3 вересня 2018 року в межах археологічного лекторію «Про що розповідає археологія», який функціонує при Археологічному музеї Інституту археології НАН України, співробітники науково-дослідного сектору археології Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (НКПІКЗ) провели безкоштовну екскурсію для всіх охочих. Екскурсанти, зокрема, ознайомилися з розкопами на території митрополичого саду, де влітку цього року було знайдено залишки фортифікаційної споруди (стіни), датованої ХІІ ст.

3 вересня 2018 року в межах археологічного лекторію «Про що розповідає археологія», який функціонує при Археологічному музеї Інституту археології НАН України (керівник лекторію – старший науковий співробітник відділу археології залізного віку Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Евеліна Кравченко), співробітники науково-дослідного сектору археології Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (НКПІКЗ) провели безкоштовну екскурсію для всіх охочих. Екскурсанти, зокрема, ознайомилися з розкопами на території митрополичого саду, де влітку цього року було знайдено залишки фортифікаційної споруди (стіни), датованої ХІІ ст.

Мур доби Київської Русі виявив завідувач сектору археології науково-дослідного відділу історії та археології НКПІКЗ кандидат історичних наук Сергій Тараненко. Уперше лаврський мур дослідив Володимир Богусевич у 1951 році: під час рятувальних робіт, унеобхіднених появою провалу в Митрополичому саду, було випадково знайдено плінфу – подібний до сучасної цегли давньоруський будівельний матеріал, який вироблявся на основі глини. В. Богусевич зробив три невеликі розкопи і в результаті зафіксував залишки фундаменту стіни. Вдруге і втретє лаврський мур досліджували археологи Віктор Харламов (у 1990-х рр.) і Сергій Балакін (2007 р.). Проте вони працювали на інших ділянках – на північ від Троїцької надбрамної церкви, під мазепинськими мурами (XVII – початок XVIII ст.). Стіну відкрито не повністю, але зондажі та закладання шурфів дали вченим можливість прослідкувати щонайменше 212 м її траси (завдяки цьогорічним розкопкам у Митрополичому саду було прослідковано 21 м траси). «Але ми можемо довести, що цей мур дійсно оточував західну межу сучасної Верхньої Лаври», – говорить Сергій Тараненко.

За словами науковця, існують два свідчення про кам’яний мур навколо Києво-Печерської лаври в писемних джерелах. Перше з них міститься в посланні єпископа Кирила Туровського до ігумена Києво-Печерського монастиря Михайла (роки ігуменства – 1182–1197), за іншими припущеннями – до Михайлового попередника Полікарпа, який ігуменствував у другій половині ХІІ ст. Автор документа дякує адресатові за те, що той спорудив не лише церкву на горі Щекавиці, а й кам’яний мур замість дерево-земляних укріплень. І археологічний матеріал, виявлений у результаті розкопок улітку 2018 року, підтверджує факт існування стіни в останню чверть ХІІ ст. Друге джерело – свідчення Інокентія Ґізеля, подане ним у «Київському Синопсисі» (середина XVII ст.), фахівці вважають недостатньо переконливим: у ньому йдеться про те, що лаврський мур нібито зруйнували монгольські нападники, вщент розбивши його тараном, однак археологічних підтверджень цієї події не знайдено.

Віднайдені фрагменти фундаментів та стіни з плінфи є унікальною археологічною пам’яткою, наголошує керівник розкопок. У попередні роки на всіх теренах Київської Русі подібних монументальних споруд фортифікаційного значення було виявлено всього п’ять – дві на території сучасної України (стіна в єпископському дворі у Переяславі та митрополичий двір у Ярославовому місті навколо Софії Київської) і три – в РФ (стіна дитинця від золотих воріт у Володимирі-на-Клязьмі, а також дві фортеці – у Старій Ладозі й Ізборську). Для порівняння: інших монументальних об’єктів (тобто кам’яних, а не дерев’яних) у тому ж ареалі нараховується близько 250.

Цьогорічні археологічні розкопки в Митрополичому саду Києво-Печерської лаври проводилися сплановано й цілеспрямовано з метою відшукати пам’ятку, знайдену колись В. Богусевичем. Факт її фіксації сумніву не викликав, але було не відомо, що В. Богусевич зробив із цією пам’яткою потім – розібрав чи законсервував. За підсумками своїх робіт він склав звіт і план-схему, опублікував кілька статей. Однак обидві спроби знайти стіну після розкопок В. Богусевича виявилися невдалими. Розкопки 2018 року тривали в межах науково-практичного археологічного семінару, учасниками якого стали співробітники науково-дослідного сектору археології та студенти Київського університету імені Бориса Грінченка, які впродовж чотирьох тижнів проходили професійну практику на розкопках. Щоб досягти успіху, довелося застосувати «дідівський метод»: перш ніж закласти розкоп Сергій Тараненко шляхом ручного буріння зробив 27 отворів приблизно однакової глибини. У місцях, де бур наштовхувався на щось тверде, археологи вирили 6 траншей завширшки 1 м кожна, у 5-ти з яких і локалізували залишки давнього муру. «Глибина його залягання досить невелика, бо територія Митрополичого саду взагалі не забудовувалася, тому культурний шар тут дуже тонкий і копати – зручно. Пам’ятка розташовується дуже близько до денної поверхні: найвищий рівень її виявлення – близько 40 см. Глибина нижніх частин фундаменту стіни – 1,2 м. Її висоту практично неможливо з’ясувати, оскільки даних для реконструкції стіни сьогодні не існує. На різних відрізках своєї траси стіна має різний ступінь збереженості», – говорить Сергій Тараненко.

На думку науковця, немає сенсу проводити подальші дослідження без попереднього плану реставрації та проекту музеєфікації цієї пам’ятки. Днями археологи планують законсервувати наявні розкопи, використовуючи традиційну методику: спершу буде здійснено останню вибірку розкопів, потім – засипано їх піском і, нарешті, обкладено утеплювачем (спеціальним теплоізоляційним матеріалом) та плівкою. Далі вчені чекатимуть на проект музеєфікації та сподіваються, що вона таки буде, адже музеєфікованих пам’яток у Києві одиниці, а необхідність музеєфікації муру в Митрополичому саду не викликає сумніву (з чим погоджуються й учені Інституту археології НАН України, і представники Міністерства культури України). Як вважає Сергій Тараненко, найкращим, хоч і, безумовно, дорожчим, варіантом було б зведення захисної конструкції – павільйону – над залишками стіни (так як це зроблено, наприклад, над Золотими воротами у Києві або гончарним горном у вишгородському гончарному центрі), щоб не тільки зберегти цю майбутню пам’ятку національного значення in situ (на місці), а й створити окремий інформаційно-просвітницький центр, своєрідний міні-музей.

Надалі науковці хотіли б дослідити поворот траси лаврського муру на схід. «Будівельна діяльність XVIII і, головно, ХХ ст. внесла свої корективи, але ми не втрачаємо надії, – говорить Сергій Тараненко. – Крім того, земля Заповідника досить багата – тут є і трипільська культура, про що мало хто знає, і скіфський шар, про що свідчить спорадична поява кераміки на різних ділянках території Заповідника. Тому хочемо знайти поселення скіфського часу», – поділився планами керівник розкопок.

Із камеральною роботою археологів екскурсантів познайомила технік І категорії науково-дослідного відділу історії та археології НКПІКЗ Олена Махота. Вона продемонструвала гостям зразки плінфи, з якими зараз працює, і розповіла про технологію виготовлення цього будівельного матеріалу. За словами дослідниці, її робили з місцевої глини, додаючи кварцит чи інші домішки, а потім – обпалювали. Товщина й розміри плінфи з часом змінювалися. Крім первинної плінфи, на території заповідника археологи знаходять і так звану ремонтну – як випливає з назви, її використовували для ремонтування будівель, причому, що цікаво, пошкоджених у результаті в тому числі землетрусів, від яких, за словами Олени Махоти, у давнину нерідко потерпав стольний град.

Разом із науковим співробітником відділу музейно-освітньої роботи НКПІКЗ Ольгою Гончаренко учасники екскурсії оглянули фрагмент північної стіни Успенського собору, відкритий фрагмент стіни проїзду під Троїцькою надбрамною церквою та колекцію будівельного матеріалу заповідника. На деяких зразках плінфи помітні відбитки лап тварин і людських ніг. За словами археологів, іноді знаходять також плінфу з видряпаними на ній фігурками й іншими зображеннями.