Українське суспільство за час повномасштабної війни зазнало глибоких трансформацій – від зміни очікувань і цінностей до переосмислення ролі держави у світі. Про це розповів директор Інституту соціології НАН України член-кореспондент НАН України Євген Головаха в інтерв’ю Українському радіо.
Передусім учений наголосив на масштабі втрат, яких зазнала Україна – як матеріальних, так і людських. Водночас, на тлі цих втрат у суспільстві відбулися глибокі трансформації у сприйнятті майбутнього країни. За даними багаторічного моніторингу Інституту соціології, якщо у 2021 році лише 19% громадян позитивно оцінювали перспективи України, то вже у 2022 році цей показник зріс до понад 70%. Саме цей різкий підйом професор називає феноменом «шокової ейфорії». Згодом рівень оптимізму дещо знизився, однак і нині понад 60% українців зберігають позитивне бачення майбутнього.
Суттєвою зміною стало й остаточне визначення геополітичного вектору розвитку держави. Якщо раніше в суспільстві співіснували різні орієнтації – на Схід і Захід, то нині домінує чітка євроатлантична позиція. Навіть у регіонах, де раніше підтримували східний напрям, він втратив популярність.
За словами Євгена Головахи, війна також остаточно зруйнувала нав’язаний російською пропагандою наратив про безсуб’єктність України. Якщо ще близько 15 років тому лише 30% громадян вважали Україну суб’єктом світової політики, то нині вона сприймається як важливий учасник глобальних процесів. Український досвід, зокрема у сфері сучасних технологій, викликає інтерес у міжнародних партнерів, а рівень поваги громадян до власної держави значно зріс.
Змінилася і структура суспільних уявлень про впливові соціальні групи. Якщо до 2014 року українці схильні були вважати найвпливовішою силою кримінальні структури, а згодом – політиків і чиновників, то після початку повномасштабної війни пріоритети кардинально змінилися. Нині на першому місці – армія, далі – представники бізнесу, працівники, селяни та інтелігенція. Кримінальні групи опинилися серед найменш впливових. Водночас переважна більшість підприємців зазнала втрат різного масштабу, що також вплинуло на суспільне сприйняття економічних процесів.
Окремо соціолог звернув увагу на питання згуртованості суспільства. Серед чинників, які її ускладнюють, громадяни називають проблеми, пов’язані з мобілізаційними процесами. Зокрема, дискусії довкола діяльності територіальних центрів комплектування викликають різні, часто протилежні оцінки.
Попри поступовий перехід суспільства до більш стриманого і реалістичного бачення ситуації, рівень віри у перемогу залишається високим. Частка тих, хто не вірить у перемогу, зросла з 4% до 17%, однак близько двох третин українців і далі вірять у неї. За даними соціологічних досліджень, 62% громадян готові терпіти труднощі стільки, скільки буде потрібно для досягнення перемоги, ще 17% – протягом обмеженого часу.
Дослідження психоемоційного стану населення також свідчать про значну стійкість суспільства. За словами вченого, лише у 12% респондентів зафіксовано рівень стресу, який може призводити до серйозних психологічних розладів.
Важливою темою інтерв’ю стала трансформація уявлення про перемогу. Нині дедалі більше українців пов’язують її передусім із збереженням державності та незалежності. За даними соціологічних опитувань, близько 52% громадян допускають можливість завершення війни по лінії розмежування з подальшим політичним врегулюванням, тоді як близько 40% поки не готові погодитися з таким сценарієм. Водночас ідея капітуляції залишається неприйнятною для переважної більшості.
Оцінюючи ситуацію з українцями, які перебувають за кордоном, соціолог зазначив, що повернення значною мірою залежатиме від рівня інтеграції у країнах перебування. Частина громадян, які не змогли адаптуватися, ймовірно, повернеться, тоді як ті, хто вже влаштувався, можуть залишитися за кордоном. У цьому контексті вчений наголосив на необхідності чіткої державної політики повернення, яка передбачала б реальні можливості працевлаштування та відновлення життя в Україні.
Євген Головаха також підкреслив зростання рівня національної ідентичності. Якщо у 1992 році лише 42% громадян насамперед ідентифікували себе як українців, то нині цей показник зріс до приблизно трьох чвертей населення.
Загалом, попри всі виклики, українське суспільство демонструє високу здатність до адаптації та збереження внутрішньої стійкості. Науковці наголошують на важливості підтримки цієї життєстійкості, суспільної згуртованості, довіри до державних інституцій і подальшого зміцнення української ідентичності в процесі відновлення країни.