Іще у ХХ ст. чимало дослідників відзначали розширення фантастичної модальності в художній літературі та, відповідно, зростання кількості й різноманітності творів із подібної тематики. Про особливості метажанру фентезі як різновиду фантастичної літератури, його відмінність від наукової фантастики і казки, про найвідоміших письменників, які творили та продовжують творити в цьому напрямі, а також про те, хто, як і навіщо вивчає їхню творчість, в ефірі чергового випуску науково-популярної програми «Всесвіт» радіостанції «Голос Києва» розповіла літературознавець – іспаніст і комапартивіст – перекладач, фахівець із метафізичної поезії, керівник Центру з дослідження літератури фентезі при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України доктор філологічних наук Тетяна Рязанцева.
Як пояснила вчена, фентезі – це один із різновидів фантастичної літератури. Частина дослідників вважають його метажанром, тобто наджанровим утворенням, що виходить за межі літератури, якому притаманне розмаїття власних жанрів і зв’язок з культурою своєї доби. Останніми десятиліттями кількість авторів, які працюють у метажанрі фентезі, збільшується. Так само стійкою залишається і тенденція зростання популярності цієї літератури. Оскільки фентезі вже порівняно давно оформилося в окрему літературну течію, науковці визначають низку особливостей, що відрізняють його від інших (у тому числі й найближчих) жанрів. В уяві багатьох читачів фентезі й наукова фантастика є дуже близькими. Проте визначальною рисою другої є надзвичайно тісний зв’язок із наукою та її досягненнями. Наукова фантастика спирається на наукову картину світу, намагаючись лише дещо розсунути його межі в часі та просторі, щоб змоделювати перебіги подій і спрогнозувати можливі наслідки для випадків «а що, якщо..?». За словами Т. Рязанцевої, наукова фантастика завжди на крок випереджає реальний розвиток науки та прагне попередити й застерегти про ризики та небезпеки, які пов’язані з науково-технічним прогресом і обриси яких іще тільки вимальовуються. Натомість фентезі часто пропонує читачеві вигадані світи, котрі кардинально відрізняються від нашого власного і є абсолютно неможливими з наукової точки зору (зокрема, й за своїми персонажами: наприклад, нерідко люди там чаклують, а тварини розмовляють). Саме тому фентезі іноді ще називали ненауковою (або казковою) фантастикою (такий термін був поширений, зокрема, в радянському літературознавстві). Слід зауважити, що трапляються й сюжети, організовані в такий спосіб, що реальний і цілком вигаданий світи перетинаються, а літературні герої подорожують між ними. До речі, персонажі творів цього метажанру можуть запозичичуватися з фольклору – власне, на цьому й ґрунтуються національні варіанти фентезі. Відмінне фентезі й від казки (про це, зокрема, зауважував толкінознавець Т. Шіппі) – розвинутістю та завершеністю історії, яку розповідає автор: якщо казка пропонує окремий сюжет, то фентезі може містити кілька сюжетний ліній, а також складні сюжетні ходи.
Якість фентезійної прози залежить від того, наскільки ретельно автор опрацював вигаданий ним світ, наскільки останній є оригінальним: мають бути продумані й виписані найменші дрібниці, адже саме вони надають творові своєрідної «об’ємності» – іншими словами, правдоподібності, переконливості, – наголосила гостя радіостудії та нагадала слова класика цього метажанру, автора всесвітньо відомих творів (на зразок епічного роману «Володар перстенів»), британського письменника і філолога-медієвіста Джона Рональда Руела Толкіна: «Легко вигадати зелене сонце. Важко вигадати світ, в якому це сонце було би природним».
Частина літературознавців і педагогів закидають цьому метажанрові те, що він нібито спонукає читачів до ескапізму – втечі з реального світу до вигаданих. Проте, на думку Т. Рязанцевої, ця позиція не є достатньо переконливою. Натомість, вона поділяє міркування Т. Шіппі, М. Ніколаєвої та інших науковців, які вважають літературу фентезі інструментом метафоричного осмислення реальності, засобом зрозуміти наш власний світ. Крім того, аналіз літературних світів слугує чудовим «тренажером для мозку», оскільки допомагає розвивати уяву, увагу, пам’ять та інтелект загалом. Особливо важливо це для дітей та підлітків, у мозку яких синапси (зв’язки між нейронами) продовжують формуватися аж до двадцятирічного віку. Перевага читання полягає, серед іншого, в тому, що воно когнітивно, емоційно, естетично й етично збагачує людину, формуючи з неї особистість. У такий спосіб індивід поглиблює здатність до емпатії (співпереживання та співчуття) стосовно вигаданих персонажів, не роблячи різниці між ними й реальними людьми. А приводів для цього в літературі фентезі не бракує, бо вона, як правило, насичена епізодами з підвищеним рівнем драматизму і трагізму або посиленою загостреністю ситуацій, в які потрапляють герої. Т. Рязанцева наголосила, що класичне фентезі слугує прикладом утілення толкінівського принципу еукатастрофи, або ж щасливого завершення оповіді, в якій добро перемагає. А отже, така література в підсумку виконує ще й дидактичну (наставницько-виховну) функцію.
Література фентезі – це величезна кількість письменницьких імен. Традиційно перед ведуть англомовні автори. Безумовним класиком вважають уже згадуваного Дж.Р.Р. Толкіна. Значно менше у світі знають про канадського письменника Чарльза де Лінта, хоча він, як стверджує Т. Рязанцева, заслуговує на особливу увагу в цьому переліку. Якісні, стилістично виважені твори належать перу британки Сюзанни Кларк. Одним із найкращих представників фентезійного напряму за доби постмодернізму є британський письменник Террі Претчетт. А впродовж останніх кількох років значною популярністю користується частково екранізована сага «Пісня льоду й полум’я» американця Джорджа Мартіна. Серед українських письменників учена виокремила Марію Муляр – авторку, зокрема, серії «Гра» – низки романів жанру підліткового фентезі.
Т. Рязанцева також розповіла про те, що фахове наукове об’єднання вітчизняних дослідників фентезі було створено при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України у 2015 році. Його заснуванню передував спеціальний моніторинг, здійснений вченою з метою визначення стану вивчення літератури зазначеного метажанру в нашій країні. За результатами моніторингу з’ясовано, що кандидатські дисертації з проблем літератури фентезі захищаються в Україні від 2002 року (літературознавчі – від 2003 року). Першопроходцями виявилися лінгвісти. Згодом до них долучилися літературознавці, перекладознавці й культурологи. Наразі захищено вже понад 20 робіт. Що ж стосується діяльності Центру з дослідження літератури фентезі при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, то його представники прагнуть об’єднати науковців з усієї України, які роблять внесок у розвиток цих студій – незалежно від того, чи є фентезі основним об’єктом їхніх досліджень, чи лише додатковим і другорядним. На даний час фахівці центру провели вже 4 науково-практичні семінари, участь у яких взяли дослідники з Києва, Миколаєва, Чернівців, Львова, Полтави й багатьох інших міст. У межах цих заходів було обговорено термінологію досліджень літератури фентезі (важливо, що вже сформовано відповідний вокабуляр для дослідників), ґенезу цієї літератури, її розвиток у різні історичні періоди, взаємодію поезії та метажанру фентезі тощо. Найближчим часом науковці центру планують започаткувати цикл тематичних семінарів, присвячених національним варіантам фентезі (в тому числі й українському), в межах якого розглядатимуться специфічні національні акценти, притаманні цьому метажанрові в різних культурах, відмінності між цими варіантами та інші питання.
 |
ПРОСЛУХАТИ АУДІОЗАПИС РАДІОПЕРЕДАЧІ