Чи є скорочення населення в Україні наслідком лише російського нападу і який чинник додатково загострив його під час війни? Як держава може стимулювати народжуваність і що спонукатиме українців повертатися з-за кордону? Які демографічні тенденції спостерігаються нині у світових масштабах і чого очікувати до кінця ХХІ століття? Про все це в ефірі програми «Сьогодні. Зранку» на «Українському радіо» розповів провідний науковий співробітник відділу досліджень демографічних процесів та демографічної політики Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України кандидат економічних наук Борис Крімер.
За словами науковця, скорочення чисельності українського населення розпочалося задовго до російсько-української війни і є відображенням загальносвітових тенденцій: «Скорочення чисельності населення не є наслідком війни. Але війна дуже сильно загострила вже наявні демографічні проблеми. <…> Природний убуток населення, коли народжується менше, ніж помирає, в Україні існує практично всі 35 років незалежності. Весь час народжувалось менше людей, ніж помирало. Це вже досить довготривала тенденція, але це не є якась унікальна, особливо українська тенденція, яка в нас є і це суто наша проблема. Якщо подивитися навколо по розвинутих країнах світу, по країнах Європи, особливо Східної Європи, то в більшості з них буде щось подібне. А в деяких частка населення, яке зменшилось за певний період може бути навіть більшою. <…>
…на наявних даних точних оцінок [щодо чисельності населення України станом на зараз] бути не може. Тобто без переписних даних, без поточного обліку точний прогноз зробити неможливо. Якщо говорити про підконтрольну Україні територію, то оцінка близька до реальності – приблизно 29–30 млн населення. <…>
Вікову структуру населення неможливо повноцінно вирахувати без перепису, без переписних даних. Можна сказати, що чверть, а можливо, вже й до третини населення – це населення пенсійного віку. Плюс певна кількість дітей. Тому працездатних не так багато, як нам би хотілося.
Старіння населення – це довготривала тенденція, яка потихеньку покриває весь світ, а розвинуті країни взагалі достатньо сильно. У перспективі років ста вона, напевно, взагалі всю планету покриє. І це проявляється якраз в тому, що навіть без воєн, без конфліктів, частка працездатного населення зменшується, а пенсійного віку збільшується. <…> Тобто не слід розуміти, що населення планети почне зменшуватися буквально через кілька років. В масштабі історії, звісно, це достатньо швидко. <…> …загальна ідея [полягає] в тому, що до кінця століття народжуваність повсюди вже буде на такому рівні, що кількість населення планети вийде на якийсь пік, припустимо, 10 млрд населення. І після того, по-перше, чисельність населення поступово почне зменшуватися, по-друге, населення почне старіти вже в глобальному масштабі, частка літніх зростатиме. <…> Основне бачення [того, як відповідати на цей виклик] – це спроби реалізації політики активного, здорового старіння. Тобто щоб люди в певному віці, умовно в 60–70 років, були здоровішими, активнішими, більше могли працювати і не сприймалися як якийсь баласт суспільства, з яким жити важко. І роль технологій в цьому достатньо висока. Але ми тільки на початку цього шляху».