Як війна впливає на демографічну ситуацію в Україні? Як урятуватись українцям, депортованим російськими загарбниками на територію країни-окупантки? Як біженцям і вимушеним переселенцям знайти роботу на новому місці? Які професії користуватимуться найбільшим попитом після війни? Про це й інше в коментарях «5 каналові» розповіла академік-секретар Відділення економіки НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України академік Елла Лібанова.
«В українців зараз неймовірне єднання, неймовірна хвиля патріотизму, формування справжньої демократичної політичної нації та громадянського суспільства, яке усвідомило свою силу і свою відповідальність, свою спроможність докорінно змінити подальшу історію України. У всіх – одна мета. До традицій критикувати влади ми повернемось у мирний час. Але я все-таки сподіваюся, що цього єднання політичної нації, усвідомлення своєї українськості ми не втратимо. Безумовно, такої підтримки влади, як у воєнні часи, в мирний час не буде. Та вона тоді й не потрібна».
«Ми точно знаємо, скільки українців виїхало за межі країни, бо прикордонники чітко фіксують кожен випадок перетину кордону. Люди їхали переважно наприкінці лютого – на початку березня. Потім хвиля почала спадати, і доволі інтенсивно. Якщо в найбільш кризові часи щодня виїжджало близько 100 тисяч людей, то вже наприкінці березня – 40 тисяч. Різниця – величезна. Якщо вести мову про повернення, то тут дуже багато залежить від тривалості воєнних дій. Що ж до виїзду за кордон, то критичне значення матиме поширення воєнних дій територією України. До речі, прикордонники фіксують і зворотний потік. Він невеликий, але частина людей уже повертаються. <…> Мене надихає, що українські чоловіки зі складу трудових мігрантів повернулися боронити Україну. Тобто навіть ті, хто поїхав з України, зберігають відчуття зв’язку з нею, розуміють, що тут їхнє коріння. І, коли надійшла лиха година, вони забули всі економічні негаразди й повернулися».
«Ті, хто поїхав за кордон, мають пристосуватися до вимог місцевого ринку праці, зважати на те, що не всі наші дипломи [про освіту] миттєво нострифікуються, і, виходячи з цього, погоджуватися на роботу, яку можна знайти. Щодо України: ситуація на ринку праці дуже різна в різних регіонах. Завдяки релокації, яку сьогодні розгорнув бізнес і до якої долучилася влада, з’являються певні можливості для підприємств переїхати і працювати в евакуації. Звісно, це стосується на всіх. Але я точно знаю, що в багатьох регіонах волонтери навчають найконкурентніших професій. Сьогодні це, безумовно, ІТ. Не хочу сказати, що кожна людина, котра переїхала, відразу може стати дуже кваліфікованих фахівцем, не маючи серйозних знань у цій сфері, та принаймні можна знайти якусь роботу, як кажуть, «на підхваті». Можливо, варто скористатися цим шансом, що його пропонують різноманітні громадські організації, та опанувати новий фах. Що ж до повоєнних перспектив, то, безперечно, неабияким попитом користуватимуться всі спеціальності, пов’язані з будівництвом. І на цьому варто зараз робити наголос, шукаючи для себе можливостей зайнятості».
«Критичним для переселенців є питання житла: виходячи з його наявності, люди обирають те чи інше місце перебування. Знаю, що в сільських місцевостях пропонують безкоштовне житло з меблями і побутовою технікою, а також роботу. І, мабуть, це краще, ніж перебування без роботи у великому місті. Хоча більшість виходить із того, що у великому місті розвиненіший ринок праці і там простіше знайти роботу. Переважно це й справді так, але не сьогодні. Бо пропозиція робочої сили у великих містах – центрах тяжіння переселенців – зросла, а робочих місць бракує. На додачу до цього, західні області України традиційно потерпали через брак робочих місць. І сьогодні ця ситуація, на жаль, не змінилася».
«Аби повернути людей, депортованих з окупованих територій, потрібно спершу перемогти. Коли ми переможемо і підпишемо угоду на наших умовах, це буде дуже просто зробити. Із допомогою міжнародних структур. Наразі ж фахівці рекомендують [депортованим] звертатися до дипломатичних представництв будь-якої країни. Скажімо, багато наших людей, депортованих до Росії, вже виїхали до Естонії».