Чим і кому жертвували у давнину на другого Спаса і як ця традиція видозмінюється в сучасній Україні? Наскільки поширеним у світі був звичай повідомляти бджолам про смерть господаря? Звідки з’явився міф про турецьке походження українського «шароварництва»? Які реальні життєві історії втілились у сюжетах знаменитих літературних творів – «Тараса Бульби» Миколи Гоголя й пісні «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна» на слова Михайла Старицького? Хто такий Василь Нагірний і чим він відомий? Про все це дізнавайтеся з чергової добірки випусків (за серпень–вересень 2022 року) авторської рубрики старшого наукового співробітника відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України (Львів) кандидата історичних наук Лесі Горошко-Погорецької «Своя сорочка» на радіостанції «Львівська хвиля».
 Сергій Овчаренко. Ілюстрація до повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» (джерело: twitter.com) |
Відімщене переступництво
«На створення повісті «Тарас Бульба» Миколу Гоголя надихнула жорстока й романтична історія, що сталася в реальному житті. Автор був знайомий з Охрімом Макухою – колишнім курінним отаманом і дядьком Миколи Миклухо-Маклая (справжнє прізвище – Макуха-Махлай), майбутнього великого мореплавця й дослідника Індонезії, Полінезії, Мікронезії та інших островів. Один із трьох Охрімових синів – Назар – закохався у польську панянку і зрадив свою родину та побратимів. Брати Омелько й Хома вирушили його шукати, й під час пошуків один з них загинув. Врешті-решт, сина-зрадника батько убив власноруч».
Хліб і до хліба
«19 серпня українці відзначали Другий, або ж так званий яблучний (чи медовий), Спас [Преображення Господнє]. У народній традиції це одне з перших свят врожаю в році, а отже, особливе, адже від врожаю завжди залежало (а, як бачимо, не менше залежить і тепер), як люди проживуть увесь наступний рік. Зазвичай цього дня освячували яблука, ще раніше – збіжжя з найпершого врожаю (його до церкви іноді носили навіть снопиками). Освячене роздавали вбогим і жебракам, котрі сприймались як посередники між поцейбіччям і потойбіччям. Сьогодні цю символічну функцію у свідомості багатьох людей виконує українська армія. І справді, якби не наші військові, хтозна, в якому світі ми були б – у цьому чи іншому. Дякуємо всім оборонцям України. Наше завдання – подбати, аби вони були не голодні та в теплі. Шануймо ЗСУ!»
 Володимир Орловський. «Урожай в Україні» (1880). Джерело: uk.wikipedia.org |
Штани розбрату
«13 вересня відзначалося не так свято, як невеликий присвяток – покладення ризи Пресвятої Богородиці (або ж пояска Богородичного, як його ще називали). З цієї нагоди варто сказати дещо про один із предметів поясного одягу, котрий вважається чи не візитівкою українців, – про шаровари. З важкої руки російської пропаганди вони перетворилися на тавро, якого ми чомусь мали б соромитися. Виникло навіть поняття «шароварництво» – на позначення українського як вторинного, меншовартісного. Загалом шаровари були зручним одягом для контактного, рукопашного бою. То які ж до них претензії? Річ у тім, що офіційні російські історики віддавна нехтують фактами, що свідчать про участь фіно-угорських народів у їхньому етногенезі. У відповідь вони вирішили переконати широкий загал у тому, що українці – не слов’яни [нагадаємо, на додачу росія досі відверто претендує на привласнення української історичної спадщини], і на наш етногенез нібито значний вплив справили турки, а доказом мали стати шаровари як приклад запозичення. Теза про українців-шароварників поширювалася цілеспрямовано. Наприклад, якщо в першому виданні «Тарас Бульби» козаки носять вузькі полотняні штани (що цілком підтверджується музейними збірками автентичного українського одягу), то вже у наступних – неодмінно лише шаровари. Хоча насправді останні міг собі дозволити тільки заможний козак, бо на їх пошиття витрачалося близько 10 метрів тканини. І головне: турки з’явилися на українських теренах аж у XV столітті, а шаровари ми успадкували ще від скіфів (до речі, слово на позначення цього одягу має іранське походження)».
Бджоли в жалобі
«В інтерв’ю виданню «The Daily Mail» головний пасічник Букінгемського палацу Джон Чеппл розповів, що за традицією повідомив королівським бджолам про смерть королеви Єлизавети ІІ і про те, що відтепер у них новий господар – король Чарльз ІІІ, а на знак жалоби зав’язав на вуликах чорні стрічки. Ця традиція не є винятково британською – вона відома в культурах багатьох народів світу. І подекуди, зокрема й в Україні, побутує досі. Бджіл здавна поважали за продукти їхньої життєдіяльності, називали божими мухами (або ж святими мухами) і навіть наділяли інтелектом (вважалося, що ці комахи розуміють усе, про що люди їм говорять)».
 Сергій Світославський. «Пасіка» (1899). Джерело: uamodna.com |
Зодчий сакральності
«В Україні мало хто, крім фахівців, знає про великого архітектора Василя Нагірного. Найприкметнішим більшості видається той факт його біографії, що він був прадідом легендарної співачки Квітки Цісик. Але особистість Василя Нагірного непересічна як така. Це чоловік, що «зробив себе сам». Народившись у селі Гірному на Стрийщині й рано осиротівши, він спромігся самотужки здобути освіту архітектора в Німеччині, а потому повернувся до Львова. За проєктами Василя Нагірного зведено близько чверті всіх галицьких церков, а це – майже 200 споруд. Найбільшу муровану «церкву Нагірного» збудовано в Яворові, а найпершу, взірцем для якої послугував константинопольський Собор Святої Софії (нині – Стамбул, Туреччина), – у Новому Яричеві».
 Церква Успення Пресвятої Богородиці у Славському за проєктом Василя Нагірного (фото: map.ugcc.ua) |
Джерела натхнення
«Пісня «Ніч яка місячна (зоряна, ясная)» вважається українською народною, хоча насправді має авторів: слова написав Михайло Старицький, а музику – Микола Лисенко. «Ніч…» з’явилася завдяки романтичній історії, що трапилася зі Старицьким, коли він гостював у свого дядька Віталія Лисенка (батька композитора Миколи Лисенка) в селі Кліщинці на Полтавщині. На вечорницях Михайло вподобав дівчину Степаниду, до якої не наважився підійти, тому кілька наступних днів простояв коло її двору, складаючи текст майбутньої пісні. Зрештою, виявилося, що Степанида вже засватана, і родичі взялися втішати пригніченого закоханого. Аж за 25 років його вірші стали піснею, а точніше – арією до опери за мотивами оповідання Миколи Гоголя «Травнева ніч, або Утоплениця». Але мелодію, яка й стала всесвітньо відомою, написали Андрій Волощенко і Василь Овчинніков. Популярності пісні додало те, що актор і режисер Леонід Биков включив її до своєї стрічки «У бій ідуть самі «старики»». Оскільки в радянські часи заборонялися позитивні згадки про релігію, то перший рядок оригінального тексту – «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна» – замінили на «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» і далі виконували саме так».
 Михайло Дмитренко. «Мелодія» (джерело: pinterest.com) |
За інформацією Інституту народознавства НАН України
та пресслужби НАН України
Ілюстрація на обкладинці:
Сергій Васильківський. «Хата в Опішні»
(джерело: facebook.com)