Торік у вересні в Україні запрацювала нова ініціатива зі збору даних про живу природу – «Жива лабораторія «Дельта Дунаю»», яка наразі функціонує виключно як платформа громадянської науки, але її творці мають на неї значно амбітніші плани. Як ваш смартфон може стати у пригоді біологам? Чому будь-які дані як про незвичні, так і про цілком звичні види однаково важливі для науки? Та чому баз наданих громадянами даних ніколи не буває забагато? Все це в інтерв’ю пресслужбі НАН України пояснив доктор біологічних наук, професор Павло Гольдін – дослідник сучасних і викопних китоподібних, учасник і популяризатор «Живої лабораторії «Дельта Дунаю»», провідний науковий співробітник відділу еволюційної морфології Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України.
Приклад фото для оцінки трапляння видів у регіоні. Фото Юрія Квача
Пане Павле, перш ніж перейти до головної теми нашої розмови, пропоную почати з бази і ґрунту – з визначення понять. Що таке громадянська наука?
Громадянська наука – це сукупність наукових методів, які зараз мають всесвітнє поширення. Їхній принцип заснований на тому, що деякі дані чи інформацію – тобто матеріали, які можна використати як первинні дані для наукового дослідження, – може збирати широке коло громадян. У такий спосіб громадяни виступають у ролі помічників дослідника чи навіть самостійних дослідників, які разом можуть отримувати всі вигоди від результатів такого дослідження. Це може бути дуже важливо і дуже корисно, наприклад, для сільських або малодоступних районів, куди дослідники не потрапляють своєчасно, або просто для великих просторів, які фізично не може охопити науковий інститут. А особливо це важливо для польових біологічних наук – зоології, ботаніки, мікології тощо.
Припустимо, що турист вирушає у гірський похід або плавання на байдарці і бачить якусь цікаву тварину чи рослину, якої не знав раніше. Він фотографує її і надсилає на відповідну цифрову платформу для збору інформації. А потім виявляється, що це новий для країни або й для континенту інвазивний вид, який шкодить сільському господарству або може переносити якусь страшну інфекційну хворобу і так далі. Отже, може статися так, що існує проблема національного чи континентального рівня, про яку ніхто не знає, тому що її ознаки поки що локалізовані у важкодоступній місцевості, куди не їздять жодні наукові експедиції. Саме тому в польовій біології громадянська наука набула особливого значення. Замість наукових інститутів, університетів чи трьохсот науково-дослідних станцій ми маємо десятки, а то й сотні тисяч кореспондентів у кожній країні. Фактично, завдяки зусиллям громадянської науки кількість дослідницьких станцій зростає на порядки, а науковці можуть своєчасно отримати інформацію, на пошук якої силами суто фахівців підуть роки. Дуже важливо також і те, що громадянські активісти діють усі одночасно. Тобто в якусь одну дату можна оголосити акцію і об’єднати громадян для фотографування видів певної групи, доступної для всіх, – наприклад птахів. І це вже буде скринінгове дослідження, часом навіть всесвітнього, планетарного характеру: мільйони людей одночасно фотографують птахів у своїх місцевостях і орнітологи дізнаються, де саме перебувають поширені види, бо саме поширені види зазвичай потрапляють в об’єктив учасників акцій і програм громадянської науки. Тобто не варто сподіватись, що активіст громадянської науки неодмінно здобуде інформацію, яку не зможе здобути дослідник. Але моніторинг поширених видів теж надзвичайно важливий, адже навіть види, які ми вважаємо звичайними (скажімо, горобці, щиглики) мають власну динаміку чисельності. Тварини й рослини, які ще 50, 20 чи 10 років тому кожен міг бачити в своєму дворі, на полі або на городі, згодом можуть ставати вразливими, загроженими і навіть опинятися на межі зникнення. Оперуючи суто даними зі своєї місцевості, дослідник може не помічати цього тренду або просто вважатиме це локальним явищем. А потім з’ясується, що це явище глобальне і вид, який іще нещодавно був звичайним, зараз загрожений на всьому своєму ареалі.
Сам я досліджую дельфінів. Для нас зусилля громадянських активістів дуже важливі. Тому що якщо активіст робить високоякісні фотографії дельфінів, де видно спинний плавець, то ці знімки можна використати для фотоідентифікації. І дізнатися, що саме цей конкретний дельфін, а не будь-який інший, потрапив в об’єктив камери у тій чи тій місцевості в певну дату. Наприклад, сьогодні його помітили біля Одеси, а за пів року – вже біля Стамбула. Так можна з’ясувати траєкторії переміщення окремих особин, а за цими траєкторіями – розрахувати чисельність групи, до якої належить дельфін. А це вже крок до розуміння і взаємозв’язків між окремими групами дельфінів, і їхньої загальної чисельності в усьому морі.
Дельфіни афаліни в авандельті Дунаю. Фото Каріни Вишнякової
Отже, цей метод збору матеріалу має дуже багато переваг. Відповідно, існують спеціалізовані платформи громадянської науки для біологів, де кожен активіст може оприлюднити свої спостереження, фотографії, додати до них метадані: географічні координати, дату тощо. А дослідники на основі цих даних виконують потім наукові проєкти, відкриті для всіх. Завантажують отримані в такий спосіб набори даних до глобальних репозиторіїв, найважливішим, найголовнішим з яких є GBIF (Global Biodiversity Information Facility – Глобальна інформаційна система з біорізноманіття). Звідти дані потрапляють у всі профільні міжнародні бази даних, і їх можуть повторно використовувати багато поколінь дослідників. Тобто, дані, які один активіст одного дня завантажив на платформу, потім обробляються, поширюються, примножуються, комбінуються з іншими даними і можуть слугувати людству роками й десятиріччями.
По суті, громадянська наука – це таке собі наукове волонтерство. Але як спонукати, змотивувати людей до нього? Чи є якісь стимули, заохочення?
Взагалі-то є. Наприклад, дослідник може отримати грант і з цих коштів роздавати призи найкращим активістам. Ми в Україні зараз цим не користуємось, під час дії воєнного стану не можна наражати людей на небезпеку. Тому що коли у людини виникає спортивний азарт, то заради призу вона ризикує потрапити у небезпечне для себе місце. Тож ми наразі таких акцій не проводимо, подарунки не роздаємо. Але сподіваюся, що зможемо робити це незабаром. Принаймні в якихось безпечних локаціях.
Які головні обмеження громадянської науки Ви б назвали? Передусім в Україні. Крім того, що не можна збирати дані на замінованих територіях або у місцях, де падали ракети, дрони чи їхні уламки.
Кожен громадянин має дотримуватися розумних обмежень, пов’язаних із воєнним станом, і не ходити туди, де може бути небезпечно, – байдуже, ліс це, річка чи город. І це стосується не тільки наукових, а й побутових питань. На жаль, це частина нашого життя, і після нинішньої війни ще десятками років лишатимуться локації з прихованими боєприпасами.
Крім того, слід розуміти, що будь-яка платформа громадянської науки або пов’язаний із нею проєкт є все ж таки соціальною мережею, де мають діяти вікові обмеження. Звісно, це справа не для маленьких дітей. А от для підлітків – цілком нормально.
Мені здається, вагомим заохоченням до аматорських польових спостережень є повага до авторських прав активістів. Напевно, будь-кому приємно, коли його внесок десь офіційно зафіксовано, відзначено.
Це обов’язково. І тут я хотів би сказати кілька добрих слів про платформу, якою ми зараз користуємося в межах нового проєкту. Вона називається MINKA SDG і присвячена досягненню Цілей сталого розвитку ООН. Ця платформа спеціально спроєктована так, щоб відповідати законодавству Європейського Союзу, зокрема щодо авторських прав. Кожен користувач, завантажуючи туди свої фотографії або аудіозаписи, може вказати тип ліцензії на використання цих даних, чітко визначивши обсяг своїх авторських прав. І платформу побудовано так, що решта користувачів цих прав дотримуватимуться. Тобто авторський внесок буде повністю збережено і дуже ретельно задокументовано.
Пане Павле, оскільки Ви вже згадали про платформу MINKA, пропоную перейти до ініціативи «Жива лабораторія «Дельта Дунаю»». Як вона з’явилася? Хто її започаткував та підтримує і з якою метою?
«Жива лабораторія «Дельта Дунаю»» виникла і працює під егідою проєкту PHAROS за програмою «Горизонт Європа». Це один із чотирьох так званих проєктів-«маяків», які реалізуються для кожного водного басейну навколо Європи. Він охоплює Атлантичний океан і арктичні моря, а основна акваторія його застосування простягається від Канарських островів до Ісландії. Але виконавці проєкту запросили до співпраці й колег з інших басейнів, зокрема з Чорного моря (серед запрошених були українські, а потім і румунські інституції), щоб ми відтворювали найкращі практики й методики, якими вони користуються для вивчення Атлантичного океану, і щоб згодом запустили аналогічний проєкт для Чорного моря. Одночасно в басейні Дунаю, який належить до чорноморського регіону, реалізується інший проєкт, з яким ми теж підтримуємо зв’язки. Вочевидь, у майбутньому з’явиться ще кілька проєктів-«маяків». Координатором проєкту PHAROS є розташована на Канарських островах науково-інноваційна платформа PLOCAN (Plataforma Océanica de Canarias – Океанічна платформа Канарських островів). Ініціатором приєднання до нього українських інституцій став Національний університет «Львівська політехніка», який запросив, зокрема, колег із Національної академії наук України. І наш Інститут відгукнувся, приєднався до заявки і згодом став учасником проєкту.
Стартова сторінка «Живої лабораторії «Дельта Дунаю»» на платформі MINKA SDG (https://minka-sdg.org/projects/danube-delta-open-living-lab)
Що таке жива лабораторія? Її концепція передбачає одночасну залученість науковців, громадянських активістів, представників місцевих громад, неурядових організацій, бізнесу тощо, щоб кожен сектор ділився досвідом з іншими. Платформа потрібна для того, щоб ми розмовляли між собою, об’єднували зусилля для збереження біорізноманіття і відновлення оселищ, пропонували та розвивали природоохоронні рішення і нові природоохоронні технології. Якщо йдеться, наприклад, про Чорне море, то для нас важливо зменшити його забруднення, організувати збір і перероблення морського сміття, запропонувати сталий розвиток аквакультури, яка не забруднюватиме море, а, навпаки, очищуватиме його. З цього погляду, дуже перспективним є, наприклад, вирощування чорноморської мідії, популяція якої у нас суттєво зменшилася за останнє сторіччя під впливом інвазійних видів – рапани тощо. У Чорному морі зараз є надлишкова органіка. А мідія може її поглинати, бо є природним фільтратором. Тож якщо об’єднати зусилля, як я сказав, громадянського суспільства, бізнесу і науковців, то, можливо, з цього виростуть якісь проєкти, які зроблять наше довкілля кращим, а суспільство – заможнішим. У цьому й полягає загальна ідеологія, задля якої створюються живі лабораторії.
Наша «Жива лабораторія «Дельта Дунаю»» є відкритою живою лабораторією, тобто до неї можуть приєднуватись інші учасники, яким це цікаво. Вона почала свою діяльність саме зі впровадження методів громадянської науки для збору даних про чужорідні види, які просуваються у Чорне море й у дельту Дунаю, а потім і в інші річки чорноморського басейну – Дунай, Дністер, Дніпро тощо, а також для оцінювання взаємодій цих чужорідних видів із видами місцевими, щоб з’ясувати, чи вони конкурують між собою, чи пригнічують одні одних, чи харчуються одні одними й у такий спосіб створюють нову трофічну мережу в екосистемі, а також як взаємодіють морські й річкові види, зокрема у пониззях річок. Звісно, ми не обмежуємося збором даних тільки про водні види. Тому просимо наших активістів надавати дані про види наземні, суходільні. Бо зрозуміло, що із суходолу надходить не менш важлива інформація, ніж із водних екосистем. І станом на зараз на платформі MINKA SDG, куди, як я вже сказав, ми завантажуємо ці дані, накопичено близько 33 тисяч спостережень у межах ініціативи «Жива лабораторія «Дельта Дунаю»». Із них верифіковано 10 тисяч спостережень і визначено майже дві тисячі видів.
Це багато чи мало?
Це філософське питання (усміхається). Взагалі-то небагато. Але за той стислий термін, відколи наша жива лабораторія офіційно відкрилась (а це було рік тому), в принципі – непогано.
Чи багато людей уже долучилось? І хто автори внесків, контрибутори?
Зараз на платформі працюють 34 контрибутори і 35 оцінювачів-експертів, тобто людей, які виконують визначення. Загалом понад 60 осіб. Це дуже різні люди, зокрема й індивідуальні активісти. Користуючись нагодою, запрошую Вас особисто і всіх, хто читає це інтерв’ю, теж долучатися і ставати учасниками. А біологів – оцінювачами.
Чи розвивається «Жива лабораторія…» саме так, як ви сподівалися? Яких результатів Ви очікували?
Ну, станом на зараз цей проєкт розвивається краще, ніж ми очікували. А на платформі MINKA наш національний набір даних є найбільшим за межами Іберійського півострова, тобто Іспанії та Португалії. З цього погляду, ініціатива розвивається добре. Але оцінювати її бажано все ж протягом довшого часу, ніж рік. Тому говорити про щось – передчасно. Зараз ми перебуваємо на етапі залучення учасників і всіх, кому це цікаво, просимо долучатися.
Чи правильно я розумію, що інформація про фіксації з’являється в загальному доступі на платформі вже після того, як експерти визначать, що це за вид?
Ні, інформація з’являється одразу. Щойно користувач опублікує її. Але з’являється вона у статусі неоціненої, не верифікованої інформації. Сам автор теж може виступити експертом і вказати власну пропозицію щодо визначення. А потімі доєднуються інші люди з різних країн – дивляться, погоджуються або заперечують, пропонують власні варіанти, дискутують між собою. І все це відбувається у відкритому доступі. Усі бачать цей процес.
Тобто долучаються експерти не тільки з України?
Ні-ні, у нас дуже плідно працюють, наприклад, наші іспанські колеги, які цю платформу, власне, й заснували. І вони дуже сильно допомагають.
Пане Павле, проговорімо, будь ласка, ще один важливий момент, якого Ви вже торкнулись, відповідаючи на коментарі у фейсбуці: навіщо потрібна ще одна платформа на додачу до великих, глобальних платформ і чим вона відрізняється від аналогів? Крім того, що йдеться про фіксацію у конкретному регіоні.
Ми користуємося саме платформою MINKA, тому що умови її використання, як я вже сказав, відповідають праву законодавству Європейського Союзу, зокрема захисту авторських прав користувачів.
Вочевидь, у контексті євроінтеграції це для України важливо.
Так, це важливо в контексті євроінтеграції. А також у контексті розуміння суспільного блага. Цю платформу заснував не приватний власник, а іспанська академічна наукова установа – Інститут океанографії Вищої ради наукових досліджень. Тобто платформа розроблена спеціально для того, щоб належати спільноті європейських народів. І в цьому її принципова відмінність від, можливо, відоміших і масштабніших платформ – глобальних і регіональних, – які належать приватним власникам.
Серед науковців є розуміння, що кожна країна повинна мати власний сервіс для збору наукових даних і що наявність національних, місцевих, локальних платформ громадянської науки на додачу до глобальних платформ і глобальних репозиторіїв – це перевага. Тому, звісно, добре, що існує кілька глобальних ініціатив, але поряд з ними буде вкрай доречно мати й ініціативи локальні. Скажімо, в Україні діють кілька платформ національного масштабу – серед них UkrBIN (Ukrainian Biodiversity Information Network – Національна мережа інформації з біорізноманіття, якою опікується консорціум організацій та незалежних дослідників) і Центр даних «Біорізноманіття України» при Державному природознавчому музеї НАН України, що у Львові. У майбутньому ми хотіли б плідно взаємодіяти з усіма національними платформами, щоб «Жива лабораторія…» могла додавати дані не тільки на європейську платформу, а й на платформи національні, і щоб усі ці платформи могли взаємно інтегруватися, а дані з них – потрапляли до глобальних репозиторіїв і бути затребувані на всіх рівнях. Плануємо, що цього року буде підписано угоду між платформами UkrBIN і MINKA.
Хто вже є партнерами «Живої лабораторії…» в Україні, крім Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України? І чи цей перелік відкритий до приєднання нових стейкхолдерів?
Відкритий. Стейхолдери можуть долучатись офіційно або неофіційно – як кому зручніше – і користуватися всіма перевагами живої лабораторії. Наразі як офіційні стейкхолдери цієї ініціативи зареєстровані, зокрема, Інститут морської біології НАН України, Інститут гідробіології НАН України, Український науковий центр екології моря, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Донецький національний університет імені Василя Стуса, об’єкти природно-заповідного фонду (наприклад, Дунайський біосферний заповідник НАН України, Національний природний парк «Куяльницький») і низка громадських організацій і шкіл, українських і румунських. Запрошуємо всіх доєднуватися.
А чи долучена Молдова? Хоч вона й не має прямого виходу до Чорного моря, але вважається придунайською державою.
Ми дуже сподіваємося на те, що молдовські організації теж згодом доєднаються.
Чи відкрита «Жива лабораторія «Дельта Дунаю»» до благодійних ініціатив? Чи можуть їй допомогти спонсори, чи вона існує суто за кошти Європейського Союзу й за підтримки місцевих громад?
Повністю відкрита. Сама концепція передбачає, що жива лабораторія розвиватиметься як структура, яка сама себе підтримує. Тож згодом вона зможе надавати консультації різним організаціям і всім, хто цього потребує, а також, звісно, приймати й роздавати внески. Бо якщо ти щось береш, то маєш щось віддати. І жива лабораторія засновується саме на тому, що вона може як брати, так і віддавати.
Як далі розвиватиметься «Жива лабораторія…»? Чи є якісь плани на найближчий час і, можливо, на віддаленішу перспективу?
На цьому етапі «Жива лабораторія…» розвиватиметься передусім як проєкт громадянської науки. А щойно долучаться підприємці – стане також майданчиком для підприємницьких ініціатив, природоохоронних рішень і ощадливих технологій.
Якими Ви бачите майбутнє і перспективи громадянської науки в Україні? Бо, на мій погляд, громадянська наука – це приблизний аналог партиципаторної демократії, коли люди долучаються не лише до якихось суспільно-політичних процесів, а й до наукових досліджень, реалізуючи свою свободу та ініціативу.
Ви дуже добре сформулювали. Приблизно так воно в ідеалі і задумано.
QR-код із посиланням на сторінку ініціативи «Жива лабораторія «Дельта Дунаю»» на платформі MINKA SDG
«Жива лабораторія «Дельта Дунаю»» в запитаннях і відповідях
Спілкувалася Сніжана Мазуренко