Нещодавно на сайті Інституту історії України НАН України було оприлюднено методичні матеріали «Світоглядна матриця «Русского мира»: генеза, складові, внутрішні суперечності, проблеми демонтажу», що їх підготувала завідувачка відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст. Інституту член-кореспондент НАН України Лариса Якубова. У цій праці науковиця проаналізувала підстави виникнення, генези політтехнологічного продукту «Русский мир» у пострадянську добу, методи його політичної інструменталізації чинним політичним режимом і перетворення на новітню громадянську квазірелігію в контексті консервативного розвороту і новітньої російсько-української війни. Авторка показала, що політика пам’яті й історична політика стали важливим елементом тоталітарного розвороту, а маніпуляції масовою свідомістю із залученням інструментарію «історичних воєн» – провідним складником стратегії підготовки, розпалювання й загострення російсько-української війни, розбудови тоталітарної системи в Росії. Лариса Якубова визначила смислові та конструктивні суперечності цієї доктрини в її сучасному вигляді, а також надала рекомендації щодо посилення адаптаційних можливостей українського соціуму і забезпечення засад державної безпеки в умовах інформаційних воєн.
Фото: AFP. Джерело: www.radiosvoboda.org
1. Навіщо і як вивчати світогляд «Русского мира»?
«…події останніх трьох років засвідчили, що західні інтелектуали – ті самі, що «проґавили» народження рашистського тоталітарного виклику, заперечували і заперечують його загрозу європейській цивілізації як такій – не полишають своїх спроб «вписати» українське питання і його рашистські інтерпретації в мертвонароджені наративи, застосовуючи ідеї і методології, що призначені для концептуалізації геть інших феноменів. В цьому їхній підхід мало відрізняється він їхніх російських «колег». Зациклення на доморощеній парадигмальній рамці і її абсолютизація є безпосередньою основою створення штучних конструктів, які потрактовують існування ілюзорних світів, що існують лише в головах їхніх творців. Відмінність одних від інших полягає лише в цілепокладанні: представники європейської й американської академічної думки не поспішають розлучатися із комплексом «старшого брата» і переналаштовувати оптику, що справно забезпечувала їхні життєві потреби останні пів сотні років; росіяни, втративши можливості займалися наукою, переорієнтувалися (за незначними винятками) на пропагандистські рейки і тиражують офіційний тоталітарний стандарт відповідно до сьогоденних реалій РФ.
Не було б біди, якби обидва дискурсивні блоки існували в окремих метавсесвітах, як суто ментальні конструкти, і не мали прямої зв’язки із російсько-українською війною, що є прямою загрозою Європейській цивілізації і світоладу загалом. <...>
…відповідь на питання: Чим урухомлюється рашисьский Голем? Якими є його завдання? Звідки він черпає ресурси? В чому полягає його специфіка? Чи є в нього больові точки? – наразі є фундаментальними не лише для світової соціогуманітаристики, а й цілком актуальними/прикладними для силових структур, дипломатичних установ та урядів не тільки безпосередньої жертви рашистської навали – України, а й усього цивілізованого світу, який Росія педантично втягує у світову війну із формованим нею блоком країн, і відкрито озвучує своє цілепокладання – руйнування так званої «гегемонії англосаксів» – передусім США, але і європейського глобального тренду також. <...>
Поодинокі автори в працях останнього часу, під закінчення третього року широкомасштабної фази російсько-української війни, визнають, що Росія існує як «держава смерті», соціальна «антисистема», в якій поняття «добра» і «зла» помінялися місцями, а гностичний фаталізм посів місце комунобільшовицького маніхейства, що перетворило РФ на суїцидально налаштовану систему, не чутливу до власних і чужих втрат.
І все ж навіть у доволі інформативних працях останнього часу домінує формалізована концептуалізація складових і самого конструкту «Русского мира» (далі – РМ). Вже не перший рік РМ є геть не інструментом культурної дипломатії, і вже тим більше – не філософською платформою націотворення.
Отже, перехід від (пере)інтерпретації міф-кальок, які використовують творці політтехнології для масштабування в світі, до адекватної оцінки РМ як імітаційної платформи гібридної/прямої експансії і геть не російської культури, а русского (нео)тоталітаризму – рашизму, є найактуальнішим завданням вітчизняних дослідників.
Як з’ясувалося, навіть інтелектуалам було складно залишитися непіддатливими на проактивний наступ рашистської пропаганди, абстрагуватися від нав’язливих (навіть параноїдальних) проявів і рефлексій стосовно України, українців, українського питання на найвищому державному рівні РФ. <...>
…універсальний колективний світогляд адептів сучасної версії «Русского мира» – світоглядна матриця – система стигм і гасел, що урухомлюють рашизм, перетворюють його прибічників на вбивчу навалу, а разом із тим колишню РФ – на новітню тоталітарну систему, що живе війною/смертю і заради війни/смерті. Деконструкція цього ментального конструкту є підосновою його політичного та воєнного подолання».
2. Як доктрина «Русского мира» дестабілізує світ і руйнує саму Росію?
«В 2015 році ми писали, що (квазі)«народні республіки» [тобто окуповані Росією в 2014 році території Донецької та Луганської областей України] і кримінально-терористичний лад, який там панує, поволі розповзатимуться теренами самої РФ. Відбуватиметься процес «пожирання» чудовиськом “Русского мира”, експериментальні майданчики якого Кремль вибудував на захоплених територіях як інструмент руйнування України, її самої. Саме в Росію пустили метастази ці зони апокаліпсису здорового глузду та моралі. Це не вона поширює “Русский мир” теренами, які бачить своєю вотчиною. Це пухлина “Русского мира” пожирає Росію, і зрештою довела її до термінальної стадії. А зовні ж організм видавався цілком «цветущим» [квітучим], де там вічній faled state Україні! <...>
Широкомасштабна фаза російсько-української війни унаочнила ті сторони Росії, які вона старанно приховувала, аж поки не обрала своїм знаменом світогляд “Русского мира”. Від 2022 р. все більше і більше дослідників, політиків, громадських діячів схиляються до думки, що світ має справу з якісно новим феноменом – рашистською Росією і охопленим рашистським безумством русским народом.
Поняття «рашист» не тотожне поняттю «росіянин» і дозволяє не зводити новітній політичний феномен до громадянської/етнічної/расової приналежності.
Неологізм «рашист» позначає адепта і носія світогляду “Русского мира”, що став квазірелігією/квазіідеологією путінської Росії і перетворив її на новітню тоталітарну систему. <...>
…ідеться про ментальну контрреволюцію та її наслідки – масове поширення певної версії тоталітарної ідеології (в даному випадку – “Русского мира”), яка радикально змінює сутнісне ціннісне наповнення особистості, роблячи з неї десуб’єктивізовану частинку погромного тоталітарного натовпу.
В основі світоглядної рамки “Русского мира” перебуває модифікована версія нігілізму, що протиставляє Росію решті світу в усіх його інтерпретаційних версіях (традиціоналістські, ліберально-демократичні, навіть авторитарні і домодерні) і діяльнісне заперечення (нігілізм) всієї геополітичної архітектури, а не лише країн «Золотого мільярду», як було раніше. Ця особливість перетворює світогляд “Русского мира” на апофетичний і надає йому неймовірної руйнівної інтенції, що втілюється в диверсіях і втручанні у внутрішні справи чи не повсюди в світі. Перетворення Росії на глобального дестабілізатора вимушені визнати навіть ті, хто вперто «не помічав» її підривної діяльності впродовж останніх двадцяти років. РМ в рашистському ізводі педалює не просто ревізіонізм світоустрою, універсальних морально-етичних норм, а й нав’язує РМ як еталонну систему. При цьому варто наголосити: еталоном виступає внутрішньо шизофренічний (в сенсі – позбавлений логіки та ціннісного наповнення) світогляд, що унеможливлює ціннісно-смислове структурування світу і соціуму. Власне, ідеться про світ, позбавлений ціннісно-моральних норм і стимулів існування. Хаос і безпринципність, як основу і стрижень життя, структурує умоглядна конструкція РМ, покликана задовільнити ресентимент тоталітарної Росії руйнуванням світу, в якому вона виникла та існує. <...>
Важливо також наголосити, що проголошувана багатополярність насправді означає розкол світу на протиборчі полюси по осі РМ. Усталення конфігурації «осі Зла» і «осі Добра» вже розпочалася. Причому «ось Зла» розбудовується Кремлем не лише за принципами ідеологічної чи цивілізаційної близькості (як ми показали, ця основа в РМ взагалі відсутня), а за принципом використання і паразитування певних політичних сил (скажімо, таких як Хамас) і навіть цілих країн (авторитарні/вождівські/диктаторські режими Близького Сходу, Азії, Африки, Центральної Америки) на боротьбі «осей», виторговуванні дивідендів при залученні на той чи той бік, підкупах і шантажі. Перетягування країн, що розвиваються, на бік Кремля відбувається в контексті маргіналізації антиколоніального та антиглобалістського дискурсів. Отже, вибудовується вкрай загрозливе для всього світу, а не лише для Європи, незгасиме вогнище тоталітарного розвороту в країнах із колоніальним минулим під гаслами антиамериканізму та антиєвропеїзму».
3. Як «Русский мир» загрожує Україні та чим протидіяти йому?
«Впродовж 2000–2016 рр. РМ з умоглядної конструкції маргінальних філософських напрямів та політики перетворився не лише на вісь зовнішньої політики РФ, а й на широкий інформаційний контекст, що виконував роль своєрідних ментальних скріп і забезпечував мобілізацію населення федерації навколо поставленого керівництвом країни завдання перегляду ролі Росії у геополітичній системі координат. Політтехнологію «Русский мир» скроїли з еклектичного набору різноспрямованих, до останнього часу офіційно не фіксованих політичних продуктів, ідеологічних кліше й квазіінтелектуальних конструктів, що перетворилися на загальний інформаційний фон суспільно-політичного життя путінської Росії. РМ – штучно підібраний мікс інформаційних продуктів, що дозволяли тримати суспільство Росії у стані постійної мобілізації навколо завдань опору Заходу на зовнішньополітичній арені та стримувати лібералізацію/демократизацію життя всередині країни. Дещо осучаснений «імперський» синдром подавався як нова «скріпа». РМ, паразитуючи на штучно алармованій «проблемі російської мови та російськомовної культури» на постімперських теренах, запропонував архаїчну систему суспільних відносин, що протиставлялася як альтернатива ліберальному/демократичному світу.
В цій диспозиції, на жаль, повернення Києва в зону впливу Кремля, а вірніше – одержимість ідеєю опанування Києвом, поглинення спадщини Київської Русі не лише фігурально (як частини спільної історичної спадщини і минулого), ментально, мистецьки, а й буквально – фізично, перетворилося на лейтмотив російсько-українських відносин і практично відкритої спецоперації з позбавлення України суверенітету. На етапі подій 2013–2014 р. Україна перетворилася для Росії і російського суспільства на подразника номер один. Українське питання перебуває в осерді русской консервативної революції, завданням якої є витворення (в антитезу загально відомій тезі Кремля – «Україна то є анти-Росія») анти-України. За сукупністю критеріїв антипозиціонування ідеться про розбудову тоталітарної неоімперії, що протиставляється ліберально-демократичній проєвропейській Україні, яка розуміється як зрадниця одвічної русской матриці. Саме через те в протистоянні проєкту РМ найменшою мірою ідеться про мову, історичні джерела Русі, на які претендує Кремль, чи про належність України та українців до штучного конструкту РМ за ознакою чи то релігійної належності (православ’я), етнічного походження (як умоглядна частина штучного конструкту триєдиного русского народу), чи то мовної (як російськомовні) і т. ін. <...>
…світогляд РМ/рашизму є композицією (квазі)філософського/ політологічного плагіату, всеохопної брехні, історичних і психологічних маніпуляцій, що надає Кремлю найширші можливості політичного маневрування. Рашизм є антигуманним, безпринципним і безціннісним, що перетворює його на генератора воронки ненависті, яка може задовільнятися в будь-який спосіб, адже зняті всі табу аж до геноциду. Рашизм передусім руйнує здатність мислити і бути суб’єктом суспільно-політичного життя, причому не лише у росіян і російськомовних, а й будь-якого носія протестних поглядів будь-де в світі. Рашизм широко закроєний на акумуляцію індивідуального і соціального протесту і перетворення їх на смертоносні осередки руйнування чинного світоустрою. Лейтмотивом руху під егідою Кремля декларуються антиамериканізм, антиєвропеїзм та антиглобалізм.
Перспективи виживання України за цього тренду перебувають на шляхах вироблення стратегії протистояння доктрині “Русского мира”, що передбачає системне глибоке вивчення її джерел та виявів, вироблення і послідовного впровадження інформаційних антидотів, найбільш перспективними серед яких є системна декомунізація. Варто повернутися до ідеї підготовки і проведення міжнародного трибуналу над комунобільшовизмом, як попередньої історичної форми тоталітаризму, що наразі набув форми рашизму. Окремим напрямом послідовної роботи вітчизняної гуманітаристики мала б стати активізація студій, які б зрештою завершили давно назрілу деколонізацію.
Справжньою метою Кремля є зупинення історичного часу в самій Росії, хоч територіальне прирощення, безумовно, вважалося аргументом на користь її потужності і неодмінною умовою її геополітичної ізоляції. Ця мета значною мірою досягнута – Росія самоізолювалася без помітної протидії з боку суспільства і розвиває стратегію перетворення на «фортецю». Ця «фортеця» щоправда більшою мірою буде осучасненим ГУЛАГом.
«Глибинний народ» підтримав СВО, став доволі активним учасником публічних обговорень форм і методів фактичного геноциду українців, підко-рився мобілізації і не лише масово гинув, а й чинив злочини проти людяності на українських теренах. В результаті незчувся, як перетворився з заручника режиму на співучасника злочинів, які не мають строку давності. Причому це стосується колосальної кількості людей: від чиновників, які прагнули кар’єрного зростання, беручи участь в окупаційних адміністраціях, до вчителів, які вербувалися працювати на окупованих територіях, добровольців всіляких мастей, новобранців ПВК і начальників пенітенціарних закладів, які віддавали ув’язнених до ПВК, зрештою – всіх, хто в мілітаристському угарі почав писати доноси, переслідувати пацифістів, не гребуючи булінгом дітей та їхніх батьків. Культові 85% путінських відсотків пов’язані з вождем кров’ю українців. І це – те, що відчиняє браму довершеної тоталітарної системи, яка віднині працюватиме на самознищення всього «іншорідного» в собі. Тоталітарна система відкидає підпору за підпорою, вирушаючи у подорож «назад у минуле», де водять хороводи, обходяться без енергоносіїв і автомобілів та обіймаються з ведмедями.
Колективний Путін сформулював екзистенціальне запитання сучасній цивілізації, поставивши її перед вибором: обирати доведеться між суб’єктністю і тоталітаризмом, демократією і політтехнологічними маніпуляціями, свободою вибору і тотальною несвободою. Людство стоїть перед черговим історичним роздоріжжям: ліберально-демократичний, традиційно-архаїчний чи новітня тоталітарна система. В середньостроковій перспективі світ ранжирується за вибором поміж цих основних перспектив і створить нові стратегічні союзи. Проте першою на це питання мусить відповісти Україна».
За інформацією Інституту історії України НАН України