українська
Анотація:Чим могла бути «Русь після Русі?» У цьому дивному словосполученні насправді міститься низка прихованих сюжетів — не лише історичних, а й ідеологічних. Частина з них набула раптом актуальності 2014 р., коли чимало українців знову замислилися щодо витоків своєї держави і народу, стосунків з давніми сусідами. Тому для чергового тому серії «Історія без цензури» ця назва є невипадково провокативною. Для істориків та загалу віддавна дражливими є питання (і це лише частка з них): Коли закінчилася Русь і почалася Україна? Коли закінчилася Київська Русь? Чи існувала Галицько-Волинська держава? Чи була литовсько-руська доба періодом бездержавності українців? Чи була Річ Посполита «польським завоюванням»?
Чому цей том охоплює час від середини ХІ ст. до 1648 р.? І чому «Русь після Русі» починається ще «за Русі»? Тому що у початках удільної роздробленості Руської держави кореняться майбутні осередки державності України, Білорусі та Росії, частково Литви. «Київська держава» чи «Київська Русь», вочевидь, існувала в якихось формах (як «спільний політичний простір») до умовного 1240 р., коли монголи змінили політичну систему Східної Європи. Але й останні двісті років «Київської Русі» вже були не зовсім «київськими». Хронологічно том сягає того часу, коли «Україна» почала переводити «Русь» в історичні присмерки. А це відбулося у ХVII ст. Остання частина книги — про українські землі у складі Речі Посполитої — прибере чимало стереотипів, які ще з російсько-імперських та радянських часів закладалися у свідомість, аби виправдати подальше «доленосне воззʼєднання» 1654 р. Річ Посполита не була раєм для русинів, тим більше у конфесійному та соціальному сенсах, але політична культура українського козацтва, православної шляхти та чимало традицій наших «одвічних прав та вольностей» походять саме звідти.
Читацька аудиторія:Для широкого кола читачів.
російська
Анотація:Чем могла быть «Русь после Руси?» В этом странном словосочетании в самом деле содержится ряд скрытых сюжетов — не только исторических, но и идеологических. Часть из них получила вдруг актуальность в 2014 г., когда многие украинцы снова задумались об истоках своего государства и народа, отношений с давними соседями. Поэтому для очередного тома серии «История без цензуры» это название является не случайно провокационным. Для историков и общественности были давно раздражающими вопросы (и это лишь часть из них): Когда закончилась Русь и началась Украина? Когда закончилась Киевская Русь? Существовало ли Галицко-Волынское государство? Была ли литовско-русская веха периодом отсутствия государственности украинцев? Была ли Речь Посполитая «польским завоеванием»? Почему этот том охватывает время от середины XI в. до 1648 г.?И почему «Русь после Руси» начинается еще «при Руси»? Потому что в начале удельной раздробленности Русского государства коренятся будущие ячейки государственности Украины, Беларуси и России, частично Литвы. «Киевское государство» или «Киевская Русь», очевидно, была в каких-то формах (как «общее политическое пространство») к условному 1240 г., когда монголы изменили политическую систему Восточной Европы. Но и последние двести лет «Киевской Руси» уже были не совсем «киевскими». Хронологически том достигает того времени, когда «Украина» начала переводить «Русь» в исторические сумерки. А это произошло в ХVII в. Последняя часть книги — об украинских землях в составе Речи Посполитой — уберет немало стереотипов, которые еще с русско-имперских и советских времен закладывались в сознание, чтобы оправдать дальнейшее «судьбоносное воссоединение» 1654 г. Речь Посполитая ни была раем для русинов, тем более в конфессиональном и социальном смыслах, но политическая культура украинского казачества, православной шляхты и немало традиций наших «исконных прав и вольностей» происходят именно оттуда.
Читацька аудиторія:Для широкого круга читателей.