22 і 24 червня 2026 року в Чорному морі неподалік берегів Криму відбулося кілька підземних поштовхів магнітудою від 3,3 до 4,3 балів за шкалою Ріхтера. Чи великою є сейсмічна небезпека для території України? Чи є слабші поштовхи провісниками сильніших? Чи можуть підземні поштовхи спричинюватися діями людини? Чи чекати невдовзі нових землетрусів у нашій країні? Чи небезпечні землетруси в морських акваторіях для узбережжя? Чи здатен один із них зруйнувати незаконно споруджений росіянами Керченський міст? Чому червневий землетрус у Венесуелі виявився настільки потужним і руйнівним? На ці й інші запитання відповіла в ефірах телеканалів «Новини. Live» і «Київ 24» старша наукова співробітниця відділу сейсмічної небезпеки Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України і запрошена дослідниця Центру геологічних наук Асоціації імені Гельмгольца у Потсдамі (Німеччина) кандидатка геологічних наук Тетяна Амашукелі.
«Землетруси поблизу Криму пов’язані з природною тектонічною активністю в цьому регіоні, тобто із рухом двох великих тектонічних плит – Євразійської й Африканської. Африканська плита повільно рухається на Північний Схід і поступово стикає земну кору в Середземноморському й Чорноморському регіонах, тому саме у цих регіонах накопичуються навантаження і відбуваються землетруси, – пояснює науковиця. – Але точно передбачити, коли саме відбудеться землетрус, неможливо, адже напруження – енергія на стику руху тектонічних плит – накопичуються роками, десятиліттями і навіть століттями, а вивільняються раптово. Наприклад, у вигляді одного чи кількох поштовхів. Саме таку серію ми й спостерігали днями у Криму. 22 червня ми зареєстрували 6 землетрусів із максимальною магнітудою 4,3 та мінімальною – 3,9. Ще один землетрус – магнітудою 3,3 – відбувся 24 червня. На жаль, найближча станція, яка зареєструвала ці землетруси, розташована на відстані 400 км від них. А щоби реєструвати ще слабші поштовхи, потрібна ширша і щільніша мережа сейсмічних станцій. Наразі ж ми використовуємо спеціальне програмне забезпечення для моніторингу землетрусів у режимі реального часу, але точно передбачати землетруси не можемо. Прогнозувати поштовхи можна на тих чи тих ділянках, але лише з певною імовірністю. Для цього існують карти сейсмічної небезпеки.
Є ще одна наукова проблема – з’ясування глибини, на якій стається землетрус. Ми знаємо, що кілька з-поміж останніх поштовхів біля Криму відбувалися на глибині близько 35 км, інші – на глибині 10 км. Це дуже глибоко. Але точніше визначити не можемо – для цього, знов-таки, потрібно розвивати мережу сейсмічних станцій на території України, реєструвати якомога більше даних і накопичувати інформацію для подальшого аналізу. Ми, звісно, користуємося даними зі станцій у сусідніх країнах, але цього недостатньо. Власна розвинена мережа обов’язково знадобиться нам і після війни».
Тетяна Амашукелі також зауважила, що поштовхи, які час від часу відчуваються на Одещині та Миколаївщині, зазвичай є відлунням дуже потужної, глибокофокусної зони у румунських Карпатах (це так звана зона Вранча), або землетрусів біля Криму. За словами науковиці, найнебезпечнішим для узбережь є цунамі, спричинене землетрусом в акваторії. Втім, історичних даних про сильні цунамі у Чорному морі немає.
«Щоби чітко сказати, якого впливу Керченський міст зазнав від землетрусу певної амплітуди й потужності, потрібні встановлені на цій споруді сейсмічні датчики, реєстратори. Як ви розумієте, Україна їх не має, а допуск до сейсмічних станцій у росії закритий, – відповідає Тетяна Амашукелі на популярне запитання про долю незаконної російської споруди через Керченську протоку. – Ризики руйнування мосту залежать передусім від того, чи було дотримано будівельних норм під час його спорудження. Найімовірніше, могла бути занижена бальність потенційних землетрусів. Можливі наслідки ми бачили на прикладі Туреччини: 2023 року її сколихнув потужний землетрус, який пошкодив і зруйнував чимало будівель та забрав велику кількість життів. У новинах стверджували, що причиною було саме недотримання будівельних норм. Тоді як в Японії будівлі й мости здебільшого не руйнуються, хоча сильні землетруси стаються там доволі часто.
Що ж до землетрусів у Венесуелі: проблема полягає в тому, що цей регіон розташований у ще складнішій тектонічній обстановці, ніж, скажімо, наш Крим. Це ще історично відома зона субдукції, тобто зона дуже потужних землетрусів. З якою періодичністю вони ставатимуться, ми, вчені, не можемо сказати напевно. А напевно можемо сказати тільки те, що вони там ставатимуться. Бо це дуже активний тектонічний пояс. Південноамериканська тектонічна плита рухається в бік Північноамериканської зі швидкістю 2 см на рік. Але там не лише взаємодіють дві тектонічні плити, а й впливають додаткові чинники».