10 жовтня 1932 року в Українському фізико-технічному інституті А.К. Вальтером, К.Д. Синельниковим, О.І. Лейпунським, Г.Д. Латишевим було одержано видатний результат – здійснено розщеплення ядра атома літію штучно прискореними протонами. Цей експеримент ініціював початок ядернофізичних досліджень в колишньому СРСР та створенню школи фізиків-ядерників[1].
У 1919 році англійському вченому Ернестові Резерфорду вдалося здійснити першу штучну ядерну реакцію – перетворити ядро азоту в ядро кисню. Здійснив він це за допомогою альфа-частинок, що їх випромінює радій.
Майже одразу вчені збагнули, що альфа-частинки можна отримати штучно за допомогою високих напруг. Щоправда, розрахунки, виконані за допомогою класичних формул, свідчили, що ці напруги мають бути занадто високими - кілька мільйонів вольт, що далеко виходило за можливості тогочасної високовольтної техніки. Так тривало доти, доки геніальний молодий одесит Георгій Гамов не скористався новою теорією – квантовою механікою – для розрахунків необхідної напруги. Виявилось, що ця напруга може бути в 10 разів меншою за ту, яку дають класичні формули. Взимку 1929 року Гамов особисто доповів про свої розрахунки “батькові” Резерфордові і той негайно зробив розпорядження про спорудження відповідної експериментальної установки, за допомогою якої в травні 1932 року з використанням штучно прискорених протонів було успішно розщеплено атомне ядро літію[2]. За цей результат його учасники отримали Нобелівську премію. А про Гамова академік Абрам Йоффе писав, що «теорія Гамова відкрила шлях для проникнення в ядро».
[1] Юрій Ранюк. Лабораторія №1. Ядерна фізика в Україні. Видавництво «Акта», Харків, 589 с.
М,Ф, Шульга, О.В. Волобуєв. У кн, «Національна академія наук України. Видатні досягнення. 1918‑2018», с.100‑102
[2] CERN Courier, December 2007. Mike Poole, John Dainton and Swapan Chattopadhyay, Cockcroft Institute
 А.Ф.Йоффе |
Тим часом у Харкові було організовано Український фізико-технічний інститут. Рішення про це було прийнято в 1928 році, в 1930 було споруджено Головний корпус інституту. Штати нового інституту комплектувалися, головним чином, з ленінградської молоді. У серпні 1931 року в УФТІ влаштовується на роботу Гамов і одночасно в тематичному плані інституту з’являється рядок про підготовку досліду про розщеплення атомного ядра. Підготовка досліду велася повним ходом і його було здійснено 10 жовтня 1932 року. Коротка стаття була надрукована у Physikalische Zeitschrift der Sovietunion, 1932, Bd.2, H.3, S.285
Харківський дослід набув широкого не стільки наукового, скільки політичного розголосу. Вперше про проведення досліду та його позитивний результат вчені та громадськість країни довідалися не з наукової публікації чи доповіді, а з газети “Правда”, що було незвичним. Імена майбутніх академіків К. Синельникова, А. Вальтера, О. Лейпунського, Г. Латишева, які здійснили дослід, стали відомі всій країні.
Реакцією на харківський успіх був наказ по Ленінградському фізико-технічному інституту від 16 грудня 1932 року про створення спеціальної групи по ядру, яку очолив “сам” Йоффе. Своїм заступником він призначив Ігоря Курчатова, з огляду на його зацікавленість новою наукою і щільними контактами з харків’янами.
Після успішного розщеплення атомного ядра харківськими вченими було відкрито фінансування Високовольтного корпусу і Великого електростатичного генератора в УФТІ. Спорудження здійснювалося в час директорства інститутом Олександра Лейпунського. Великий електростатичний генератор деякий час вже по війні був єдиною установкою в колишньому Радянському Союзі, придатною для отримання експериментальних даних, так званих «ядерних констант», необхідних для розробки атомної бомби.
У 1946 році Розпорядженням Голови Раднаркому Й. Сталіна в рамках Атомного Проекту СРСР була організована спеціальна лабораторія №1. Символічно, що згідно цієї Постанови вона була розміщена у Високовольтному корпусі інституту. У цьому приміщенні ще до війни велися роботи по урановій тематиці, а в 1940 році була написана заявка на винахід атомної бомби, на яку аж в 1946 р. було отримане авторське свідоцтво. Його автори В. Маслов та В. Шпінель. Перші радянські електростатичний та лінійні прискорювачі протонів і електронів були споруджені в цьому корпусі на початку 50-х.
У 1937 році у Харкові було споруджено найпотужніший на той час у світі електростатичний прискорювач. У цьому мав змогу особисто пересвідчитися американський вчений, винахідник цього прискорювача Роберт Ван де Грааф, який відвідав Харків.
У Харкові працювали не лише такі всесвітньо відомі вітчизняні фізики, як майбутній “батько” радянської атомної бомби Ігор Курчатов, Олександр Лейпунський, Кирило Синельников, а й закордонні фахівці - Віктор Вайскопф, Фрідріх Ланге, Фрідріх Гоутерманс та інші. Отже історія ядернофізичних досліджень в Україні - це вагома частина історії науки в Україні і світі.
10 жовтня 2002 року було відкрито Пам’ятний знак з нагоди цієї події.
Автори:
Шульга Микола Федорович, академік НАН України, генеральний директор Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут».
Волобуєв Олександр Васильович, кандидат фізико-математичних наук, учений секретар Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут».