Перегляд новини

Про наслідки коронавірусу Тетяна Древицька розповіла наступне: «Науковці вже знають, що робити з серцем, плевритом легень, але ми не знаємо, що робити з порушенням вищої нервової діяльності. На наступні три роки у нас це в планах. Ми в інституті подались на грант, щоб спробувати дослідити постковідні зміни у центральній нервовій системі. Ми хочемо дослідити, як змінюються інтелектуальні, емоційні, когнітивні здібності. Я сподіваюсь, ми дізнаємось щось таке, що буде корисно людям в майбутньому. (...) Мене особисто дратують люди, які кажуть, що простіше перехворіти, ніж вакцинуватись чимось невідомим. Люди, які перехворіли навіть у відносно легкій формі, без потреби у кисні, все одно мають постковідні когнітивні порушення. Я відчуваю їх на собі, бачу у людей, з якими працюю. Це абсолютно не те, чого варто прагнути. Науковцям треба більше говорити про те, що потрібно серйозніше ставитись до постковідних наслідків. На рівні нервової системи вони настільки складні й потужні, що ними не можна нехтувати. Про який легкий перебіг ми можемо говорити, якщо тільки сьогодні дізнались, що насправді страждає після ковіду? Перехворіти — це не легкий шлях. Люди дуже важким шляхом отримали свої природні антитіла після хвороби. Можливо, вони будуть спостерігати наслідки протягом кількох років».

Про маркери тяжкості перебігу COVID-19 біологиня зазначила наступне: «Рівно рік тому до нас прийшов лікар-інфекціоніст, який вже зробив своє пілотне дослідження з антитілами. Він хотів довести світу, що антитіла після ковіду нікуди не зникають. А навпаки можуть знижуватись і підвищуватись при контакті з захворілими у перехворілого населення. Він слідкував за динамікою у 100 пацієнтів. Усі ми знаємо про групи ризику, принаймні про здатності розвитку кисневої залежності, набряку легень і, як наслідок, смерті. Ця група ризику включає людей похилого віку, діабетиків, хворих з метаболічним синдромом, артеріальною гіпертензією. Лікар зіткнувся з тим, що до нього одночасно на чергуванні потрапили 2 пацієнти з однаковою групою ризику, однаковими симптомами, рівнем сатурації. Один хворий за тиждень відправляється додому, інший потрапляє в реанімацію. Вхідні дані у всіх однакові. Виникає питання, як лікарю зробити вибір, кому приділяти більше уваги, кого рятувати? Кого класти в лікарню, якщо місце одне? Кому давати кисень чи ліки раніше? Лікар-інфекціоніст вступив в аспірантуру, розпочав шукати маркери. Дослідження було ретроспективне. Ми набрали групу пацієнтів, розділили їх за ступнем важкості. Нам вдалось знайти перший маркер — рівень вільної ДНК плазми крові. Його дуже легко визначити у лабораторії, на це не потрібно багато коштів, це робиться швидко. І все, ми знаємо, що робити з пацієнтом: все добре чи потрібно його госпіталізувати. Ми запропонували математичну модель, в якій знаємо цифри, вище якої у пацієнта ризик».

Учена також розповіла і про гіпоксію: «Мій улюблений приклад хорошої гіпоксії — це спорт, гіпоксія навантаження. Спорт і гори — це найкраща система. Утім, зі спортсменами не все так просто. Не можна сказати, що гіпоксичне тренування або спорт можуть нас сьогодні захистити й натренувати нашу систему легень».

Тетяна Древицька розповіла про плани лабораторії після епідемії коронавірусу: «Зараз ми продовжуємо тему серцево-судинних патологій, ці хвороби нікуди не зникли. Ми займаємось інфарктами, шукаємо ліки проти нього та артеріальної гіпертензії. Ми займаємось багатьма важливими аспектами, не всі наші аспіранти перейшли на ковід».

Три тези від Тетяни Древицької: вакцинуйтесь, не нервуйте, займайтесь спортом і нехай вся гіпоксія у вашому житті буде тільки корисною.

За інформацією інформаційного агентства «Громадське радіо»