1 вересня 2026 року виповнюється 95 років від дня народження академіка НАН України Вадима Івановича Лялька (1931-2022) – відомого вченого у галузі аерокосмічних досліджень Землі, геології, гідрогеології, геоекології та геотермії, засновника наукового напряму з дослідження енергомасообміну в геосистемах.
Понад шість десятиліть його наукової діяльності були пов’язані з Національною академією наук України. Вадим Лялько розвивав нові методи дослідження Землі, стояв біля витоків становлення в Україні сучасних технологій дистанційного зондування та упродовж 1992-2016 років очолював Державну установу «Науковий центр аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України».
Вадим Іванович Лялько народився 1 вересня 1931 року в Переяславі Київської області. Після закінчення з відзнакою геологічного факультету Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка у 1955 році розпочав роботу в Інституті геологічних наук АН УРСР, де пройшов шлях від інженера відділу гідрогеології до завідувача відділу тепломасопереносу в земній корі. Протягом 1974-1978 рр. був заступником академіка-секретаря, в.о. академіка-секретаря Відділення наук про Землю АН УРСР. З 1992 по 2016 р. – директор Державної установи «Науковий центр аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України», з 1992 по 2022 р. – член Бюро Відділення наук про Землю НАН України.
У 1964 р. Вадим Іванович захистив кандидатську дисертацію «Формування, оцінка та прогноз зміни ресурсів підземних вод в умовах посушливої зони України», де вперше застосував новий фізико-математичний підхід – тепловологоперенос у капілярно-пористих середовищах. У 1972 р. успішно захистив докторську дисертацію Дослідження особливостей тепло- та масопереносу в підземних водах південного заходу Руської платформи та суміжних регіонів». У 1992 р. В.І. Лялька обрано членом-кореспондентом, а у 2010 р. – академіком НАН України.
Як учений-дослідник він зробив суттєвий внесок у світову геологічну науку. Діапазон його інтересів – дослідження Землі, геологія, гідрогеологія, геоекологія, геотермія. У фундаментальних наукових працях Вадим Іванович обґрунтував новий напрям у науках про Землю – енергомасообмін у геосистемах, який розвивається у форматі оригінальної наукової школи. Вона розглядає енергомасообмін у геосистемах, його вплив на дуже чутливі до дії різних природних й антропогенних факторів фізико-хімічні і біологічні механізми, які відповідають за формування спектрального відгуку природних об’єктів.
З 1992 р. розпочався новий, аерокосмічний, етап – Вадим Іванович очолив Центр аерокосмічних досліджень Землі ІГН НАН України, створений за ініціативи Президента НАН України академіка Бориса Євгеновича Патона. Центр став авторитетною, знаною за кордонами нашої держави організацією у галузі аерокосмічних досліджень Землі. Вийшло друком чимало книг. Фахівці Центру брали участь у спільних проєктах із зарубіжними фірмами у рамках програми «Інтеркосмос», найактивнішу творчу участь і у першій, і у другій Національних космічних програмах України, вибороли понад півдюжини грантів (Міжнародного наукового фонду, космічних агентств Європи, Німеччини, Франції, Японії тощо), освоїли абсолютно нові космічні технології (застосування радарної інтерферометрії, гіперспектрометрія тощо).
В.І. Лялько досяг значних успіхів у теоретико-методичному обґрунтуванні і практичному випробуванні у виробничих умовах нових методів аерокосмічного землезнавства. Це сприяло реалізації таких найважливіших і актуальних завдань, що можуть ефективно й економічно вирішуватися для України із застосуванням інформації ДЗЗ (крім успішно активного блоку гідрометеорологічних прогнозів), а саме: забезпечення роботи космічного блоку системи екологічного моніторингу країни й окремих регіонів, прогнозування врожайності сільськогосподарських культур і пожежонебезпечності лісів, пошуки нафтогазових покладів, періодична оцінка стану міських агломерацій (зсуви, підтоплення тощо) та якості земель (у процесі земельної реформи); вивчення сучасних геодинамічних процесів під час реструктуризації вугільних шахт, оцінка стану та прогнозування заходів щодо охорони рослинних екосистем з метою мінімізації негативного впливу змін клімату тощо.
Вадим Іванович опублікував понад 600 праць, з них 30 – монографій. Серед його учнів багато кандидатів і докторів наук.
Вадим Іванович створив і був головним редактором єдиного в Україні електронного періодичного видання «Український журнал дистанційного зондування Землі», на сьогодні готується до випуску 50 номер цього періодичного видання.
Учений – лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки (1989, 2004), премії ім. В.І. Вернадського НАН України (1986), заслужений діяч науки і техніки України (1997). Його удостоєно низки нагород: орден «За заслуги» ІІ та ІІІ ступеня, Почесна Грамота Верховної Ради України, почесні відзнаки «За наукові досягнення» НАН України, «За заслуги в розвідці надр» Геологічної служби України, «Почесний працівник та ветеран космічної галузі України» Національного космічного агентства України, «Золотий знак» Спілки геологів України та ін.
Методологічний підхід та ідеї, розроблені академіком НАН України Вадимом Івановичем Ляльком, втілюються сьогодні у науково-дослідних роботах Державної установи «Науковий центр аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук Національної академії наук України», а також у міжнародних проєктах.
За інформацією ДУ «Науковий центр аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук Національної академії наук України»