Для деяких сполук квантові виходи і часи життя збудженого стану перебувають на рівні найкращих з-поміж відомих аналогів.
Крім того, на прикладі КАФ-вмісних комплексних сполук диспрозію показано можливість прояву ними поведінки мономолекулярного магніту, що вказує на перспективність цього типу сполук для використання у галузі спінтроніки та створення оптико-магнітних пристроїв.
Фундаментальні дослідження комплексів лантаноїдів на основі КАФ-лігандів нині характеризуються цілеспрямованим дизайном лігандів і поліфункціональних координаційних сполук і спрямовані на пошук перспектив практичного застосування.
Доповідь «Дизайн і властивості електропровідних полімерів та їх композитів як багатофункціональних матеріалів різного призначення» виголосив старший науковий співробітник Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України кандидат хімічних наук Ярослав Курись.
Науковець нагадав, що дослідження в галузі фізичної хімії органічних електропровідних полімерів (ЕПП) започаткував в Україні академік НАН України Віталій Дмитрович Походенко – з моменту появи піонерських робіт у цьому актуальному напрямі. Доповідач представив результати виконаних останніми роками в Інституті фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського НАН України досліджень із розроблення оригінальних методів синтезу ЕПП і низки нанокомпозитів на їхній основі як багатофункціональних матеріалів різного призначення, встановлення взаємозв’язку «склад–будова–властивості» в одержаних матеріалах і оцінювання перспектив їхнього використання в літієвих акумуляторах, оптоелектронних пристроях, сенсориці, а також в електро- й гетерогенному каталізі. Зокрема, було розглянуто екологічно сприятливий механохімічний спосіб одержання широкого кола ЕПП, нанокомпозити типу «ядро–оболонка» на основі LiFePO4 та поліаніліну (ПАні) як катодні матеріали літієвих акумуляторів із високими електрохімічними характеристиками, полімерні й гібридні матеріали на основі ЕПП зі структурою політіофену та полі-п-феніленвінілену для оптичних застосувань. Доповідач навів приклади залучення ряду N-вмісних ЕПП як прекурсорів у дизайні ефективних безплатинових електрокаталізаторів відновлення кисню, виділення водню та кисню – кобальт-азот-вуглецевих (Co-N-C) систем, нанокомпозитів на основі частинок Mo2C, Mo2N та N,P-допованого відновленого оксиду графену, гібридних композитів на основі фосфідів d-металів тощо. І розглянув каталітичну активність ПАні у гетерогенному гідруванні молекулярним воднем етилену, п-нітрофенолу та α-метилстиролу, а також Co-N-C-каталізатора у процесі гідрування хіноліну. Як приклади сенсорних застосувань ЕПП Ярослав Курись навів створені на їхній основі багатоканальні масиви хеморезистивних сенсорів «електронний ніс» і чутливі матеріали для амперометричних біо- та хемосенсорів – плівки полі-о-фенілендіаміну з іммобілізованою лаказою та електрохімічно одержані молекулярно імпринтовані ЕПП.
Старший науковий співробітник Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України кандидат хімічних наук Ольга Козаренко доповіла про «Фізико-хімічні властивості, будову та функціональні характеристики гібридних нанокомпозитів на основі 2D-матеріалів».
Її доповідь присвячувалась еволюції наукових підходів до дизайну функціональних наноматеріалів, реалізованих під керівництвом академіка НАН України Віталія Дмитровича Походенка: від концепції прямої інтеркаляції макромолекул електропровідних полімерів у міжшарові галереї оксидів ванадію та молібдену до сучасних стратегій синтезу. Підхід прямої інтеркаляції електропровідних полімерів у шаруваті оксиди перехідних металів, зокрема V2O5 та MoO3, реалізований у співпраці з корпорацією “General Motors”, дав змогу уникнути паразитного відновлення неорганічної матриці та забезпечити рекордну електропровідність композитів до 10 См/см. Це стало підґрунтям для подальшого розвитку енергоефективних методів механохімічного одержання гібридних органо-неорганічних нанокомпозитів типу «гість–хазяїн». Ці матеріали зарекомендували себе як ефективні електроди для літієвих джерел струму з високою питомою ємністю та стабільністю до циклування заряду-розряду.
Шляхом оригінального механічного розшарування В.Д. Походенко з колегами розробив універсальний підхід до одержання новітніх 2D-матеріалів і гетероструктур: графену, дихалькогенідів перехідних металів MoS2, MoSe2 і WS2, нітриду бору BN та нітриду вуглецю C3N4. Уперше було запропоновано механохімічно індуковане та пряме механохімічне допування графену атомами азоту з керованим дефектним станом, що забезпечило створення високоефективних електрокаталізаторів відновлення кисню, матеріалів для проточних редокс-батарей, а також селективних біосенсорів. Гетероструктури на основі 2D-матеріалів різної природи дали змогу отримати нові високоактивні та стабільні електро- і фотокаталізатори виділення водню.
Одним із важливих напрямів досліджень В.Д. Походенка став також дизайн стабільних галогенідних перовськітів. Завдяки механохімічній інтеграції нанокристалів у захисні матриці цеолітів і BN було досягнуто підвищення стійкості до вологи й поліпшення люмінесцентних характеристик, що відкриває перспективи їхнього використання у світлотехнічних матеріалах нового покоління.
Загалом механохімічний підхід сформувався як універсальна платформа для створення функціональних наноматеріалів для «зеленої» енергетики та сучасної світлотехніки.
Із прикінцевим словом виступив академік НАН України Петро Стрижак, який подякував доповідачам і всім учасникам за долучення до Загальних зборів Відділення хімії НАН України, цікаві спогади і важливі наукові результати, які продовжують справу трьох видатних академіків-хіміків, примножуючи їхні здобутки.
Відеозапис першої (меморіальної) частини зборів
За інформацією Відділення хімії НАН України,
Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського,
Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України
та Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Фото: пресслужба НАН України
