7 липня 2025 року в Національній академії наук України під головуванням Президента НАН України академіка НАН України Анатолія Загороднього відбулося чергове засідання Ради президентів академій наук України.
У засіданні взяли участь президент Національної академії аграрних наук України (НААН) академік НААН України Ігор Гриник, президент Національної академії медичних наук (НАМН) України академік НАН України і НАМН України Василь Лазоришинець, президент Національної академії педагогічних наук (НАПН) України академік НАН України і НАПН України Василь Кремень, президент Національної академії мистецтв (НАМ) України академік НАМ України Віктор Сидоренко, віцепрезидент Національної академії правових наук (НАПрН) України академік НАПрН України Олександр Скрипнюк, а також перший віцепрезидент НАН України академік НАН України Вячеслав Богданов, виконувач обов’язків головного вченого секретаря НАН України, відповідальний секретар Ради президентів академій наук України доктор філософських наук Олег Кубальський і народний депутат України, голова Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань збереження та розвитку академічного сектору науки академік НАН України та НАПрН України Олександр Копиленко.
Основне питання порядку денного засідання стосувалося виконання пунктів 4–6 доручення Прем’єр-міністра України Юлії Свириденко від 26.06.2026 № 22019/1/1-26 щодо розгляду Міністерством освіти і науки, Міністерством фінансів та Міністерством охорони здоров’я України за участю Національної академії наук України і національних галузевих академій наук питань про:
– вдосконалення чинних механізмів фінансування галузі науки та виконання визначених завдань щодо її розвитку;
– розвиток наукової діяльності в закладах вищої освіти і посилення її зв’язку з практичною сферою, зокрема в галузі медицини;
– доцільність подальшого фінансування галузевих академій наук в умовах розвитку наукових центрів на базі університетів.
У своєму виступі з цього питання академік НАН України Анатолій Загородній зазначив, що механізми фінансування галузі науки чітко окреслено у статті 48 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Зокрема, бюджетне фінансування наукової та (або) науково-технічної діяльності за рахунок коштів загального фонду державного бюджету спрямовується на забезпечення основної діяльності державних наукових установ, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, та наукових досліджень університетів, академій, інститутів, а також на виконання окремих наукових і науково-технічних програм, проєктів та надання грантів.
Зазначена стаття Закону також вказує, що Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7 відсотка ВВП України. Крім того, частина фінансування, що спрямовується на конкурсне фінансування проєктів через Національний фонд досліджень України, має щорічно збільшуватися, але таке збільшення не може відбуватися за рахунок зменшення базового фінансування основної діяльності наукових установ, наукових організацій та наукових досліджень у закладах вищої освіти, рівень якого має враховувати щорічний індекс інфляції.
Щодо поставлених у дорученні Юлії Свириденко взаємопов’язаних питань стосовно розвитку наукової діяльності в закладах вищої освіти і посилення її зв’язку з практичною сферою, зокрема в галузі медицини, та стосовно доцільності подальшого фінансування галузевих академій наук в умовах розвитку наукових центрів на базі університетів Президент НАН України відзначив хибність підходу до розвитку української науки виключно на базі університетів і недоцільності функціонування академій наук. Зокрема, пропозиції замінити академічну науку університетською не знаходять підтвердження у міжнародній практиці. Навпаки, державна політика більшості розвинених країни спрямована на розвиток взаємодії академічної й університетської науки та створення спільного наукового простору.
Аналіз моделей організації науки у провідних державах світу переконливо свідчить, що найбільш конкурентоспроможні наукові системи ґрунтуються саме на поєднанні університетського й академічного секторів. У Німеччині поряд із потужними університетами успішно функціонують Товариство імені Макса Планка, Товариство імені Фраунгофера, Асоціація імені Гельмгольца й Асоціація імені Ляйбніца. У Франції ключову роль у фундаментальних дослідженнях відіграє Національний центр наукових досліджень (CNRS). В Італії діє Національна дослідницька рада (CNR). В Іспанії – Вища рада наукових досліджень (CSIC). У Польщі – Польська академія наук. В Австрії – Австрійська академія наук. Жодна із цих держав не розглядає розвиток університетської науки як підставу для ліквідації або припинення фінансування академічного сектору.
Керівники національних галузевих академій наук України академік НААН України Ігор Гриник, академік НАН України і НАМН України Василь Лазоришинець, академік НАН України і НАПН України Василь Кремень, академік НАМ України Віктор Сидоренко й академік НАПрН України Олександр Скрипнюк у своїх виступах переконливо обґрунтували, що національні галузеві академії наук України виконують низку функцій, які об’єктивно виходять за межі діяльності закладів вищої освіти.
Зокрема, наявний сьогодні науковий та науково-технічний потенціал навіть провідних українських університетів не в змозі забезпечити системну роботу, яку Національна академія медичних наук України виконує з організації та здійснення широкого спектру досліджень і розробок в інтересах медицини, Національна академія аграрних наук України – зі створення та впровадження селекційних розробок, спрямованих на забезпечення продовольчої безпеки країни, Національна академія педагогічних наук України – з розроблення державних стандартів освіти, типових освітніх програм, підручників, методик навчання та науково-методичного і психологічного супроводу освітньої діяльності, Національна академія правових наук України – з наукового забезпечення вдосконалення законодавства України відповідно до законодавства Європейського Союзу, Національна академія мистецтв України – зі сприяння формуванню національної ідентичності шляхом забезпечення зв’язку мистецтва з наукою, культурою та суспільними запитами.
Саме академічна форма організації науки дає змогу забезпечувати організацію і виконання фундаментальних досліджень із тривалим горизонтом реалізації, науковий супровід державної політики, галузей економіки та соціальної сфери, участь учених у підготовці проєктів нормативно-правових актів, здійснення наукової експертизи законопроєктів і державних програм, формування науково обґрунтованих рекомендацій для органів державної влади, підтримку функціонування наукових і мистецьких шкіл, координацію діяльності мережі спеціалізованих наукових установ, поповнення та збереження унікальних бібліотечних фондів, архівів, наукових колекцій, інформаційних ресурсів. Ці функції мають загальнодержавний характер і не можуть бути повною мірою передані окремим університетам без втрати їхньої якості й системності.
Окремо необхідно зважати на сучасні безпекові виклики. Повномасштабна російська агресія проти України підтвердила визначальне значення науки для обороноздатності держави, кібербезпеки, медицини, енергетичної безпеки, правового забезпечення функціонування державних інститутів і післявоєнного відновлення країни. За таких умов послаблення академічного сектору суперечило б стратегічним національним інтересам України та створювало б додаткові ризики для її інноваційного й інтелектуального розвитку.
Під час обговорення академік НАН України Анатолій Загородній відзначив, що реальний вибір, який стоїть перед українською наукою сьогодні, – це або збереження академічної системи, або ж загибель цілих наукових напрямів, які зараз визначають науково-технічний поступ. Потенційні втрати від руйнування академічної інфраструктури матимуть довгостроковий і фактично незворотний характер, адже від ліквідації академій не виграє ніхто – якщо сьогодні знищити академії наук, то завтра може зникнути і наука в університетах.
Водночас учасники засідання Ради президентів академій наук України погодилися, що розвиток університетської науки має бути одним із пріоритетів державної політики, однак він не може здійснюватися шляхом скорочення або ліквідації академічного сектору. Академічна й університетська наука є взаємодоповнювальними складниками єдиної національної системи досліджень і розробок, а ефективно функціонувати вони можуть лише за умов збалансованого розвитку і тісної взаємодії обох інституційних моделей.
Тому варто зосередити зусилля на використанні різноманітних механізмів інтеграції науки й освіти, адже об’єднання дослідницької діяльності й навчального процесу сприятиме як залученню наукової молоді до наукової діяльності, так і підвищенню якості підготовки кадрів у закладах вищої освіти.
Одним із таких механізмів може бути запровадження бюджетного фінансування інтеграційних комплексних наукових проєктів університетів і наукових установ. Такий підхід можливо реалізувати шляхом проведення спільних конкурсів Міністерства освіти і науки України й академій наук, а також відповідних конкурсів Національного фонду досліджень України з інтеграції науки й освіти. Крім того, критерії вже започаткованих загальнодержавних конкурсів було б корисно вдосконалити, надаючи пріоритет комплексним проєктам закладів вищої освіти і наукових установ.
За підсумками обговорення цього питання учасники засідання ухвалили рішення підготувати спільні матеріали та пропозиції Національної академії наук України і національних галузевих академій наук України щодо виконання пунктів 4–6 доручення Прем’єр-міністра України Юлії Свириденко від 26.06.2026 № 22019/1/1-26 та надіслати їх листом Ради президентів академій наук України Прем’єр-міністрові України Юлії Свириденко, Міністрові освіти і науки України Оксену Лісовому, народному депутатові України, секретареві Ради коаліції Данилу Гетманцеву та народному депутатові України, голові Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань збереження та розвитку академічного сектору науки Олександру Копиленку.
Насамкінець учасники засідання заслухали Президента НАН України академіка НАН України Анатолія Загороднього з питання «Про умови оплати праці працівників національних академій наук». Він розповів про критичну ситуацію, що склалася з фінансовим забезпеченням наукових досліджень в академіях наук, зокрема зі вкрай низькими посадовими окладами працівників, долученими до наукової роботи. Зокрема, Анатолій Загородній зазначив, що середні посадові оклади працівників, що їх відповідно до статті 31 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» віднесено до категорії наукових працівників, 2026 року становлять від 7877 гривень на місяць у провідного інженера (й інших професіоналів) і до 17013 гривень на місяць – у директора науково-дослідного інституту. Середній посадовий оклад молодшого наукового співробітника – 10655 гривень на місяць.
Водночас, 2025 року середня місячна зарплата працівників у середньому за всіма галузями становила 28337 грн на місяць, а у промисловості – 31338 грн на місяць. Крім того, відповідно до вимог статті 36 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» посадовий оклад молодшого наукового співробітника від 2020 року мав би бути не нижчим за 23122 грн на місяць, що в 2,2 раза більше за чинний посадовий оклад у 2026 році.
У підсумку, відзначивши неконкурентні умови, що склалися для академій наук на ринку праці, задля збереження наукового потенціалу наукових установ академій, зупинення відтоку висококваліфікованих працівників і утримання наукової молоді Рада президентів одностайно ухвалила рішення звернутися до Прем’єр-міністра України Юлії Свириденко з проханням доручити Міністерству освіти і науки України разом із Національною академією наук України та національними галузевими академіями наук України розробити і внести на розгляд проєкт постанови Кабінету Міністрів України, відповідно до якої посадові оклади працівників наших наукових установ можуть бути збільшені на 40,0%.
За інформацією Сектору з координації наукових досліджень
Науково-організаційного відділу Президії НАН України
Фото: пресслужба НАН України
