У травні 2018 року спільна археологічна експедиція Національного історико-культурного заповідника (НІКЗ) «Чигирин» (під керівництвом кандидата історичних наук В.І. Полтавця) та Інституту археології (ІА) НАН України (під керівництвом кандидата історичних наук О.Д. Могилова) продовжила й завершила дослідження масового захоронення, знайденого минулоріч на Замковій горі у м. Чигирин на Черкащині.
У дослідженні брали участь співробітники ІА НАН України (антропологи й археологи) О.Д. Козак, О.В. Манігда, Ю.В. Ушкова, А.В. Борисов, очільник Сектору археологічних досліджень НІКЗ «Чигирин» С.В. Руденко, студенти та магістранти історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка – Н. Котова, А. Вірцан, В. Унгурян і Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна – Ю. Нещеретна, а також докторантка Інституту археології Яґеллонського Університету Є.В. Демчук.
Нагадаємо, що восени 2017 року на Замковій горі, на одному з городів, було випадково знайдено яму, заповнену людськими кістками (на перший погляд – виключно черепами). Об’єкт мав розміри 1,8 м х 1 м і глибину до 1,5 м. Попередній підрахунок дав змогу припустити, що в ямі могло перебувати до 300 людських черепів. Вона дещо звужувалася до основи та мала майже прямокутну форму.
Спираючись на світовий досвід відкриття масових військових поховань, дослідники розробили методику, котра уможливила максимально цілісне й докладне вивчення цієї знахідки. Місце було розбито на квадрати площею по
50 см2, поховання фіксувалося та знімалося горизонтальними шарами завтовшки від 10 до 30 см (залежно від вмісту).
На першому етапі дослідження, під час якого було знято три основні та три проміжні шари, виявилося, що в ямі перебували не лише людські черепи, а й окремі кістки скелету. Тож науковці висунули припущення, що яма була не похованням голів, як це спершу здавалось, а захороненням випадкових останків, очевидно, зібраних у безпосередній близькості від об’єкту.
Другий етап дослідження (зняті шари 4-7), що тривав у травні 2018 року, дещо розширив уявлення про походження й склад досліджуваного об’єкту.
Слід відзначити, що більшу його частину складали дезартикульовані (відокремлені) черепи, нижні щелепи й перші три шийні хребці. Крім того, у ямі містились окремі дезартикульовані кістки рук, ключиці, поодинокі кістки ніг і стіп.
За попередніми спостереженнями преважна більшість останків належала чоловікам досить молодого віку (від 18 до 30 років), однак траплялись окремі черепи дітей старшого віку, молодих жінок і старших чоловіків. При цьому, останні було знайдено в середніх та верхніх шарах «поховання».
Більшість черепів мали сліди присмертних травм, завданих гострою зброєю. Можна виокремити два типи травм. До першого належать сліди поверхневих неглибоких або проникаючих поранень, розташовані хаотично по склепінню черепа, переважно з його лівого боку, спереду та згори. Очевидно, це були рани, завдані під час бою. Подібні рубані травми можна простежити й на окремих кістках скелету (передпліччях, стопах). На двох черепах було знайдено отвори від куль.
Інший тип травм – сліди поодиноких або паралельних множинних надрубів або зрубів, завданих горизонтально по потилиці, основі черепа, нижній частині нижніх щелеп і шийних хребцях. З огляду на розташування, ці травми можна співвіднести з процесом декапітації (відрубування голови).
Враховуючи історичний контекст, дослідники припускають, що знайдена на Замковій горі в Чигирині яма пов’язана з Чигиринськими походами 1677–1678 рр., коли османська армія тримала в облозі та, зрештою, здобула цитадель, котру обороняли російська залога й українські козацькі війська. З історичних джерел добре відомий турецький військовий звичай стинати голову вбитим ворогам. Це був прояв військової доблесті та жест залякування ворогів. Голова ворога вважалася військовим трофеєм, за який наймані воїни отримували грошову винагороду.
Зважаючи на розташування об’єкту, археологічний та історичний контекст, можна стверджувати, що досліджений комплекс є санітарним захороненням решток воїнів – захисників Чигирина, – що загинули й були обезголовлені під час бою, а також убитих мирних жителів, які перебували у фортеці під час її знищення. Формування ями відбувалося поступово – можливо, в два або більше етапів. Очевидно, яму вирили для перепоховання останків (відрубаних голів), знайдених поблизу неї – на території, де під час облоги стояв турецький табір. Судячи з кольору і стану збереженості кісток у нижніх шарах, це відбувалось як мінімум за кілька місяців після першої облоги. Зміна характеру травм на черепах людей, котрі перебували у верхніх шарах ями, наявність кісток кінцівок, а також присутність у ямі розрубаних черепів жінок і дітей (не молодше 9 років), дає змогу припустити, що завершення формування санітарної ями відбувалося після знищення Чигиринської фортеці у 1678 році.
Деякий час яма стояла відкритою, землею її присипали лише пізніше – не виключено, що за кілька тижнів (чи місяців) після другої облоги.
За своєю масштабністю це «поховання», що містить рештки принаймні трьох сотень індивідів (до руйнування водогінною траншеєю їхня кількість, імовірно, могла наближатися до півтисячі), є безпрецедентним в Україні об’єктом. Не буде також перебільшенням стверджувати, що воно входить до числа наймасштабніших пам’яток такого типу в світі.
Наразі дослідження тривають. На наступному етапі буде підраховано кількість похованих індивідів, здійснено ідентифікацію останків, у першу чергу, визначення статі й віку людей, яким вони належали. За морфологією черепів буде визначено антропологічний (краніологічний) тип похованих у ямі, що дасть змогу бодай припусти належність їх місцевим жителям, козакам, росіянам чи найманцям із інших земель. Докладніше вивчатиметься й розташування та характер травм, що призвели до загибелі цих людей. Це, можливо, проллє світло на не відомі досі подробиці боїв кінця XVII ст., котрі точилися навколо Чигирина.
Після завершення дослідження планується перепоховати останки в меморіальному комплексі на території Заповідника «Чигирин».
За інформацією ІА НАН України