View message

Днями завершились археологічні розкопки на городищі в Ілові поблизу Миколаєва Львівської області, яке належить до комплексу пам’яток Історико-культурного заповідника «Стільське городище». Експедицію спільно здійснили Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (під керівництвом старшого наукового співробітника відділу археології кандидата історичних наук Андрія Гавінського) й Історико-культурний заповідник «Стільське городище».

Ілів. Вигляд на гору в урочищі Печера

Шлях на гору

Городище княжого періоду розташовується на залісненій горі в урочищі Печера (висота – 90 м) над долиною річки Іловець, що протікає повз неї. Перші та єдині досі археологічні дослідження тут 1987 року виконало подружжя археологів Борис Тимощук та Ірина Русанова, які працювали тоді в Інституті археології НАН України. Вони здійснили перерізи валів і одного рову, розкопали кілька заглиблених жител, а найважливішим відкриттям став кам’яний брук перед валом, який витлумачили як капище, на котрому міг стояти ідол. Поруч було знайдено кілька ям, заповнених рештками жертвоприношень – тваринними кістами і деревним вугіллям. Тож у науковій літературі ця пам’ятка фігурує як городище-святилище, датоване VIII–X ст.

Проте сучасних археологів зацікавила коротка згадка у науковому звіті про наявність знахідок трипільського посуду на цій пам’ятці. Переглядаючи фондові колекції, науковці справді виокремили серед цієї збірки уламки начиння культури лійчастого посуду доби енеоліту (друга половина IV тис. до н. е.), синхронна ж їй трипільська кераміка виступала як «імпорт». Ця інформація про існування ще однієї пам’ятки культури лійчастого посуду в малодослідженому регіоні верхів’я Дністра на пограниччі з трипільським світом і спонукала продовжити археологічні дослідження.

Скупчення археологічних об’єктів на краю гори Печера

Аби з’ясувати приблизні розміри енеолітичного поселення, у різних місцях гори на відстані 200 м від її краю вчені заклали п’ять траншей загальною площею 200 м². Вдалося з’ясувати, що селище було невелике (площею близько 0,5 га), а його основна частина локалізувалась у північній частині гори – на центральному майдані городища. Під час розкопок було зафіксовано рештки згорілої наземної житлової споруди, від глиняних стін якої лишилося скупчення глиняної обмазки. Це житло виявлено частково, воно мало розміри 2×2 м, а решта заглиблена під коріння прадавнього бука. Зазвичай такі хати були невеликі – площею 20–30 м². Подібні будинки нещодавно розкопано на горах Жупан і Лисівка у Винниках біля Львова. Виявлена обмазка мала відбитки пруття і лежала загладженою стороною назовні, тобто стіна впала досередини. На долівці споруди знайдено чимало дрібних уламків кераміки.

Рештки глиняної хати культури лійчастого посуду доби енеоліту

Неподалік науковці зафіксували неглибоку господарську яму, в якій знайшли крем’яне вістря стріли. Житло та яма-погреб є залишками садиби цього невеликого поселення культури лійчастого посуду. Серед характерних знахідок археологи виокремлюють високі вінця лійчастих горщиків зі штамповим орнаментом, глиняне пряслице та крем’яні ножеподібні пластини і скребки.

Фрагменти орнаментованих вінець культури лійчастого посуду

Крем’яне вістря стріли культури лійчастого посуду

Важливо відзначити, що у басейні Верхнього Дністра розкопувалися лише три пам’ятки – Которини, Тростянець і Рудники. Втім, інформації про останні два вкрай мало. Тому кожен новий пункт надзвичайно важливий для вивчення культури лійчастого посуду на її крайньому південно-східному порубіжжі. І за способом забудови, і за технологією кераміки поселення в Ілові нічим не відрізняється від класичних поселень цієї енеолітичної спільноти, проте науковців здивувало, що тут доволі багато трипільської кераміки. Вона може свідчити про те, що представники культури лійчастого посуду і трипільці (до того ж, ідеться як про великі, так і про малі селища) інтенсивно контактували.

Дослідники також виявили на пам’ятці кераміку ранньозалізного часу. До речі, саме з цим періодом Борис Тимощук та Ірина Русанова пов’язували першу лінію оборони Ілівського городища. Це укріплене поселення теж не було великим. Решток стаціонарних об’єктів не зафіксовано, а культурний шар доволі бідний.

Найбільші здобутки археологи отримали з горизонту середньовіччя. Виявлено три великі господарські ями діаметрами до 3 м, заповнені значною кількістю битого посуду, кістками тварин і деревним вугіллям.

Господарська яма княжого періоду

Науковців особливо зацікавила прямокутна наземна споруда розмірами приблизно 12×4 м, збудована зі стовпів, сліди від яких фіксуються вздовж її периметра. Колоди буди доволі міцні (діаметром 30–40 см) і вкопані на таку ж глибину. Цю будівлю розкопано ще не повністю, але у більшій її частині не виявлено слідів вогнища, а на долівці було обмаль знахідок. Вочевидь, вона призначалася для тимчасового перебування людей.

«Реконструкція» стовпової наземної споруди

На городищі виявлено чимало кераміки та предметів зброї ХІІІ ст., зокрема чотиригранне вістря стріли від арбалета. Тому вчені припускають, що городище в Ілові спершу могло функціонувати як святилище, а пізніше – як сховище для мешканців навколишніх селищ, яких (селищ) чимало зафіксовано навколо гори Печера. Надто коли зважити, що воно розташовується на пограниччі між тодішніми Звенигородським і Галицьким князівствами.

Орнаментований горщик княжого періоду

Уламок горщика княжого періоду на тлі розкопу

Залізне вістря стріли арбалета ХІІІ ст.

З огляду на те, що цілеспрямовані археологічні дослідження у згаданому верхньодністрянському регіоні майже не проводилися в останні кілька десятиліть, отримані наукові результати важливі для вивчення щонайменше трьох археологічних періодів, зокрема у контексті міжкультурних контактів. До того ж, Історико-культурний заповідник «Стільське городище» планує сформувати археологічні фонди, створити музей, опублікувати наукові матеріали та буклети і розвивати туризм.

За інформацією Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України