У Видавничому домі «Академперіодика» НАН України за проєктом «Наукова книга» вийшла друком колективна монографія «Шевченкознавство в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України: етапи розвитку (1926–2026)», яка є глибоким історико-літературним оглядом, що демонструє тяглість української академічної традиції.
Праця висвітлює тернисту історію академічного шевченкознавства. Автори й авторки досліджують його витоки від Української академії наук та Інституту Тараса Шевченка (заснованого 1926 року), який після низки реорганізацій у 1933 році увійшов до структури Академії наук. Детально проаналізовано еволюцію, ключові досягнення і трагічні втрати шевченкознавчої науки від XX століття до сьогодення.
Перший розділ представляє трагічний період 1926–1936 років, коли після створення Інституту розпочалися сталінські репресії, що призвели до поступового знищення наукових кадрів. Автори розглядають історію появи та заборони незавершеного «Повного зібрання творів Шевченка», а також внесок репресованих і забутих науковців. Наступні розділи описують роботу Інституту від другої половини 1930-х до закінчення Другої світової війни, зокрема видання шевченківських академічних збірників 1939 і 1944 років.
Істотну частину праці відведено повоєнному розвитку науки: ідеологічні виклики та цензурні обмеження, з якими стикалися науковці у 1945–1949 роках, основні напрями шевченкознавчих студій у 1950-х роках. Описано відносну відлигу та пожвавлення досліджень у 1960-ті, розглянуто закономірності розвитку шевченкознавства у 1970-х роках, серед іншого –обставини появи фундаментальної праці «Шевченкознавство. Підсумки й проблеми» та «Шевченківського словника».
Висвітлено також здобутки академічної науки 1980-х років, вміщено персональні творчі портрети видатних дослідників: Євгена Кирилюка, Юрія Івакіна та Василя Шубравського. Окремий розділ присвячено 1990-м рокам: концепції і тенденції шевченкознавства в перше десятиліття Незалежності України, коли відбулося звільнення від радянських ідеологічних догм. Останній розділ (від зламу століть до сьогодення) фокусується на сучасному етапі інститутської науки. Тут ідеться про такий масштабний проєкт, як шеститомна «Шевченківська енциклопедія». Видання завершується матеріалами до бібліографії шевченкознавчих публікацій науковців Інституту літератури.
Видання розраховане на науковців, викладачів, студентів-філологів і всіх, хто цікавиться історією шевченкознавства.
Авторки й автори монографії:
- доктор філологічних наук, професор Юрій Барабаш (1931–2024);
- завідувач відділу класичної української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук Микола Бондар;
- заступник директора з наукової роботи і завідувач відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України член-кореспондент НАН України Олександр Боронь;
- старший науковий співробітник відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук Алла Калинчук;
- науковий співробітник відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук Євгенія Лебідь-Гребенюк;
- провідний науковий співробітник відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України доктор філологічних наук, доцент Ірина Приліпко;
- доктор філологічних наук Валерія Смілянська (1935–2023);
- кандидат філологічних наук Ніна Чамата (у 1961–2015 роках – співробітниця Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України).
Бібліографічний опис видання:
Шевченкознавство в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України: етапи розвитку (1926–2026): монографія / за наук. ред. О. Бороня / НАН України, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. Київ: Академперіодика, 2026. 324 с.
За інформацією Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
