9 вересня 2018 року відбулась екскурсія до Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка НАН України, яку провів учений-ботанік, популяризатор науки, молодший науковий співробітник відділу ботаніки Національного науково-природничого музею НАН України кандидат біологічних наук Олексій Коваленко.
Учений зауважив, що ідея створення в українській столиці ботанічного саду як наукової установи з’явилася ще 1918 року. Спочатку його планували розташувати на території Голосіївського лісу, що на околиці міста, однак зрештою схилилися до іншого варіанту – місцевості Звіринець у центрі Києва. Оскільки Друга світова війна практично повністю знищила результати попередніх зусиль, після її закінчення сад довелося відновлювати майже з нуля.
Першою точкою екскурсійного маршруту став клен. Олексій Коваленко розповів про те, як люди використовують це дерево, і пригостив усіх охочих шматочками нерафінованого кленового цукру, який за смаком практично не відрізняється від знайомого нам бурякового чи тростинового.
Наступною зупинкою була рослина скумпія. У цей час вона саме квітує. Скумпію, говорить учений, раніше застосовували як барвник, а також для збереження виробів зі шкіри, оскільки вона запобігала їх гниттю.
Щоб отримувати цікаві новини зі світу живого й анонси про наступні науково-популярні події, Олексій Коваленко запропонував екскурсантам стежити за Facebook-сторінкою Національного науково-природничого музею НАН України та просвітницько-розважальним інтернет-ресурсом «Довколаботаніка», який створив і наповнює сам учений. Олексій Коваленко також є активним дописувачем вітчизняного інтернет-ресурсу про науку та технології, що змінюють світ, «ScienceUkraine».
P.S. Додатково про інвазивні рослини дізнавайтеся з інтерв’ю Олексія Коваленка мережевому виданню «Вікенд у Києві»: http://project.weekend.today/centaurea.
P.P.S. А нижче – ще трохи світлин із вересневого ботанічного саду.
Далі екскурсанти опинилися в Саду витких рослин, де спершу познайомилися з хвилівником (латинська назва цієї рослини – Aristolochia). Хвилівник має пастку, в якій може закрити необережну комаху. Цю рослину здавна використовували в народній медицині. В Україні з допомогою хвилівника лікували, наприклад, алкогольну залежність. Проте для активної речовини, що міститься в ньому, – аристолохієвої кислоти, – характерний істотний недолік: вона здатна накопичуватися в організмі та має віддалений онкологічний ефект, а також негативно впливає на функціонування нирок. Останній факт було з’ясовано при застосуванні препарату для зниження ваги, виготовленого на основі рослинної сировини хвилівника.
Фото: Прес-служба НАН України
Ще одна «підступна» рослина – деревогубець. Про її властивості можна здогадатися вже з назви: це – ліана, що обплутує та затінює дерева.
Далі гурт екскурсантів зупинився біля дерев-довгожителів. Перші з них – гінкго, з яких складалися давні гаї. Цікаво, що цим деревам вдалося пережити практично всіх своїх шкідників. Вони також напрочуд стійкі до міського шумо- й пилоутворення. Саме завдяки цьому кілька років тому деревами гінкго пропонувалися замінити традиційні київські каштани. Однак на заваді цьому стало те, що плоди жіночих дерев гінкго, дозріваючи, набувають стійкого запаху прогірклої олії. Гінкго має медичне застосування – з нього роблять біологічно активні добавки-ноотропи (для поліпшення процесів мислення й запам’ятовування, які, однак, мають низку побічних ефектів і не рекомендуються до споживання авторитетною організацією FDA).
|
Інші довгожителі – секвої та метасеквої. Низка сучасних особин цих видів зростали ще до спорудження давньоєгипетських пірамід. В одному з дерев секвої нарахували 6 тис. кілець. Секвої та метасеквої називають іще мамонтовими деревами – вони є найвищими на нашій планеті (заввишки близько 110 м). Проте, як пояснив Олексій Коваленко, науковці підрахували, що висота дерева на Землі не може перевищувати 130 м – гравітація перешкоджатиме транспортуванню вологи вгору стовбуром.
|
Міцну деревину, яка не гниє, а також отруйне насіння має тис ягідний. До того ж, це чи не єдина деревина, що не тоне у воді. У багатьох давніх культурах тис ягідний був символом смерті: люди вважали, що не можна спати в тіні цього дерева (так, як, за легендою, це нібито робив Понтій Пилат). У циклі книг про Гаррі Поттера, написаних британкою Джоан Ролінґ, з деревини тису ягідного та феніксового пера зроблено чарівну паличку головного антагоніста – лихого чаклуна лорда Волдеморта. Проте, наприклад, у легенді про Трістана й Ізольду тис ягідний описано як дерево кохання.
Ореолом символічності огорнуто й папороть-орляк. Свою назву ця рослина дістала завдяки тому, що візерунок її стебла в розрізі нібито нагадує орлана, точніше – його зображення на гербах. Інша назва цієї папороті – Ісусова папороть, бо дехто в тому ж розрізі вбачає його ініціали. Сік папороті-орляка має гіркий смак.
Із зовнішнього боку огорожі ділянки «Корейський сад» зростають ряди ялівців. Олексій Коваленко розповів про походження назви ялівця козачого: назвали його так, тому що в його густих і темних заростях можна було довго лишатися непоміченим і нападати зненацька. В кулінарії ялівець використовують як спецію при сквашуванні харчових продуктів. Але слід мати на увазі, що їстівним є не будь-який ялівець – деякі його види містять отруйну речовину сабінол.
Традиційний елемент середньоазійського ландшафту – тамарикс, який здавна використовують для закріплення піщаного ґрунту.
На узліссі листяного лісу екскурсанти натрапили на борщівник Сосновського. Цю рослину вперше було завезено до України 1940 року. За допомогою борщівника, котрий за один рік виростав на висоту до 3 м, сільське господарство розраховувало значно збільшити кількість силосу для худоби. Однак, образно висловлюючись, борщівник досить швидко «втік із культури» і почав стрімко поширюватися територією нашої країни. Крім того, варто пам’ятати, що торкатися цієї речовини вкрай небажано, тому що її отруйний сік украй небезпечний для людини: потрапляючи на шкіру, він спрацьовує як лінза – під дією сонячних променів спричинює опіки третього ступеню з появою пухирів. Серед дуже маленьких дітей траплялися й летальні випадки. Боротися з борщівником Сосновського важко. Наприклад, Латвії вдалося знищити лише третину його заростей, причому коштувало це $ 400 тис.
|
|
Цікавою рослиною з давньою історією є звичайнісінька кропива. Жалкий ефект від зустрічі з нею є наслідком розпаду ампул, в яких міститься мурашина кислота, пояснює Олексій Коваленко. Кропива – поживна рослина, тому посідає окреме місце в кулінарних традиціях багатьох народів. Річ у тім, що за складом білків вона не поступається бобовим. Деякі застосування кропиви нині можуть видатися дивними: наприклад, у Стародавньому Римі легіонери Гая Юлія Цезаря шмагали один одного батогами з кропиви, щоб зігрітися.
До рослин-«утікачів» належить і розрив-трава. Насіння, яке вона викидає від дотику чи пориву вітру, розноситься в радіусі 1,5–2 м. Раніше розрив-трава вважалася декоративною культурою, однак потім здичавіла й нині масово зростає у лісах. Помічено, що неминуче дичавіють і її культурні родичі.
Ще одна рослина-ліана, з якою познайомилися екскурсанти, – популярний у Європі плющ, який утримується на поверхнях за допомогою коріння-присосок. На Кавказі плющ є медоносом, але його чорні ягоди – отруйні.
Одне з узвиш ботанічного лісу обсаджено березами. Крім відомого напою, доступного напровесні, – березового соку, шляхом перегонки з цих дерев можна отримувати й дьоготь. За часів Київської Русі березова кора (береста) застосовувалася для зберігання різних виробів, оскільки, насичена фенолами, вона є стійкою до руйнування.
У багатьох «смертних гріхах» люди підозрювали золотушника канадського – нині відому лікарську й медоносну рослину. Йому, зокрема, приписували спричинення сінної лихоманки. Проте, врешті-решт, звинувачення виявилися безпідставними: пилок цієї рослини надто важкий, щоб летіти за вітром, тому просто спадає у ґрунт. Цікаво, що золотушник був символом конфедератів під час війни за незалежність у США й нині вважається національною рослиною кількох американських штатів.
|
Наступною зупинкою екскурсії стала алея, висаджена каштаном посівним. Каштанові дерева можуть жити й продовжувати рости дуже довго. Один із найстаріших каштанів – віком близько 4 тис. років – мав окружність близько 60 м. Плід цих дерев – їстівний і за смаком нагадує картоплю, тому що його серцевина містить багато крохмалю. Варити каштанові плоди потрібно у воді, попередньо зробивши на них хрестоподібні розрізи, щоб вариво не вибухнуло. Каштан знайшов іще одне застосування в харчовій галузі – іноді шкіркою його плодів замість парафіну обгортають класичні французькі й голландські сири.
|
|
|
Крім борщівника Сосновського, чимало лиха в українських природних біотопах накоїла ще одна агресивна інвазивна рослина – рейнутрія японська. З’являючись на певній території, вона поступово витісняє всі інші місцеві рослини. Спершу ця рейнутрія широко розповсюджувалася завдяки зусиллям людини – її насіння згодовували фазанам, які в ХІХ ст. були досить популярними домашніми птахами. Нині доведено, що через рейнутрію, котра зростає на берегах водойм, жаби недоотримують їжі. Загалом же вона є досить живучою і здатна проростати з глибини близько 5 м (!), руйнуючи при цьому асфальт і навіть будинки.
Жимолость часто використовується в озелененні садів і парків – із неї виростає чудовий живопліт. Латинську назву Lonicera цій рослині присвоїв Карл Лінней – на честь відомого німецького математика.
«Знайомим незнайомцем» для українців є горобина. Її плоди помилково називають ягодами. Плоди горобини звичайної зовні справді подібні, скажімо, до калинових, однак у розрізі нагадують, радше, яблуко. Особливо це помітно на прикладі горобини домашньої – її плоди звисають уже не «ягідними» китицями, а цілими гронами «дрібних яблучок».
Широкий спектр застосувань має відома в Україні витка рослина – хміль. Традиційно його використовували, по-перше, при виготовленні таких продуктів бродіння, як хліб і пиво, тому що хміль перешкоджає розвитку бактерій. Крім того, він надає харчам гіркуватого присмаку. У давнину в їжу вживали і його відварені молоді паростки, оскільки старі сильно гірчать. По-друге, стебла хмелю дуже важко розірвати, бо вони складаються з багатьох волокон, тому з них ткали тільки грубу тканину. Зараз екстракт шишок хмелю входить до складу медичного препарату «Уролесан».
Шлях екскурсантів пролягав повз ділянку «Український сад». Як стверджує Олексій Коваленко, питомо українськими (якщо не враховувати верби й калини) можна вважати далеко не всі рослини з нього, хоча традиційно широкий загал сприймає їх саме такими. Наприклад, мальва потрапила до нас із Далекого Сходу, а чорнобривці – з Північної Америки. Іпомея (народна назва – «кручені паничі») є родичем батата і так далі.
Ще один агресивний «зайда» в українських біотопах – маслинка вузьколиста, яку легко відрізнити за сріблястою кроною. У Північній Америці вона дістала назву «Russian olive», бо, вторгаючись у певну місцевість, витісняє звідти тополі, клени й інші дерева.
Учасники екскурсії відвідали також одну з найкращих ділянок ботанічного саду – «Степ». За словами Олексія Коваленка, степом у минулому було вкрито більшість площі сучасної України. І саме ці землі були багаті чорноземом. Відколи український степ активно розорюється – руйнуються й родючі ґрунти.
На частині ділянки «Степ» на початку осені якраз відцвітає блакитна дрібноквітна рослина – степова айстра.
Поширена в степу й дереза – звичайнa. Її часто, але неправдиво рекламують як «ліки від усіх хвороб», проте своєї ефективності в терапії тієї чи іншої патології рослина поки не довела. Хоча, в цілому, вона їстівна.
Високою концентрацією аскорбінової кислоти відома шипшина.
Небезпечним для поширення вважається ваточник – технічна культура. «Мої колеги колись ми розкопували землю під ним в чотири боки на довжину 20 м, але кінців коріння так і не знайшли»,– розповів Олексій Коваленко.
У ботанічному саду зростають і багаторічні буки. В давнину букові ліси зустрічалися майже повсій території сучасної України, але згодом відступили на Захід. Під час археологічних розкопок неодноразово знаходили спеціальні знаряддя, за допомогою яких наші предки подрібнювали букові горішки, з яких отримували борошно.
Українським садівникам і квітникарям знайома рослина з помітним жовто-червоно-брунатним забарвленням квітки – рудбекія. Карл Лінней назвав її на честь свого благодійника – професора Улофа Рудбека.
Із популярної їстівної рослини, що має соковите кореневище, – юкки – у Південній Америці смажать щось на зразок картоплі-фрі. А її волокна додають міцності джинсовому одягу.
Поруч із юккою в саду ростуть кактуси опунції, які здатні формувати ягоди. Їхній родич – пітахайя (пітайя) – використовується в їжу.
В Україні часто виникає плутанина з тим, яку ж рослину вважати «червоною рутою». Олексій Коваленко познайомив учасників із рутою смердючою, розповів про азалію понтійську (жовту руту) та монарду (її зображення навіть розміщено на обкладинці музичного альбому композитора Володимира Івасюка – автора українського шлягера «Червона рута»). Насправді ж червоною рутою можна назвати рододендрон Котчії.
У теплу пору року неподалік оранжерейного комплексу ботанічного саду у відкритий ґрунт висаджують дикі банани. Безнасінні рослини отримують шляхом гібридизації, а потім розмножують вегетативно, тобто без насіння.
Екскурсанти познайомилися також із ліщиною ведмежою…
…дубом скельним…
…та райською яблунею, плоди якої є їстівними, як і у звичайної.
У заростях сосни чорної зустрічається родичка барбариса – магонія падуболиста.
Кінцевим пунктом маршруту став гурт модрин, що розташовується поряд із ділянкою «Дерева кохання». Від інших хвойних дерев модрина відрізняється тим, що її голки виростають не поодинокими, а пучком по 15–20 штук. Деревина модрини щільна настільки, що, висихаючи, вона стає твердокам’яною – у стовбур неможливо забити цвяха. До речі, палі, на яких тримаються будівлі у Венеції, виготовлено саме з модрини й мореного дубу.
На згадку про ботанічну екскурсію її учасники отримали скам’янілого молюска-белемніта, вік якого сягає 165 млн. років, коли на планеті ще водилися динозаври, а територія сучасної України перебувала на дні стародавнього океану.