Науковці відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України, виконавши дослідження «Популістські орієнтації громадян у перехідному суспільстві: особливості прояву та чинники формування», опублікували монографію «Популістські орієнтації в українському суспільстві», де:
- на основі узагальнення сучасних теорій та аналізу даних багатьох емпіричних досліджень розглянули феномен популістських орієнтацій на теренах України крізь призму його джерел у посткомуністичному суспільстві;
- виявили причини, за яких тривала поширеність популістських настроїв упродовж соціальних трансформацій змогла втілитись у масову електоральну поведінку лише 2019 року;
- на основі адаптованої методики вимірювання дослідили особливості прояву та чинники формування популістських орієнтацій за умов повномасштабної війни й обмеження політичного життя.
Як емпіричну базу дослідження використано аналіз даних моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України, Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова та Київського міжнародного інституту соціології, а також інші джерела інформації, які зафіксували перебіг підтримки популістських ідей в Україні.
Книга стане у пригоді академічним соціологам, викладачам, аспірантам, студентам, представникам громадянського сектору та державним управлінцям.
Глобальний тренд поширеності підтримки популізму багатьма суспільствами пов’язують із ідеологічною аморфністю сучасного політичного життя та кризою ідентичності, спричиненими процесами інформатизації та конфліктом культурних стереотипів.
Як пояснюють автори монографії, популістські орієнтації у строгому академічному тлумаченні заведено розглядати як підтримку громадянами сукупності ідей про існування антагонізму між двома однорідними групами – «доброчесним народом» і «корумпованою правлячою елітою», з огляду на що бажане політичне життя має бути вираженням волі «народу», остаточним джерелом легітимності. Однак у широкому значенні сюди можна віднести також різні елементи спрощеного відображення політичного життя, зневіри у представницьких процедурах демократії, зневажливого ставлення до опозиції (якщо популісти вже при владі), схильність до прямого врядування й авторитаризму, ксенофобії, конспірології, суперечливого ставлення до різних аспектів економічного життя тощо. Популістські орієнтації живляться надією людей, що там, де провалились усталені партії та еліти, слід покладатися на «простих» і «незаплямованих» політиків із «народу». Завдяки цьому набуває поширення запит на «нові обличчя» у політиці, оскільки функціонування політичної системи в рамках, заданих правлячою елітою, видається вкрай корупційним і неефективним. На відміну від плюралістичної концепції демократії, популізм утверджує плебісцитарну політику та персоналізацію влади. Власне, таке розмаїття рис популізму дало підстави називати цей феномен «тонкою» ідеологією. Йдеться про відсутність ґрунтовного, послідовного та вичерпного пояснення соціального світу, яке пропонують «повні» ідеології (комунізм, лібералізм тощо). Тому популізм завжди поєднується з ідеологіями, актуальними в певному середовищі у певний момент. Саме тому, можуть розрізняти правий та лівий популізми. Однак загалом риторика популістів мімікрує зі змінами актуальних проблем у тому чи тому суспільстві.
Якщо уявити політичне життя певного суспільства як «ринок», то те, що популізм існує у політичному дискурсі суспільства, надто серед політичних сил (як «пропозиція»), зовсім не означає, що він конче актуальний для електорату (як «попит»). Але, так чи так, наявність таких настроїв, як зневіра населення в інституті виборів, може свідчити про глибоко вкорінене відчуження від державних інститутів і політичного істеблішменту. Водночас, надмірна поширеність популістських орієнтацій серед громадян може свідчити про певний симптом дисфункціональності політичної системи, яка не відповідає соціально-економічним і політичним запитам населення: через низьку якість і ефективність державних і муніципальних інституцій у розв’язанні нагальних проблем чи принаймні реагуванні на них відбувається ерозія легітимності політичної системи загалом, підвищуючи запит на «несистемних» політиків з антиелітарними гаслами.
У західних країнах із розвинутою демократією популізм шириться тоді, коли певні верстви населення почуваються позбавленими прав через соціально-економічні та культурні розшарування (особливо сприятливий ґрунт для популістських орієнтацій населення створює надмірне наголошування популістами-політиками на уявних загрозах культурній ідентичності від мігрантів). Тож в усталених суспільствах простежується підтримка правопопулістських партій, зумовлена невдоволеністю через спричинені глобалізацією зміни. Натомість у перехідних демократіях популісти апелюють до економічного невдоволення, спричиненого тривалими ринковими реформами, а також роз’ятрюють рани національної гордості, спекулюючи на релігійних або етнічних відмінностях.
Саме ця, мінлива природа популізму, його здатність формулювати різноманітні вимоги – від ксенофобії до перерозподілу власності – робить популістські аргументи такими привабливими та переконливими для багатьох прихильників, створюючи низку загроз і ризиків для демократичного розвитку суспільства.
Однак емпіричні дослідження фіксують неоднозначну спрямованість популістських орієнтацій на підтримку антидемократичних ідей. Власне, громадян із популістськими орієнтаціями не слід однозначно ототожнювати з виборцями популістських партій. Через свій мобілізаційний потенціал популізм може зробити демократичний процес інклюзивнішим, оскільки люди з популістськими орієнтаціями підтримують дорадчі форми демократії. У деяких випадках популістська мобілізація корисна за надзвичайних умов, наприклад, у разі повалення авторитарного режиму або чинення опору ворогові під час війни. Проте у разі спроби реформування державних інститутів популізм може стати перешкодою, оскільки поширені серед популістів абсолютизація спрощених форм врядування та схильність до авторитаризму блокують громадянську ініціативу.
Що ж стосується українського суспільства, то у процесі соціальних трансформацій сформувалася стійка відчуженість населення від політичних еліт, ключовим чинником чого було негативне ставлення до державних інститутів і держави загалом. Джерелом цих настроїв була амбівалентність політичних установок чималої частини населення, коли поєднання суперечливих поглядів на політичне життя створило простір для зневіри населення у демократичних механізмах і зростання антиелітистських настроїв. Водночас, поширеність дотепер серед українських громадян несприйняття чинних «законів та дискусій» була радше надією на ефективне врядування, ніж прагненням «сильної руки». Тим не менш, існування таких тенденцій безумовно свідчить про додатковий механізм підживлення популістських орієнтацій в Україні. А отже, це потребує уважного вивчення.
На основі адаптованої методики вимірювання популістських орієнтацій науковці Інституту соціології НАН України дослідили особливості прояву та чинники формування популістських орієнтацій за умов повномасштабної війни й обмеження політичного життя. Зокрема, більшість українців погоджуються з популістськими ідеями народоцентризму. У громадській думці досі, попри національне єднання під час війни та підтримку чинної влади, домінують антиістеблішментські й антиелітарні орієнтації. З іншого боку, думки громадян, які виступають за абсолютний примат народного суверенітету, не збігаються щодо того, щоб у політиці їх представляв пересічний громадянин, а не досвідчений політик. До того ж, більшість українців не згодні з доцільністю порушення законодавства заради досягнення політичного результату.
Результати групування населення України за орієнтаціями на популізм шляхом кластеризації на основі аналізу двох вимірів – «народоцентризм» і «антиелітизм» – виявили чотири структурні сегменти:
1) «орієнтовані на еліту» (16,7%) – респонденти, що загалом негативно ставляться як до ідей народоцентризму, так і до ідей антиелітизму;
2) «орієнтовані на популізм» (37,1%) – респонденти, що поєднують позитивне ставлення до ідей народоцентризму й антиелітизму;
3) «без визначеної орієнтації» (30,4%) – респонденти, які не мають виразного ставлення ні до ідей народоцентризму, ні і до ідей антиелітизму;
4) «орієнтовані на народ» (15,8%) – респонденти, що виразно орієнтовані на народоцентризм і водночас не мають виразної орієнтації щодо антиелітизму.
Як зауважують автори дослідження, накопичення політичних питань, що увиразняться у повоєнний час, стане суттєвим викликом для політичного класу України. Низький рівень довіри до наявних політичних партій та зростання запиту на нові політичні сили можуть створити сприятливе тло для поширення антиелітистських ідей популізму. Сприятливим чинником щодо підтримки популістських ідей є висока недовіра українців до людей з іншими політичними поглядами. А втомлений війною народ цілком може підхопити ідею розвʼязання складних проблем простими методами. Цьому сприятиме зниження довіри до наявних політичних партій і зростання очікувань щодо появи нових політичних сил.
Нині у громадській думці існує запит на політиків переважно з військового середовища і меншою – з експертного і громадянського секторів, інтелігенції та волонтерів. Перебудова повоєнної економіки потребуватиме нестандартних рішень, зокрема оптимізації видатків на соціальну сферу та максимальної лібералізації. Низка нововведень не матиме підтримки у масовій свідомості. Брак фінансових ресурсів після завершення війни може пришвидшити зростання суспільної депривації. Поєднанням цих потенційно конфліктних установок із високим рівнем антагонізму й нетерпимості до іншої політичної точки зору можуть вміло скористатися популістські сили.
* * *
Авторський колектив:
- завідувач відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України доктор соціологічних наук Олександр Резнік;
- провідний науковий співробітник відділу доктор соціологічних наук Олександр Рахманов;
- провідний науковий співробітник відділу кандидат фізико-математичних наук Андрій Горбачик;
- старший науковий співробітник відділу кандидат філософських наук Олег Козловський;
- керівник Центру соціологічного моніторингу при відділі соціально-політичних процесів кандидат соціологічних наук Ольга Бурова.
Бібліографічний опис:
Популістські орієнтації в українському суспільстві / за наук. ред. О. Резніка. Київ: Інститут соціології НАН України, 2024. 165 с.
За інформацією Інституту соціології НАН України