Наскільки давнє коріння українського індивідуалізму й волелюбності? Як українських чоловіків у давнину проводжали на військову службу? Навіщо вивчати народні традиції та як вони змінюються в сучасних суспільствах? Про це й інше дізнавайтеся з чергової добірки випусків (за червень–липень 2022 року) авторської рубрики старшого наукового співробітника відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України (Львів) кандидата історичних наук Лесі Горошко-Погорецької «Своя сорочка» на радіостанції «Львівська хвиля».
 Михайло Кривенко. «Їхав козак на війноньку» (1954). Джерело: Національний художній музей України (facebook.com/namu.museum) |
Гуртом і нарізно
«Чим українці відрізняються від своїх північно-східних сусідів? Серед іншого, тим, що здавна жили переважно простими сім’ями, тобто сім’ями, що складаються з подружжя та їхніх неодружених дітей, хоча разом із ними міг також мешкати хтось із самотніх батьків (цікаво, шо прості сім’ї були поширені на території сучасної України ще з доби пізнього палеоліту – це приблизно 35–11 тисяч років до нашої ери). Навіть у складних сім’ях, де, крім подружжя, під одним дахом є одружені діти зі своїми дітьми, друге покоління все одно намагалися відокремити, поділивши на частину хату і прилеглу до неї земельну ділянку (що, наприклад, добре видно у «Кайдашевій сім’ї» Івана Нечуя-Левицького). Звісно, через різні історичні обставини могли траплятись і винятки. Скажімо, під час радянської колективізації, коли українців силоміць заганяли у колгосп, бо доброхіть вони туди здебільшого не йшли.
Але якщо українцям вистачало малих сімей для обробітку родючих земель і забезпечення себе врожаєм, то росіяни мусили гуртуватися великими родинами, бо в давнину обробляли менш родючі ґрунти, що потребували більшої кількості рук. За головного був так званий «большак» – батько, який керував усіма сімейними справами, зокрема економічними, і якого всі мали слухатися. Тож не дивно, що пізніше така форма господарювання трансформувалась у колгоспи, і загалом дається взнаки й донині».
Їхав козак на війноньку
«У деяких народів існували обряди переведення воїна від мирного життя до збройної боротьби. В Україні до них належать, зокрема, рекрутські обряди, один із яких, що походить з австро-угорських часів, я записала у колишньому Тлумацькому районі на Прикарпатті. У російській імперії чоловіків забирали «в москалі» (тобто до війська) на 20 років, тож їх теж виряджали, знаючи, що не побачать або дуже довго, або взагалі ніколи. Ще недавно побутували проводи в армію для хлопців, яких мобілізували на строкову службу. У російськомовних джерелах пишуть про так звані «обряди козачі». З опису, зокрема зі слів «виряджати козака за ворота», зрозуміло, що йдеться не про російську народну культуру. Ключовими для цього обряду відпроваджування до війська були два моменти, спільні для всіх подібних обрядів. По-перше, аби щасливо служилося і чоловік повернувся додому, його годилося поблагословити іконою або відправити службу в церкві. По-друге, звертали увагу на те, як поводиться кінь, коли господар виїжджає на ньому за ворота, – чи не опускає голову до землі, чи не спотикається (і те, й інше вважалося лихим знаком). До речі, про це згадується в одній українській колисковій: «Люляй-люляй, мій синочку, / Тато зробить забавочку, / Зробить шабельку клинову, / Та ще й коника гнідого. <…> Припнеш шабельку до боку, / Та й поїдеш в світ широкий. / А в воротях кінь спіткнеться, / Син додому не вернеться...» (тандем воїна і коня взагалі часто зустрічається в українських народних піснях, причому ледь не з ХІІ століття: кінь був єдиним свідком загибелі свого господаря і мав передати родичам звістку про це). Тому згодом виробився ще один звичай: вивести за повіддя коня з двору мала жінка – дружина, мати, сестра чи інша родичка».
Послання у вінку
«Під впливом реалій доби народні звичаї часом переосмислюються, трансформуються, набувають нових форм. Один такий взірець можна було спостерігати
цьогоріч на Івана Купала (7 липня), коли в Києві дівчата пускали на воду віночки (нагадаю, в давнину незаміжні намагалися відчитати свою жіночу долю за тим, як вінок плистиме, до якого берега пристане, чи яскраво горітиме на ньому свічка) з… «посланнями у пляшці» – «листами любові», як їх назвали учасниці акції. Цей жест мав символізувати зв’язок із близькими, які, перебуваючи на окупованих росіянами територіях України, не можуть подати звістку про себе. Як говорив колись Іван Франко, народні звичаї варто вивчати бодай для того, аби мати, куди повернутись, якщо людська цивілізація в своєму розвитку раптом зайде у глухий кут».
Староспіви і новотвори
«Чи знали ви, що популярна нині пісня «Батько наш Бандера, Україна – мати» не така стара, як виглядає? Так, пісні-хроніки, що відтворюють певні важливі події та з’являються одразу після них, відомі в пісенній культурі українців, а пісні про діяльність Степана Бандери фіксуються вже у 1930-х роках. Трохи згодом з’являються повстанські колядки. Одну з них – «Сумний Святий вечір» (до речі, найпізніший її варіант записаний доволі пізно, 1993 року) – співали на мотив пісні «Нова радість стала». Там є рядки «Богу ся молили за Бандеру-тата, / Щоб він вигнав з України проклятого ката». У зразках української народної пісенної культури присутній образ господаря, що оглядає свою родину і хоче, аби там усе було гаразд. У повстанських піснях першої половини ХХ століття цей образ накладається на постать політичного діяча Степана Бандери, котра символізує ідеал народного обранця, посланого Господом спасителя українців. Якийсь час таке поєднання мандрувало з пісні до пісні, аж доки його не підхопили футбольні вболівальники – вже у період Незалежності. До образу «батька Бандери» додається образ «України-неньки», й 2019 року на сайті «Українські пісні» з’являється відеозапис пісні
«Батько наш Бандера, Україна – мати» у виконанні гурту «Пентархія». За основу взято маршову мелодію традиційних пісень першої половини ХХ століття, зокрема пісні «України й Польщі добре сини жили» (варіант – «Австрії й Росії добре сини жили»). Торік у жовтні її підхопили українські школярі, і так виник великий флешмоб, який, напевно, найкраще розрекламували російські пропагандисти. Отже, більшість гадає, що ця пісня бозна-яка давня, а насправді вона стала популярною менше року тому».
 Повстанська різдвяна листівка (джерело: volynpost.com) |