Група українських науковців відкрила нові галактики з полярними кільцями. Результат цих досліджень опублікував міжнародний фаховий рецензований журнал “Astronomy & Astrophysics”. Чим галактики з полярними кільцями відрізняються від інших галактик? Чому їх важливо вивчати? І наскільки вагомим для науки є відкриття нових таких об’єктів? Про все це пресслужбі НАН України розповіли співавторки публікації – науковиці відділу позагалактичної астрономії та астроінформактики Головної астрономічної обсерваторії НАН України: завідувач відділу член-кореспондент НАН України, професор Ірина Вавилова і тимчасовий виконувач обов’язків завідувача лабораторії великомасштабної структури Всесвіту цього відділу кандидат фізико-математичних наук Дар’я Добричева.
Кандидат фізико-математичних наук Дар’я Добричева. Фото з власного архіву Дар’ї Добричевої
– Пані Дар’є, як виникла ідея цього дослідження? Чому важливо вивчати галактики з полярними кільцями? Чим вони особливі, цікаві? І що це взагалі за об’єкти?
– Зараз з’являється надзвичайно багато нової інформації про галактики. Ми з колегами, наприклад, користувалися даними Слоунівського цифрового огляду неба (Sloan Digital Sky Survey – SDSS). До речі, Альфред Слоун, на честь якого названо цей проєкт, свого часу був генеральним директором компанії “General Motors”, надбав дуже великі статки і створив свій іменний благодійний фонд, який тепер спонсорує фундаментальну науку. Астрономію, біологію, інші галузі.
А незабаром запрацює один із найбільших телескопів – «Вера Рубін» – і, відповідно, його база даних (LSST). І якщо SDSS щоночі давав 200 гігабайт даних, то LSST даватиме 20 терабайт (!). Це колосальні цифри, які не вкладаються в голові. Ми побачимо мільйони галактик різних морфологічних типів. Бо ж галактики, як і люди, неоднакові. Кожна має свої особливості. Але їх можна класифікувати за основними ознаками й укладати каталоги.
Ми в Головній астрономічній обсерваторії теж створюємо каталоги галактик, дослідивши їхні внутрішні особливості, форми, морфологічну структуру. Вивчаємо, яким є склад зоряного населення і пилу, в якому оточенні вона перебуває у великомасштабному розподілі галактик, чи взаємодіє з іншими галактиками. Навіщо? Щоб краще розуміти еволюцію галактик і чому вони саме такі. І, зокрема, спробувати спрогнозувати, що буде з нашою власною Галактикою. Взагалі астрономія – це ж фундаментальна наука, яка досліджує, як влаштований Всесвіт. Згодом дізнаємось, як це допоможе практично.
Галактики з полярними кільцями унікальні тим, що їх небагато – досі налічувалося всього близько 400 серед десятків мільйонів, та й то не всі з них підтверджені. Проаналізувавши три каталоги галактик, ми з’ясували, що полярні кільця насправді мають лише 80 із 400. Як так сталося? Річ у тім, що раніші каталоги містили зображення з гіршою роздільною здатністю, а сучасні телескопи показали, що галактиками з полярними кільцями могли здаватися, наприклад, галактики, які візуально накладались одна на одну, хоча розташовуються на різних відстанях від нас (тобто одна затуляє іншу). Або ж на кільце могла скидатися смуга пилу. Тобто галактики з полярним кільцями виявилися навіть рідкіснішими, ніж вважалося.
– А в кільці теж можуть бути планетні системи?
– Так, абсолютно. Одна з теорій стверджує, що галактика з полярним кільцем утворюється внаслідок злиття двох галактик під кутом. Одна з цих галактик ніби «розмазується» навколо іншої, але ж її речовина все одно залишається. А це – пил, міжзоряний газ, зорі і, звісно, планети біля цих зір.
– А як зрозуміти, що це дві різні галактики? У них зорі різного віку?
– Так, ми розрізняємо їх за складом. За нашими спостереженнями, у більшості випадків центральна частина галактики з полярним кільцем – це стара еліптична галактика. Вона жовта, бо у ній майже немає газу. А «розмазана» галактика, яка перетворилася на кільце, є переважно молодою галактикою синього кольору. В синє її забарвлює газ, з якого потім утворюються зорі.
Чи не найпопулярніша в мережі серед галактик із полярним кільцем – NGC 660. Фото з телескопа «Субару»
Згідно з другою теорією, галактика з полярним кільцем утворюється не внаслідок злиття двох галактик, які «налетіли» одна на одну в космічному просторі, а через перетікання (акрецію) речовини однієї галактики до іншої галактики, розташованої неподалік. У підсумку одна галактика, яка перебирає, «накручує» на себе речовину, лишається цілою, а інша – змінює форму.
А є ще третя теорія. Відомо, що галактики можуть розміщуватись у скупченнях, які потім утворюють філаменти, а можуть – у порожнечах, або ж так званих войдах. У філаментах галактики розміщені так одна за одною, що їх вигляд у великомасштабній структурі нагадує ниточки. У ділянках, де газу більше в цих ниточках, речовина перетікає до галактики – й утворюється кільце. Нові галактики, що їх ми відкрили, підтверджують першу або другу теорію – про злиття двох галактик або про перетікання речовини з однієї галактики в іншу. Точніше ще незрозуміло, потрібно досліджувати детально.
– Але всі три теорії можуть мати право на існування?
– Так, абсолютно. Всесвіт такий великий, що знаходяться приклади різних сценаріїв.
– А ви з колегами апріорі не схиляєтеся до жодної?
– Є підтвердження на користь кожної з цих трьох теорій. Власне, тому їх і висунули. Якщо говорити саме про наші дослідження, то до однієї з галактик ми застосували мультихвильовий аналіз – розглянули її в різних діапазонах електромагнітного спектру. І з’ясували, що у неї буремне минуле. Зараз вона трохи «прийшла до тями», тобто стабілізувалась, а колись давно стала результатом злиття. Але, повторю, можливі різні сценарії.
Чому ми вивчаємо галактики з полярними кільцями і чому це важливо? Бо вони унікальні і їх дуже мало. І постає питання: а чому ж їх так мало порівняно з галактиками інших морфологічних типів? Можливо, вони через певний час руйнуються? Що з ними відбувається? Саме це ми і хочемо збагнути.
NGC 4632 – галактика з прихованим полярним кільцем, яке неможливо побачити за допомогою оптичних телескопів. Зображення отримано за допомогою огляду WALLABY Survey, CSIRO / ASKAP, NAOJ / Subaru Telescope. Автори обробки: Джаєн Інґліш (Університет штату Манітоба, США) та Натан Деґ (Університет Квінз, Канада)
– Поставлю Вам дещо наївне і дилетантське запитання. Час людського життя дуже обмежений. Напевно, ми можемо побачити різні галактики на різних етапах їхнього існування. І кожна з них унікальна. Чи принципово можливо дійти якогось висновку про їхнє утворення, еволюцію та руйнацію?
– З одного боку, нам справді відведено дуже небагато часу. З іншого боку, ми і за такий проміжок вже немало встигли. За великим рахунком, більшість напрямів астрономії зародилися за минуле століття, а доти ми навіть не здогадувалися, що існують інші галактики. Знали лише, що є наша Галактика, а інші – називали туманностями (саме тому галактика Андромеда зберегла свою давню назву «Туманність Андромеди») і вважали, що вони є частиною Чумацького Шляху. Зараз, як я вже сказала, ми очікуємо по 20 тербайт даних щоночі від LSST. Тож, думаю, встигнемо багато чого, та чи все – не знаю.
– А чи можна зазирнути у минуле конкретної галактики – на кшталт того, як реконструюють геологічні епохи? Наприклад, застосувати якесь моделювання, щоб зрозуміти – хай і не зі стовідсотковою точністю, – як вона розвивалася і до чого це призводить?
– Те, про що Ви говорите, називається “e-body simulation”. Це комп’ютерне моделювання множини з багатьох взаємопов’язаних об’єктів. Ми займаємося космологічними моделюваннями, а от сусідній відділ фізики зір та галактик – саме чисельним моделюванням. Там моделюють злиття надмасивних чорних дір, розташованих у центрі галактик. Адже побачити ці складні процеси в інший спосіб неможливо. У нашому ж випадку галактик так багато, що, напевно, цікавіше (і легше) порівнювати їх за особливостями середовища й оточенням. Хоча і ми для своєї роботи вдавалися до своєрідного моделювання, але іншого штибу. Щоб навчити комп’ютерну програму знаходити з-поміж галактик різних морфологічних типів саме галактики з полярним кільцем, реальних зображень цих об’єктів було не досить: менше ста – це екстремально мала кількість зразків. Тому ми генерували додаткові зображення. Вони відтворюють вигляд таких галактик не ідеально, не в усіх подробицях. Ми моделювали лише об’єкт центральної частини і нахилену частину – власне, оце полярне кільце. Під різними кутами. І в такий спосіб дещо збільшили кількість варіантів, які могла знайти машина. Цього, щоправда, теж виявилося замало, бо алгоритмам все одно складно було впоратись із завданням. Водночас, машина запам’ятовувала патерн кільця і знаходила об’єкти зі схожими на нього деталями. А отже, ми все-таки рухаємось у правильному напрямі. Зрештою, ми знайшли чотири нові галактики з полярним кільцем. Це вже великий результат. Тому загалом нам вдалося втілити задумане.
– А чи можна буде з допомогою машинного навчання розрізняти й автоматично відсортовувати галактики з полярними кільцями, утворені за різними сценаріями, про які Ви згадали?
– Можна. Якщо у нас буде дуже багато прикладів. Сотні тисяч.
– Але ж Ви кажете, що їх у принципі не може бути стільки?
– Так. Тому легше (і якісніше) передивитися знімки очима.
– А чому цих галактик так мало? Тому, що Всесвіт розширюється і ймовірність зіткнень зменшується? Говорять про майбутнє зіткнення нашої Галактики з Туманністю Андромеди. То з нас теж потім може вийти щось подібне?
– Дуже хороше запитання, але воно велике, об’ємне. Цікаво, що, готуючись до цієї роботи, в одній зі старих статей (здається, ще за 1960-ті роки) ми з колегами натрапили на припущення про те, що у нашого Чумацького Шляху теж може бути кільце. Але сучасні спостереження його не знаходять.
– А хіба ми отак, перебуваючи всередині Галактики, можемо побачити – є кільце чи немає?
– Кільця бувають різні. І галактик із кільцями вистачає – їх налічується від 4 до 5 тисяч. Але це кільця, які розташовуються у тій же площині, що й сама галактика. Такі об’єкти утворюються і під час деяких злиттів, і тоді, коли рукава галактики закрутились, а потім еволюційно від’єдналися від центральної частини й утворили зовнішнє кільце. А нас цікавлять саме галактики з кільцем, розташованим під кутом до центральної частини. І таких зоряних систем – одиниці. До речі, існують галактики не лише із зовнішніми, а й зі внутрішніми кільцями.
– У вашій новій статті згадується про три каталоги, звідки ви з колегами виключили об’єкти, які, як ви з’ясували, насправді не є галактиками з полярними кільцями. Чи можна сказати, що ви на шляху до укладання власного каталогу?
– А так і є. Ми потім викладемо його у вільний доступ.
Здійснювати ревізію – це частина роботи астрономів. Ми передивились очима ці три каталоги галактик із полярними кільцями і виявили, що більшість уміщених там об’єктів не належать до заявленого типу. А тепер з’явилися якісніші знімки і стало зрозуміло, що деякі «полярні кільця» зовсім такими не є. Крім того, за допомогою машинного навчання ми ще й знайшли додаткові об’єкти. Тож – так, новий каталог неодмінно буде.
– А чи популярна це взагалі тема у світовій науці – галактики з полярними кільцями? Хто ще, крім вашої команди, активно її вивчає?
– Ще донедавна ці галактики нікому не були цікаві. Зараз їх вивчають уже активніше. Наприклад, для нас стало великим здивуванням, що їх обговорювали в межах програми великої міжнародної конференції за даними бази LSST у США, до якої ми долучались онлайн. Це означає, що телескоп «Вера Рубін» теж шукатиме, серед іншого, і галактики з полярними кільцями. Можливо, тут є трохи і наша заслуга, бо ми багато, на всіх заходах представляли результати своєї роботи, пов’язаної з цими галактиками.
До розмови приєднується Ірина Вавилова. Зосереджуємося з нею на методологічних засадах цього дослідження і його значенні для науки.
Член-кореспондент НАН України Ірина Вавилова в Європейській космічній агенції (Лейден, Нідерланди). Фото з особистого архіву Дар’ї Добричевої
– Ірино Борисівно, чому ви з колегами звернули увагу саме на галактики з полярними кільцями? Які лакуни у цій темі хотіли заповнити?
– У нашому відділі позагалактичної астрономії та астроінформатики накопичено досвід, підходи і програмні коди для застосування методів машинного навчання (або взагалі штучного інтелекту) до різноманітних задач, що стосуються об’єктів великомасштабної структури Всесвіту і їхньої класифікації, зокрема створення каталогів галактик із різними властивостями (наприклад, галактик із барами чи з кільцями, взаємодійних галактик). Ми тут не унікальні, бо застосували свій досвід до вивчення галактик поширених типів, присутніх іще в класифікації Едвіна Габбла. Хоча зробили це чи не першими в Україні, і такий підхід було відображено вже в кандидатській дисертації Дар’ї Добричевої у 2017 році. Оскільки йдеться про поширені об’єкти, то методи машинного навчання з різною імовірністю, проте дають хороший результат. В еру оглядових телескопів, котрі створюють величезні оглядові карти розподілу цих галактик на небі, штучний інтелект дуже добре виконує ту частину роботи, яку раніше виконували астрономи. Але мені не давало спокою питання: чи здатні методи машинного навчання знайти серед сотень тисяч об’єктів (принаймні в околі Місцевого Всесвіту) дуже рідкісні галактики, галактики з рідкісними особливостями? Наприклад, галактики з полярними кільцями або галактики, які називаються «зеленими горошинками». Цікавими є карликові галактики, що мають дуже низьку поверхневу яскравість і спостерігати їх можна буде лише зараз – завдяки телескопу «Вера Рубін».
Ідея застосувати методи машинного навчання до пошуку рідкісних галактик збіглась у часі з листом, який я отримала від Андрія Шпортька зі США. Це українець, який навчається в Північно-Західному університеті (Чикаго, штат Іллінойс). Він тоді закінчив тільки перший курс лінгвістичного факультету. Написав, що застосовує методи штучного інтелекту до розпізнавання текстів, а одночасно брав участь в астрономічній «пісочниці» (це такий формат популяризації астрономії) і дуже хоче приєднатися до астрономічних досліджень під час його літньої навчальної практики.
Ми саме працювали над іншими задачами, але його звернення спонукало мене звернути пильнішу увагу на галактики з полярними кільцями. Сформувалася група молодих людей (до неї увійшли вже згаданий Андрій Шпортько, на той час магістрант Олександр Гугнін і бакалаврант Олександр Гетманцев, а також Дар’я Добричева й Олена Компанієць), які добре знаються на штучному інтелекті, – і почалася робота.
Спершу ми вирішили створити тренувальну вибірку унікальних галактик, які далі шукатимемо за допомогою машинного навчання. А для цього потрібно було візуально продивитися вже наявні каталоги і зрозуміти, які саме об’єкти можуть слугувати зразками для пошуку.
Кінець-кінцем ми отримали позитивну відповідь на своє головне запитання: так, методи штучного інтелекту спромоглися знайти з-поміж 340 тисяч галактик три абсолютно нові галактики з полярними кільцями. А загалом імовірність віднайдення сягнула 70%. Це приголомшлива цифра. Так, частину об’єктів довелося відсіяти вручну. У процесі Дар’я візуально виявила ще чотири такі галактики.
Галактики з полярним кільцем, що їх відкрили науковці Головної астрономічної обсерваторії НАН України за допомогою методів машинного навчання (лівий стовпчик – зображення з SDSS, правий стовпчик – DESY Legacy). Джерело: https://www.aanda.org/articles/aa/pdf/2025/10/aa55052-25.pdf
Галактики з полярним кільцем із каталогу галактик із кільцем за даними SDSS, відкриті завдяки візуальній перевірці. Джерело: https://www.aanda.org/articles/aa/pdf/2025/10/aa55052-25.pdf
– Тобто ви його [штучний інтелект] ще й перевіряли?
– Так, йому все-таки ще потрібно допомагати. І це не було миттєво – загалом, щоб Ви розуміли, робота тривала півтора року. Траплялись і цікаві випадки. Наприклад, Андрій Шпортько налаштував свій софт так, що одним із найпростіших методів вдалося знайти галактику з полярним кільцем. Але ми не були впевнені, що вона належить до цього типу, бо кадр зображення був «засвічений» саме в тому місці, де мало б розташовуватися кільце. Зрештою, виявилося, що це справді потрібна нам галактика: ми знайшли її в іншому огляді неба – DESI (Dark Energy Survey Imaging).
У деяких галактик полярне кільце на знімках було затьмарене, або ж його яскравість майже порівнянна з тлом нічого неба. Проте і в таких ситуаціях наш штучний інтелект упорався із завданням і знайшов їх. Вони дуже красиві. Щоб допомогти йому і збільшити тренувальну вибірку, Дар’я Добричева й Олександр Гетманцев створили симуляції шуканих зображень (це так зване “transfer learning”), на яких розташовували полярне кільце під різними кутами до центральної частини галактики.
Галактика з полярним кільцем, відкрита за допомогою методу “transfer learning”. Джерело: https://www.aanda.org/articles/aa/pdf/2025/10/aa55052-25.pdf
Хочу наголосити: до нашого дослідження, напевно, ніхто й гадки не мав, що штучний інтелект принципово здатен знайти аж настільки рідкісні об’єкти. Це однаково, що серед мільйонів фотографій людей шукати людину з родимкою, і до того ж не абиде, а саме на певній частині обличчя. Звісно, наші методи потрібно ще вдосконалювати, але загалом підхід зрозумілий. І в цьому ми взагалі перші у світі.
– Тобто для вас із колегами ще є робота на майбутнє?
– Так. Наразі завдяки застосуванню методів машинного навчання та ретельній візуалізації наявних вибірок ми створили власний каталог галактик з полярними кільцями, який налічує 87 об’єктів зі статусом “good” і “strong” (тобто в деяких випадках тип галактики не викликає жодних сумнівів, а в інших підтверджений з високою імовірністю). Наші іноземні колеги теж анонсують новий каталог таких галактик: кажуть, що склали його на основі оброблених даних з огляду DESI, але результат не оприлюднюють. Можливо, чекають, поки ми оприлюднимо свій (усміхається).
Хай там як, а коли каталоги з’являться, ми матимемо більшу, а отже, надійнішу тренувальну вибірку для подальших пошуків. Бо ці об’єкти унікальні. Річ у тім, що імовірність формування галактики саме з полярним (а не якимось іншим) кільцем дуже низька. Для цього, наприклад, дві галактики мають зіткнутися практично перпендикулярно одна до одної, «в лоб», скажімо так. І та, що масивніша, стає, як припускають, центральною частиною, а від галактики раннього типу під час вірилізації системи лишаються тільки спіральні рукави, які перетворюються на полярну оболонку навколо центральної частини. Хоча можливі й інші варіанти: галактика з полярним кільцем довше зберігає свою фантастично красиву форму, якщо існує не в групі чи скупченні, а ізольовано від сусідніх галактик, які могли б «зламати» її структуру.
Словом, коли вибірка розшириться, можна буде спробувати знайти більше таких галактик. Тоді ми дізнаємося, скільки ж їх хоча б у ближньому Всесвіті. А також обрахуємо ймовірність зіткнень, що призводять до формування саме галактики з полярним кільцем.
– Ірино Борисівно, а навіщо взагалі знати, скільки є таких галактик? От, скажімо, відсортуємо ми рис від сочевиці – і що це дасть?
– Наш відділ не займається теоретичними дослідженнями динаміки таких систем. Але є науковці, які працюють саме над динамічними задачами еволюції галактик, вивчають взаємодійні галактики. І от для них це унікальний матеріал. Якщо раніше вони аналізували швидкості зіткнення, розподіл зоряного населення, криві обертання, спектрально-енергетичний розподіл та інші аспекти на прикладі лише 30-ти галактик із полярним кільцем, яке було видно неозброєним оком, то тепер база їхніх досліджень суттєво збагатилася – до 80–100 об’єктів. Для теоретиків, які досліджують зіткнення галактик, це безцінна інформація.
– Фактично, ви постачаєте колегам матеріал.
– Так, і робимо це залюбки.
– Спитаю ще ширше: якщо ми знатимемо більше про еволюцію галактик з полярним кільцем, що це нам розповість про Всесвіт?
– А це вже світоглядне запитання з серії «Навіщо потрібна наука?» Зараз важко сказати, яким буде ефект від такого знання. На цьому етапі ми здійснили фундаментальне відкриття з допомогою сучасних інформаційних технологій.
– Громадськість часто цікавиться практичністю наукових результатів. Люди запитують, що науковці роблять для оборони.
– Думаю, це теж своєрідний подвиг, тільки науковий – лишатися в Україні під час війни і під обстрілами продовжувати фундаментальні дослідження. Якби ми всі виїхали або змінили роботу, це одразу призвело б до провалу, гепу, прогалини, розриву у фундаментальній науці. А коли утворюється пробіл у ланцюжку досліджень, то заповнити його потім іноді просто неможливо: люди йдуть, ідеї зникають, тяглість переривається.
І водночас ми, звісно, допомагаємо фронту.
Далі продовжуємо розмову з Дар’єю Добричевою.
– Пані Дар’є, чи правильно я розумію, що даними, на основі яких ви з колегами виконували своє дослідження, може скористатися будь-хто? Напевно, зручно, що вони є у відкритому доступі?
– Так. Хоча є один нюанс: оскільки зараз телескопи коштують сотні мільйонів, а інколи й мільярди доларів, то першими доступ до даних мають країни, які фінансували створення цих інструментів.
– Як у блогерів: закритий контент для підписників.
– Так, абсолютно правильно. Хто заплатив, той і перший. Решті ж потрібно зачекати, доки доступ буде відкритим для всіх. Зазвичай це стається за два-три роки. Відкриті дані можна завантажити у будь-якій точці світу. Слоунівського цифрового огляду неба це так само стосується.
– Ви сказали, що за день один лиш телескоп видаватиме 20 терабайт даних. Тепер, мабуть, головне – мати вільні руки і голови, щоб усе це опрацювати.
– Саме тому без машинного навчання – нікуди.
– А як далеко ми зараз можемо зазирнути у Всесвіт? І чи реально побачити і каталогізувати абсолютно все?
– Всесвіт розширюється, і побачити абсолютно все неможливо, бо випромінювання від деяких галактик так ніколи до нас і не дійде. Є певний горизонт. Але ми, астрономи, намагаємося зазирнути і за нього. На це запитання Вам дуже цікаво відповів би наш колега Максим Василенко. Це фантастична, надзвичайно талановита людина, яка просто пояснює складні речі. Але він з перших днів на фронті.
Попереду (зліва направо): Інна Ізвєкова, Максим Василенко, Даниїл Іванов, Дар’я Добричева, Олександр Гетманцев. Позаду: Олена Коломієць та Ірина Вавилова. 4 грудня 2025 року, Київ, після вручення Максимові та Дар’ї Премії Верховної Ради України для молодих вчених 2023 року – за дослідження з теми «Ефективність методів мозаїк Вороного і машинного навчання для класифікації і встановлення нових особливостей великомасштабних структур Всесвіту». Фото з власного архіву Добричевої
– Чи залучаєте наукових волонтерів до своїх досліджень? Бо якщо йдеться про машинне навчання, штучний інтелект, моделювання, то, напевно, реально перепрофілювати ІТ-фахівців відповідно до ваших завдань. І чи знаходяться охочі допомогти науковцям?
– У нас є такий досвід. Три роки тому на одній з подій організації INSCIENCE до Олени Компанієць звернувся програміст Денис Каракуц, який працює в ІТ-фірмі. Розповів, що хоче займатися машинним навчанням. І вона переспрямувала його до мене. Ми долучили Дениса до вивчення екзокомет: він розробив дуже цікавий статистичний метод пошуку екзокометних транзитів, який ліг в основу його дипломної роботи (він саме здобував другу вищу освіту). Потім зацікавився позагалактичною астрономією, вступив до аспірантури у наш відділ. Це приклад того, як людина змогла адаптувати під такі різні напрями свій класний бекґраунд у програмуванні.
А нещодавно на одному науково-популярному заході до мене підійшла учасниця, яка займається дизайном і хоче якось пов’язати своє життя з астрономією – можливо, як хобі. Поки що не маю ідей, як це можна було б поєднати. Нам точно не завадили б якісні відеовізуалізації злиття галактик з полярними кільцями, але робити їх – дорого, а у нас немає фінансування.
– Чи допомагає міжнародна співпраця? Зокрема, у цьому дослідженні галактик із полярними кільцями.
– Так, бо науку не робить одна людина, але її не робить і одна країна. Великі дослідницькі проєкти – це завжди міжнародні колаборації. На офіційному міжінституційному рівні наша Обсерваторія співпрацює з багатьма іноземними центрами. Один із них – італійська SISSA [Міжнародна школа передових досліджень – Scuola Internazionale Superiore di Studi Avanzati]. Нам допомагає професор цього інституту і наш друг Карло Баччіґалупі. Завдяки меморандуму про співпрацю із SISSA ми змогли провести літню школу з астрофізики та космології для молодих науковців – італійські партнери покрили частину витрат. Крім того, професор і сам приїжджає до України, і наших працівників запрошує виступати в SISSA.
Співпрацюємо також з Канарським інститутом астрофізики у Тенеріфе. Подаємо заявки на доступ до телескопа – для спостереження потрібних нам об’єктів. Але є й індивідуальна співпраця. Наприклад, з Аґнєшкою Полло з польського Національного центру ядерних досліджень, бо у цій установі теж вивчають галактики. Про Олександра Шпортька – українського студента у США, який захотів пройти у нас практику, – вже розповіла Ірина Борисівна. Наша колега Інна Ізвєкова зараз поїхала на спостереження до Грузії. Вигравала вона час і для спостереження на канарських телескопах. Крім того, готуємо з іноземними колегами спільні проєкти і подаємо їх на грантові конкурси.
Виступи на семінарах чи конференціях – теж співпраця. Коли вас запитують про ваші дослідження, вказують на якісь нерозв’язані проблеми – це корисний брейншторм, який поліпшує роботу.
Тому міжнародна співпраця присутня майже всюди, майже в усіх проєктах.
– Над якими ще темами ви з колегами працюєте, пані Дар’є?
– Напрямів роботи у нас багато. Але ця робота завжди командна. Зараз уже не ті часи, що 400 чи 500 років тому, коли одна людина займалась і ботанікою, і астрономією, і медициною. Хтось пропонує ідею, хтось пише програмний код, хтось допомагає з цим кодом, хтось моделює, хтось здійснює візуальну інспекцію. Кожен робить свій внесок. Наприклад, для галактик із полярними кільцями Олена Компанієць виконала мультихвильовий аналіз. А наш аспірант Олександр Гетманцев написав частину програмного коду і разом зі мною здійснював моделювання. І результати цього дослідження ляжуть в основу його дисертації.
Наш відділ виконує також проєкт за ґрантом Національного фонду досліджень України. Проєктом керує Ірина Борисівна. Тема – пошук галактик-аналогів Чумацького Шляху. Оскільки ми перебуваємо всередині своєї Галактики, то є певні труднощі з її вивченням. Тому потрібен зовнішній, але схожий на неї об’єкт, який допоможе нам зрозуміти, як розвивається, як еволюціонує наша власна Галактика. Зараз складаємо каталог таких схожих об’єктів. І теж плануємо застосувати методи машинного навчання.
Галактика NGC 660. Зображення отримано в Атакамській обсерваторії Токійського університету. Автори обробки: Дітмар Хабер та Іммо Гербер
Спілкувалася Сніжана Мазуренко