21 серпня 2026 року під головуванням Президента Національної академії наук України академіка НАН України Анатолія Загороднього відбулось урочисте засідання Президії НАН України, приурочене до прийдешнього Дня Незалежності України.
Зі вступним словом до присутніх звернувся Президент НАН України академік НАН України Анатолій Загородній:
«24 серпня Національна академія наук України разом з усією країною відзначатиме 35-у річницю Незалежності України.
Українська державність має глибоке історичне коріння та спирається на багатовікову боротьбу українського народу за свою свободу. Сьогодні, в епоху глобальних викликів і в умовах важкого випробування повномасштабною війною РФ проти нашої країни, ми особливо гостро усвідомлюємо справжню цінність Незалежності України як основи вільного національно-державного буття українського народу.
У цих умовах роль науки є особливо значущою, адже держава і суспільство очікують від учених ефективних практичних рішень для суттєвого посилення обороноздатності та прискореного відновлення економічного потенціалу України на засадах високотехнологічного розвитку.
Слід підкреслити, що попри всі труднощі воєнного лихоліття, незважаючи на звуки сирен, постійні обстріли та руйнування, науковці Національної академії наук України демонструють неабияку мужність, згуртованість, силу духу та витримку. Щоденною самовідданою працею вони продовжують зміцнювати нашу державу, її безпеку й обороноздатність, успішно працюють над розв’язанням нагальних проблем у всіх сферах суспільного життя.
Кожен із нас тримає оборону на своєму фронті, робить внесок у боротьбу з агресором і наближення миру у свій спосіб, але всіма можливими силами. А деякі з наших колег зі зброєю в руках стримують ворожу навалу. Низький їм уклін і безмежна вдячність!
Зараз Академія зосереджує свій потенціал і зусилля у сферах, де наука критично потрібна державі: безпека, енергетична й технологічна стійкість, медицина та відновлення інфраструктури. В установах Академії успішно виконуються наукові дослідження, які вже стали основою для важливих практичних рішень. Зокрема, йдеться про розробки в галузі математики, матеріалознавства, фізики, механіки, біохімії тощо, що вже сьогодні знаходять застосування в енергетиці, промисловості, медицині та екологічній безпеці.
Понад 40 установ НАН України виконують роботи в межах Цільової науково-технічної програми оборонних досліджень. Серед ключових напрямів – рішення для безпілотних систем, радіоелектронної протидії, аналізу візуальних даних, нові матеріали спеціального призначення та технології, які вже проходять бойові випробування і застосовуються у Збройних силах України.
Значним є внесок Академії у відбудову країни: від дистанційного розмінування і супутникового моніторингу територій до рішень для ЖКГ, енергетики, промисловості та екології. У галузі медицини науковці НАН України запропонували низку розробок для лікування поранень, опіків, реабілітації та імплантології, що вже використовуються у клінічній практиці. Фундаментальні студії вчених-соціогуманітаріїв Академії формують міцну наукову основу для розуміння проблем становлення і розвитку незалежної Української держави, утвердження верховенства права, демократичних інституцій та цінностей.
Непересічне значення мають дослідження науковців Академії, спрямовані на зміцнення суспільної єдності, модернізацію політичної системи, деконструкцію історичних міфів і протидію ідеології «руського міру» як важливих елементів інформаційної безпеки держави.
Зазначу також, що нещодавно фахівці-економісти підготували грунтовні аналітичні матеріали з пропозиціями щодо вдосконалення державної політики у сфері науки, спрямовані на зміцнення наукового потенціалу держави, підвищення ефективності державної підтримки наукових досліджень і стимулювання інноваційного розвитку.
Отже, результати роботи Академії, попри те, що вони не завжди помітні назовні, формують потужну інтелектуальну основу стійкості країни.
Вітаю всіх із прийдешніми Днем Державного прапора України та Днем Незалежності України! Бажаю вам міцного здоров’я, творчої енергії, непохитної віри в нашу Перемогу та мирного неба над головою! Висловлюю глибоку шану та вдячність усім працівникам Академії за самовіддану працю в ім’я миру та нашого майбутнього! Схиляю голову у невимовній скорботі за кожним, хто віддав своє життя за захист рідної землі.
Слава Україні!».
Далі учасники засідання заслухали дві наукові доповіді.
Із теми «Економіка України в координатах глобального розвитку» виступив академік-секретар Відділення економіки НАН України, директор Інституту економіки та прогнозування НАН України академіка НАН України Валерій Геєць.
За його словами, економіка України розвивається під одночасним впливом екзогенних чинників – повномасштабної війни з РФ, трансформації глобального економічного порядку, фрагментації світової торгівлі, зміни міжнародних виробничих ланцюгів, енергетичних шоків і посилення технологічної конкуренції та ендогенних чинників, зумовлених структурними особливостями національної економіки, інституційною спроможністю держави, станом виробничого й людського потенціалу та здатністю адаптуватися до вимог європейської інтеграції.
Світовий досвід показує, що уповільнення економічного зростання, посилення невизначеності й поширення протекціонізму стали спільними викликами для країн із різним рівнем розвитку. США, КНР, Німеччина, Франція та Японія активніше застосовують інструменти підтримки національного виробництва і захисту внутрішніх ринків, а торговельне протистояння між США і КНР посилює ризики для глобальної економіки. Водночас досвід ЄС актуалізує завдання подолання фрагментованості єдиного ринку, зміцнення інституційної спроможності й реалізації узгодженої промислової політики. Для України це означає необхідність поєднання європейської інтеграції та економічної відкритості із захистом національних інтересів, підтримкою національного виробництва й нарощуванням технологічного потенціалу.
За роки Незалежності Україна пройшла складну економічну траєкторію, в межах якої трансформаційні зміни та періоди пожвавлення чергувалися з кризовими спадами. Динаміка макроекономічних показників засвідчує, що темпи розвитку значною мірою визначалися структурними характеристиками національної економіки, зовнішньою кон’юнктурою, інституційною спроможністю держави та безпековими умовами. Найдеструктивнішим чинником стала війна РФ проти України: від 2014 року вона поглиблювала структурні дисбаланси й обмежувала потенціал розвитку, а повномасштабне вторгнення у 2022 році спричинило найбільше падіння за весь період Незалежності. Водночас країна виявила високу адаптаційну здатність, хоча й продовжує функціонувати в умовах війни, що супроводжується втратою виробничих потужностей, руйнуванням інфраструктури, дефіцитом робочої сили, значними потребами у відбудові та посиленням залежності від міжнародної підтримки. За оцінками ОЕСР реальний ВВП, який 2021 року збільшився на 3,4%, 2022 року скоротився на 28,8%, а надалі частково відновився – на 5,5% у 2023 році й на 2,9% – у 2024 році. Прогнозовані темпи залишаються помірними: 2,5% у 2025 році й 2,0% – у 2026 році. За оцінками Світового банку загальна вартість відновлення та реконструкції України сягає майже 588 млрд дол. США, що приблизно втричі перевищує оцінений номінальний ВВП країни за 2025 рік.
Макрофінансову стійкість України значною мірою підтримує зовнішня допомога, однак така модель формує високий рівень екзогенної залежності. За оцінками ОЕСР сукупний дефіцит державного сектору залишався значним: 17,5% ВВП у 2022 році, 20,4% ВВП у 2023 році та 17,5% ВВП у 2024 році, що відображає високий рівень фіскального навантаження в умовах війни.
Війна та спричинені нею руйнування надають проблемі розвитку людського капіталу України критичного значення, актуалізуючи питання його збереження, відновлення й ефективного використання. Масштабне внутрішнє та зовнішнє переміщення населення у поєднанні з мобілізацією, міграційними втратами, демографічним старінням і дефіцитом кадрів у реальному секторі економіки наразі є головним викликом для економічного розвитку. За таких умов реінтеграція ветеранів, підтримка внутрішньо переміщених осіб і створення передумов для повернення громадян з-за кордону набувають не лише соціального, а й безпосередньо економічного значення, оскільки від цього залежатимуть темпи відновлення виробництва, інвестиційної активності та бюджетної стійкості.
До того ж війна істотно змінила логіку розподілу економічних ресурсів, посиливши їхню концентрацію на критично важливих напрямах – обороні, енергетичній стійкості, відновленні інфраструктури, цифрових рішеннях і підтримці базових функцій держави. Окупація частини територій, руйнування підприємств, енергетичної та транспортної інфраструктури звузили виробничу базу й порушили усталені господарські зв’язки, спричинивши переорієнтацію капіталу, праці й управлінських рішень на нові сектори зростання. Розвиток оборонно-промислового комплексу, цифровізація державних сервісів, поширення технологічних рішень, релокація бізнесу та зростання попиту на інфраструктурні й енергетичні проєкти формують нові можливості для структурної модернізації економіки.
У координатах глобального розвитку європейську інтеграцію України слід розглядати не лише як інституційне наближення до норм і стандартів ЄС, а й як один із напрямів переорієнтації національної економіки в умовах трансформації світових ринків, виробничих ланцюгів і конкурентного середовища. Її зміст полягає у формуванні таких умов включення українських ринків до європейського економічного простору, які забезпечуватимуть паритетну гармонізацію з урахуванням національних інтересів, потреб відновлення й захисту національних товаровиробників. Це потребує поєднання імплементації стандартів ЄС із розвитком збалансованого конкурентного середовища, інвестиційної підтримки, підвищенням технологічної спроможності бізнесу та застосуванням дієвих інструментів захисту внутрішнього ринку.
Отже, подальший розвиток економіки України має спиратися передусім на захист і збереження виробничого потенціалу, людського капіталу, внутрішнього ринку, критичної інфраструктури та економічного суверенітету. Лише на цій основі можливий перехід до якісно нової моделі зростання, що передбачає відновлення пошкоджених активів, технологічне оновлення, підвищення продуктивності, залучення приватних інвестицій і зменшення критичної залежності від зовнішньої підтримки.
Заключне слово по тому виголосив Президент НАН України академік НАН України Анатолій Загородній. Подякувавши академіку НАН України Валерію Гейцю за ґрунтовну доповідь, яка окреслює роль України у новій глобальній економічній архітектурі й рішення для її стійкого, безпечного та конкурентоспроможного розвитку, він пікреслив, що пріоритетного значення набуває не лише відновлення втраченого потенціалу, а й формування нової траєкторії розвитку, що поєднуватиме захист виробничої бази, людського капіталу, внутрішнього ринку та критичної інфраструктури з технологічним оновленням й урахуванням нинішніх викликів і загроз для глобального розвитку світової економіки, а також особливостей інтеграції України до Європейського Союзу. На думку очільника Академії, важливим є також акцент на людському капіталі як визначальному чиннику майбутнього розвитку, а повернення громадян, реінтеграцію ветеранів, підтримку внутрішньо переміщених осіб і подолання кадрового дефіциту варто розглядати як стратегічні економічні завдання. «Наукові установи Відділення економіки НАН України мають і надалі забезпечувати аналіз глобальних тенденцій та їхнього впливу на Україну – у частині економічної стійкості, структурної модернізації, євроінтеграції, розвитку внутрішнього ринку та зменшення залежності від зовнішньої підтримки», – підсумував академік НАН України Анатолій Загородній.
Далі про «Формування української ідентичності: історичний досвід та виклики сучасності» доповіла завідувачка відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України член-кореспондент НАН України Ярослава Верменич.
За її словами, однією з основних характеристик українського суспільства є багатовекторність траєкторій його ідентифікаційного розвитку. Вона обумовлена не лише фактом співіснування на українських теренах різних народів і спільнот, а й наявністю тісної взаємодії різноманітних суперечностей, ціннісних і ментальних протистоянь, регіональних, соціальних і культурних конфліктів. Саме ці конфліктні параметри виступають певними маркерами ідентифікаційних стратегій українського соціуму як в історичній ретроспективі, так і в реаліях.
Формування України у зоні фронтиру як специфічного ареалу міжкультурної взаємодії обумовило ситуацію, за якої майже кожний її регіон у той чи той період своєї історії идрізнявся чітко вираженим «фронтирним» статусом. Творення української нації відбувалось у постійному пошуку оптимальних моделей взаємодії регіональних і загальнонаціональних траєкторій історичного поступу. Сьогодні ці пошуки ускладнюються через мілітарні виклики, розбалансування політичних і соціокультурних процесів, повʼязаних із глобалізаційною динамікою, порушенням традиційного співвідношення між конфліктом і консенсусом. Збільшується варіативність ціннісних орієнтацій, що доводить до крайньої межі процес диверсифікації суспільної свідомості, а субкультурна специфіка стає додатковим чинником поляризації.
В умовах російсько-української війни генерування засад державної політики у сфері утвердження національної ідентичності стає одним із чинників гарантування національної безпеки. Науковці установ Відділення історії, філософії та права НАН України постійно наголошують, що консолідаційна динаміка будь-якого суспільства обумовлюється чітким окресленням системоформівних засад, якими спільнота керується у розбудові власної держави. Необхідною умовою консолідації є репрезентація спільних уявлень про єдність країни, встановлення зрозумілих символічних параметрів її ідентичності у просторі й часі. Від того, в чому саме суспільство бачить першовитоки своєї єдності, залежить форма його консолідації.
Протягом 2022–2024 років в Інституті історії України НАН України розроблявся проєкт «Геополітичні трансформації соціокультурного простору України: особливості формування регіональної ідентичності в історичній ретроспективі». У процесі його реалізації здійснено аналіз ефективності застосування регіональних теоретико-методологічних стратегій для осмислення ідентифікаційної динаміки в українському просторі, цивілізаційних і культурних особливостей територіального розвитку, складних взаємозалежностей між національними й регіональними вимірами історичного процесу. Розглянуто регіональну ідентичність як форму колективної ідентичності, що репрезентує практики просторово-часової ідентифікації соціуму та ціннісного ототожнення із зовнішнім соціокультурним ареалом. Зʼясовано причини конфліктогенності регіональних проблем в Україні, повʼязані зі специфікою ідентичності регіонів, різними соціокультурними цінностями та ментальними стереотипами. Обґрунтовано потенціал регіональної історії як концептуальної моделі дослідження територіальної специфічності та просторової взаємодії в історичній ретроспективі, конфліктних вимірів становлення регіональної ідентичності та стратегій конструктивного розв’язання ідентифікаційних проблем.
Опубліковано також праці «Україна в геопросторі середньовічної і ранньомодерної цивілізацій: ідентифікаційні та соціокультурні контексти» (відповідальний редактор – академік НАН України Валерій Смолій), «Україна: історичний простір ідентичності» (члена-кореспондента НАН України Ярослави Верменич), «Україна. Нариси історії» (відповідальний редактор – академік НАН України Валерій Смолій), «У пошуках ідентичності. Українсько-російське пограниччя в історії та сучасності» (члена-кореспондента НАН України Ярослави Верменич), «Конфліктогенний вимір становлення регіональної ідентичності українського суспільства» (члена-кореспондента НАН України Ярослави Верменич).
Науковці Інституту українознавства ім. І.Крипʼякевича НАН України видали монографічні праці «Польсько-українське пограниччя: етнополітичні, мовні та релігійні критерії самоідентифікації населення», «Угорсько-українське пограниччя: етнополітичні, мовні та релігійні критерії самоідентифікації населення», «Білорусько-українське пограниччя: етнополітичні, мовні та релігійні критерії самоідентифікації населення» (відповідальний редактор – Іван Патер) та інше.
В Інституті політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України опубліковано праці «Цивілізаційна ідентичність українства: історія і сучасність» (керівник авторського колективу – академік НАН України Олег Рафальський), «Концепція соборності України: витоки, еволюція, політична актуальність» (науковий редактор – Тетяна Бевз), «Російсько-українська війна як конфлікт ідентичностей, цінностей і ідеологій», «Суспільно-політична солідарність в Україні у повоєнний період» (керівник авторського колективу – академік НАН України Олег Рафальський) та інші.
У соціогуманітарних дослідженнях наголошується на тому, що українське суспільство сьогодні перебуває в координатах «культури конфлікту», яке формується під впливом російсько-української війни та характеризується високим рівнем емоційності, поляризації поглядів, переосмисленням усталених цінностей. Війна стала основним чинником трансформації та радикалізації ідентифікаційних конфліктів, актуалізувала питання пошуку конструктивних стратегій їхнього розв’язання. «Культура конфлікту» ще довго впливатиме на суспільну атмосферу в країні та світі. Втім, завданням соціогуманітаріїв є репрезентація конструктивних теорій «балансу і діалогу» цивілізацій, соціально-культурної консолідації та міжрегіонального взаєморозуміння.
У контексті пошуку методологічних стратегій такого «балансу і діалогу» в Інституті історії України НАН України започатковано науковий проєкт «Формування української ідентичності: історичний досвід та виклики сучасності», спрямований на осмислення інтегрованої системи ідентифікаційних координат України, в основі якої – три кластери: історичний простір, історична культура й історична пам’ять. Саме вони у своїй взаємодії створюють основу для самоусвідомлення нації через спільне минуле, культурні коди і збереження історичної спадщини. Саме їхня синтеза вибудовує фундамент для формування консолідаційної ідентичності як процесу стійкої самосвідомості громадян, що обʼєднує суспільство на основі спільності історичного простору, історичної памʼяті, історичної культури та політичних поглядів, попри регіональні, етнічні чи мовні відмінності.
Реалії російсько-української війни висунули на передній план нагальні завдання, повʼязані з визначенням ролі національної держави у формуванні концептуальних засад консолідаційної ідентичності, подоланні цивілізаційної розколотості українського суспільства, яка позначається конфліктною специфікою регіональної ментальності, відмінностями культурних орієнтацій населення України. Вирішення цих завдань цілком реальне, адже ідентичність не є сталою сутністю, а належить до сфери цілеспрямованої діяльності й позиціонування. Формування ідентичності обумовлюється дією різних чинників – просторових, регіональних, історичних, ментальних, соціокультурних, інформаційних. Для багатьох держав світу це «відкритий» і незавершений процес, але водночас – запорука їхнього демократичного розвитку й утвердження цивілізаційних цінностей, репрезентація можливостей для конструктивного діалогу та пошуку компромісів. Місія академічної соціогуманітаристики – запропонувати онтологічний каркас для генерування консолідаційних парадигм, спрямованих на формування інформаційно-культурної безпеки України, захист національних ціннісно-культурних пріоритетів розвитку й усталення інформаційної культури як чинника забезпечення державного суверенітету країни.
«У доповіді члена-кореспондента НАН України Ярослави Володимирівни Верменич проаналізованo концептуальні засади формування ідентичності України як процесу консолідації суспільства навколо колективних цінностей, які базуються на спільності історичного простору, історичної культури й історичної пам’яті, – відзначив Президент НАН України академік НАН України Анатолій Загородній у заключному слові до другої доповіді. – Мілітарні виклики спричинили переоцінку усталених цінностей та трансформували питання ідентичності з теоретичного дискурсу в екзистенційну площину. В умовах війни відбувається перехід від пасивного сприйняття ідентичності до активного вибудовування ціннісних орієнтирів, спрямованих на конструювання маркерів національної консолідації. Ці трансформації виступають потужним ресурсом для соціальної стійкості, але водночас є серйозними викликами для суспільства.
У сучасних геополітичних реаліях проблему формування ідентичності українців потрібно розглядати як один із важливих складників політики національної безпеки. Її актуальність зумовлена необхідністю конструювання консолідаційного формату, здатного репрезентувати потужний об’єднавчий потенціал, який базуватиметься на розумінні серйозності ідентифікаційних викликів часу та колективній відповідальності соціуму.
Установи соціогуманітарного профілю Академії системно досліджують проблематику формування української ідентичності, роблять значний внесок у вивчення взаємозв’язків культури і національного простору, глобальних, регіональних і локальних культурних форм, які найкраще забезпечують цілісне відтворення соціального життя на конкретній території та позначають стратегії неконфліктного транзиту соціокультурної ідентичності.
Важливим напрямом соціогуманітаристики є осмислення загроз цивілізаційній ідентичності України, обумовлених російсько-українською війною та культурно-інформаційною агресією Російської Федерації. Перед науковцями стоїть завдання наукової репрезентації еволюції української геостратегії, витоків і наслідків складного переплетення цивілізаційних і геополітичних векторів просторової динаміки, історико-культурних детермінантів виникнення конфліктів ідентичностей та алгоритмів формування контроверсійних практик історичної пам’яті».
На завершення очільник Академії подякував члену-кореспонденту Ярославі Верменич за цікавий аналіз цієї проблематики і побажав Інститутові історії України НАН України й іншим установам Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України плідної роботи в цьому стратегічно важливому для нашої держави напрямі досліджень.
Насамкінець учасники засідання розглянули кілька поточних питань.
За інформацією Секретаріату Президії НАН України
Фото: пресслужба НАН України
