The National Academy of Sciences of Ukraine

Луганський природний заповідник НАН України відзначив свій ювілей

Перегляд новини

09.04.2019

Чарівні Старобільські степи, своєрідні заплавні ліси та піщані простори по берегах Сіверського Дінця, мальовничі схили Донецького Кряжу – все це Луганський природний заповідник НАН України, який восени 2018 року відзначив свій ювілей, а якщо точніше – відразу кілька пам’ятних дат: власне 50-річчя, а також 70-річчя «Стрільцівського степу», 10-річчя «Трьохізбенського степу» і 90-річчя створення першої природоохоронної території в межах «Провальського степу».

З історії створення

Луганський природний заповідник (до 1992 р. – Луганський державний заповідник) було створено в Луганській області згідно з постановою Ради Міністрів УРСР №586 від 12 листопада 1968 р. «Про організацію нових державних заповідників в Українській РСР» та постановою Президії Академії наук УРСР №409 від 23 грудня 1968 р. «Про виконання постанови Ради Міністрів УРСР «Про організацію нових державних заповідників в Українській РСР»».

Метою створення заповідника проголошувалося збереження наявних природних комплексів і виконання науково-дослідних та господарських робіт із відновлення рослинності типових ландшафтних зон і корисної фауни. До складу заповідника як відділення (філіали) ввійшли «Стрільцівський степ» (колишній Стрілецький) площею 494 га в Міловському районі та Станично-Луганське відділення площею 494 га в Станично-Луганському районі.

Сучасні філіали Луганського природного заповідника мають складну й різну історію. Деякі з них отримали охоронний статус значно раніше, ніж відбулось оголошення самого заповідника.

«Стрільцівський степ» було оголошено заповідником місцевого значення ще 1923 року з метою збереження представника реліктової степової мезофауни – бабака (сурка степового), чисельність якого в той період різко скоротилася. На цей час також припадає перша спроба створення заповідника у Провальському степу – 2 вересня 1927 р. рішенням Луганського окружного виконкому №37/27 на землях Провальського військового кінного заводу імені Ворошилова було оголошено місцевий Степовий державний заповідник площею 500 десятин.

Лише за 20 років, по завершенні Другої світової війни, Постановою Ради Міністрів УРСР №444 від 27 березня 1948 р. Стрільцівський степ перетворили на Державний байбаковий заповідник «Стрілецький степ» площею 525 га. Заповідник тоді перебував у віданні Головного управління по заповідниках при Раді Міністрів УРСР. У 1951 р. його підпорядкували Академії наук УРСР, а в 1961 р. – об’єднали з трьома степовими заповідниками (Хомутовським степом, Михайлівською цілиною та Кам’яними могилами) в Український державний степовий заповідник АН УРСР.

Провальський степ поновив охоронний статус лише за майже півстоліття. Постановою Ради Міністрів УРСР №1003-р від 22 грудня 1975 р., а також розпорядженням Президії Академії наук УРСР №117 від 7 грудня 1976 р. «Про розширення території Луганського держзаповідника» з метою збереження цінного масиву цілинних кам’янистих степів на Донецькому кряжі було створено та включено до складу Луганського державного заповідника відділення «Провальский степ» площею 587,5 га у Свердловському районі Луганської області.

Подальший територіальний розвиток Луганського природного заповідника тривав уже за часів незалежної України. Указом Президента України №466/2004 від 21 квітня 2004 р. «Про розширення території Луганського природного заповідника» заповідник було розширено на 501,7 га за рахунок земель запасу Великоцької і Новострільцівської сільських рад у Міловському районі. Ці території долучили до складу філіалу «Стрільцівський степ».

Відповідно до Указу Президента України №1169/2008 від 17 грудня 2008 р. «Про розширення території Луганського природного заповідника» на землях запасу Трьохізбенської сільської ради Слов’яносербського району та Гречишкінської сільської ради Новоайдарського району Луганської області було створено філіал «Трьохізбенський степ» площею 3281 га. Головною метою створення цього філіалу було збереження не засаджених сосною природних комплексів піщаної тераси Сіверського Дінця, в тому числі зникаючого виду степової фауни, який перебуває на межі ареалу, – сліпушка звичайного.

На сьогодні до складу заповідника входять чотири філіали загальною площею 5403,0179 га: «Станично-Луганське» (498 га), «Стрільцівський степ» (1036,5164 га), «Провальський степ» (587,5 га) і «Трьохізбенський степ» (3281 га), які репрезентують усі основні типи ландшафтів, рослинності і фаунистичних комплексів та є ключовими об’єктами збереження й моніторингу природних комплексів сходу України.

Стрільцівський степ

Філіал розташовується біля с. Криничне Міловського району та є решткою Старобільських цілин, площа яких на початку ХХ ст. перевищувала 24 тис. га. Вони належали чотирьом кінним заводам – Стрілецькому, Ново-Олександрівському, Лимарівському і Деркульському. Площа Стрільцівської цілини на той час складала близько 7 тис. га. На початку ХХ ст. ці землі стали швидко освоюватись, і до середини сторіччя Старобільські степи було майже повністю розорано. Територія заповідника – єдина вододільна ділянка, котра дотепер збереглася нерозораною.

Стрільцівський степ розташовується на південно-східних відрогах Середньоруської височини, в басейні лівих приток Сіверського Дінця.

Глиняний Яр. Фото Г. Гузь

Заповідник було створено насамперед для збереження популяції бабака степового (Marmota bobak) і типової ділянки причорноморських багаторізнотравно-дерновинно-злакових степів.

Бабак степовий. Фото В. Мороз

Бабачата. Фото Г. Гузь

Бабачата. Фото В. Мороз

Найбільш характерними для заповідника є рослинні угруповання з домінуванням ковили Залеського (Stipa zalesskii), ковили вузьколистої (Stipa tirsa), ковили найкрасивішої (Stipa pulcherrima) і чагарникові степи за участі степових чагарників – карагани чагарникової (Caragana frutex), мигдалю низького (Amygdalus nana), зіноваті руської (Chamaecytisus ruthenicus). Крім степів, значні площі у філіалі займають зарості чагарників переважно за участі карагани, мигдалю, зіноваті, терну степового (Prunus stepposa), жостеру проносного (Rhamnus cathartica), клену татарського (Acer tataricum).

Аспект ковили вузьколистої, занесеної до Червоної книги України (ЧКУ). Фото Г. Гузь

На території філіалу зростають 695 видів судинних рослин, 78 видів зелених водоростей, 26 – мохів, 164 – грибів і грибоподібних організмів, 28 – лишайників. Тут охороняються 28 видів судинних рослин і 4 види грибів із Червоної книги України (ЧКУ), 7 видів рослин із додатку І Бернської конвенції та 29 видів – із обласного охоронного списку. Стрільцівський степ дуже важливий для збереження популяцій півонії тонколистої (Paeonia tenuifolia), тюльпану Шренка (Tulipa schrenkii), брандушки різнобарвної (Bulbocodium versicolor), сону широколистого (Pulsatilla patens), пирію ковилолистого (Elytrigia stipifolia), 11 видів ковили та ін. У заповіднику представлено 10 рідкісних рослинних угруповань, включених до Зеленої книги України.

Горицвіт волзький (ЧКУ). Фото Г. Гузь

Фауна Стрільцівського степу налічує близько 1800 видів. Комах відомо 1487 видів, павукоподібних – 298, земноводних – 8, плазунів – 7, птахів – 221 вид, ссавців – 54. З Європейського Червоного списку тут трапляються 13 видів, із додатку ІІ Бернської конвенції – 156 видів. У філіалі охороняється 62 види тварин із Червоної книги України – дибка степова (Saga pedo), вусач земляний хрестоносець (Dorcadion equestre), поліксена (Zerynthia polyxena), ктир гігантський (Satanas gigas), гадюка степова (Vipera renardi), полоз візерунковий (Elaphe dione), огар (Tadorna ferruginea), лунь лучний (Circus pygargus), голуб-синяк (Columba oenas), совка (Otus scops), сова болотяна (Asio flammeus), вівсянка чорноголова (Emberiza melanocephala), мишівка темна (Sicista severtzovi), хом’ячок сірий (Cricetulus migratorius), перегузня (Vormela peregusna) тощо. Унікальною особливістю Стрільцівського степу є аборигенна популяція бабака степового.

Дибка степова (ЧКУ). Фото Г. Гузь

Вусач-коренеїд хрестоносець (ЧКУ). Фото Г. Гузь

Поліксена (ЧКУ). Фото Г. Гузь

Заєць сірий. Фото В. Мороз

Борсук європейський. Фото В. Мороз

Козуля європейська. Фото В. Мороз

Провальський степ

Філіал розташовується біля с. Провалля Довжанського (Свердловського) району та складається з двох ділянок – Калинівської (площею 299,61 га) і Грушевської (площею 287,89 га).

Калинівська ділянка. Фото В. Мороз

Грушевська ділянка. Фото В. Мороз

Грушевська ділянка. Улоговина Мокра. Фото В. Мороз

Ставок Катарал в охоронній зоні Грушевської ділянки. Фото В. Мороз

Заповідник було створено для збереження унікальної ділянки кам’янистих степів на Донецькому кряжі. Територія розташовується на північному крилі Донецького кряжу, в басейні річки Верхнє Провалля, що належить до системи правої притоки Сіверського Дінця – Великої Кам’янки.

Рослинний покрив Провальського степу дуже строкатий – гряди та схили займають кам’янисті степи, улоговини – лучно-степові угруповання, долини річок і балок – байрачні ліси й чагарники. Переважають у рослинному покриві степи, байрачні ліси займають 20% території. Найбільш характерні для Провальського степу дерновинно-злакові угруповання з домінуванням різних видів ковили та костриці валіської (Festuca valesiaca). Байрачні ліси формують дуб звичайний (Quercus robur), ясен звичайний (Fraxinus excelsior) і клен польовий (Acer campestre).

У Провальському степу зростають 783 видів судинних рослин. Мохоподібних відомо 46 видів, водоростей – 119, лишайників – 126, грибів – 157 видів. Тут охороняються 35 видів рослин із Червоної книги України, три види – згідно зі списками Бернської конвенції. Провальський степ – найважливіший резерват для збереження популяцій карагани скіфської (Caragana scytica), майкарагану волзького (Calophaca wolgarica), громовику гранітного (Onosma graniticola), дельфінія Сергія (Delphinium sergii) і яскраво-червоного (D. puniceum), цибулі лінійної (Allium lineare), шафрану сітчатого (Crocus reticulatus) та ін. Тут зростають 13 видів ковили, найбільш рідкісні з яких – ковила шорстка (Stipa asperella) і азовська (S. maeotica). У Провальському степу поширені 8 рідкісних рослинних угруповань, включених до Зеленої книги України.

Сон лучний (ЧКУ). Фото В. Мороз

Калофака волзька (ЧКУ). Фото Г. Гузь

Рястка Гуссона. Фото В. Мороз

Шафран сітчастий (ЧКУ). Фото В. Мороз

У тваринному світі заповідника представлено лісові, степові й напівпустельні види. На території Провальського степу зареєстровано понад 2 тис. видів тварин: павукоподібних – 244 види, комах – 1776, земноводних – 6, плазунів – 8, близько 200 видів птахів і 54 види ссавців. Тут охороняються 68 видів тварин, включених до Червоної книги України, 22 види з Європейського Червоного списку і 145 видів, які охороняються згідно з Бернською конвенцією. З рідкісних видів для заповідника найбільш характерними є дибка степова, махаон (Papilio machaon), мнемозіна (Parnassius Mnemosyne), сколія степова (Scolіa hіrta), жужелиця угорська (Carabus hungaricus), полози сарматський (чотирисмугий) (Elaphe sauromates) та каспійський (жовточеревий) (Coluber caspius), огар, орел-карлик (Hieraaetus pennatus), пугач (Bubo bubo), совка, сиворакша (Coracias garrulous), вівсянка чорноголова, тушкан великий (Allactaga major), мишівка степова (Sicіsta subtilis), горностай (Mustela erminea), перегузня тощо.

Полоз жовточеревий (ЧКУ). Фото В. Мороз

Полоз сарматський (ЧКУ). Фото В. Мороз

Пташеня пугача (ЧКУ). Фото В. Мороз

Пташенята канюка звичайного. Фото В. Мороз

Станично-Луганське

Філіал розташовується біля с. Піщаного Станично-Луганського району і займає площу 498 га.

Територія заповідника охоплює ділянку заплавної та першої надзаплавної (борової) терас лівого берега Сіверського Дінця.

Гідрографічну мережу представлено озерами та старицями. Найбільші озера – Солдатське, Червоненьке, Піщане, Грузське і Став. Головне джерело живлення озер – атмосферні опади та ґрунтові води.

Папороть на оз. Грузське. Фото В. Головко

Оз. Став. Фото В. Мороз

У рослинному покриві філіалу переважають заплавні дубові, в’язово-дубові, вільхові, осокорові, вербові ліси. Значну частину території займають культури сосни звичайної, створені переважно у другій половині минулого сторіччя.

Дуже різноманітна чагарникова рослинність. Невеликі ділянки степової рослинності трапляються на підвищених ділянках алювіальних наносів у заплавній частині заповідника. Псамофітні степи пов’язані з піщаною терасою, де займають ділянки, не зайняті насадженнями сосни звичайної.

Луки характерні для території заповідника, але займають невелику площу. Дуже різноманітна водна, прибережно-водна і болотяна рослинність філіалу.

До Зеленої книги України занесено формації сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis), кушира підводного (Cerathophylleta submersi), латаття білого (Nymphaeta albae), рдеснику червонуватого (Potamogetoneta rutili), стрілиці звичайної (Sagittarieta sagittifoliae).

Сальвінія плаваюча (ЧКУ). Фото В. Головко

Загальна кількість відомих на території філіалу видів судинних рослин – 743, водоростей – 131, грибів, хромістів і міксоміцетів – 392, лишайників – 75.

До ЧКУ внесено 10 видів судинних рослин: волошку первинногерберову (Centaurea protogerberi), ковилу Лессінга (Stipa lessingiana), ковилу дніпровську (Stipa borysthenica), козельці донецькі (Tragopogon donetzicus), косарики тонкі (Gladiolus tenuis), рябчика малого (Fritillaria meleagroides), рябчика руського (Fritillaria ruthenica), рястку Буше (Ornithogalum boucheanum), сальвінію плаваючу, тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum).

Із водоростей до Червоної книги України внесено толіпеллу проліфероносну (Tolypella prolifera), з лишайників – цетрарію степову (Cetraria steppae) та ксантопармелію грубозморшкувату (Xanthoparmelia ryssolea), з грибів – білопавутинника бульбистого (Leucocortinarius bulbiger), рядовку опенькоподібну (Tricholoma focale), міріостому шийкову (Myriostoma coliforme).

До складу фауни Станично-Луганського філіалу входять близько 2250 видів безхребетних тварин (молюсків – 8 видів, кільчастих черв’яків – 4 види, павуків – 254 види, комах – 1940 видів), 30 видів риб, 7 видів амфібій, 7 – плазунів, тут зафіксовано близько 200 видів птахів і 57 видів ссавців.

До ЧКУ внесено 71 вид фауни філіалу, до Європейського червоного списку – 20 видів, 152 види охороняються Бернською конвенцією.

Раніше в озерах і старицях заповідного філіалу мешкала хохуля (Desmana moschata) – рідкісна реліктова комахоїдна тварина, занесена до ЧКУ та міжнародних охоронних списків, але вже понад 30 років цей рідкісний цікавий ссавець у заповіднику не зустрічається.

Серед рідкісних безхребетних тварин на території філіалу зустрічаються ірис плямистий (Iris polystictica), дозорець імператор (Anax imperator), стафілін волохатий (Emus hirtus), жук-олень (Lucanus cervus), вусач-червонокрил Келлера (Purpuricenus kaehleri), сатурнія велика (Saturnia pyri), махаон, подалірій (Iphiclides podalirius).

Сатурнія велика (ЧКУ). Фото В. Мороз

Серед хребетних тварин у заповіднику та на прилеглих територіях мешкають гадюка степова (Vipera renardi), мідянка звичайна (Coronella austriaca), шуліка чорний (Milvus migrans), орел-карлик, орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla), журавель сірий (Grus grus), совка, вухань звичайний (Plecotus auritus), вечірниця руда (Nyctalus noctula), нічниця вусата (Myotis mystacinus), видра річкова (Lutra lutra), горностай, тхір лісовий (Mustela putorius), борсук звичайний (Meles meles), олень благородний (Cervus elaphus) тощо.

Мідянка звичайна (ЧКУ). Фото В. Мороз

Пташеня орлана-білохвоста біля гнізда (ЧКУ). Фото В. Мороз

Білка звичайна. Фото В. Мороз

Трьохізбенський степ.

Філіал має площу 3281 га, розташовується біля сіл Трьохізбенка та Калаус Новоайдарського району. Його організовано на території колишнього військового полігону.

Піщаний степ. Фото Г. Гузь

Територія філіалу видовжена з північного сходу на південний захід на відстань 9,45 км. Найвища точка заповідника – урочище Баранячий Шпиль із висотою над 150 м над рівнем моря.

Гідрографічну мережу представлено тимчасовими потоками по дну ярів і балок, є одне озеро (Кобозево) і два ставки.

Дослідження біоти Трьохізбенського степу почалось у середині 2000-х років, наведені дані не є вичерпними і надалі істотно доповнюватимуться й уточнюватимуться.

У філіалі представлено природну псамофітну рослинність північної частини Степової зони. З одного боку, вона характеризується високою мірою ценотичної різноманітності: тут трапляються псамофітно-степові, лісові, лугові, болотяні угруповання, рослинність пісків різної міри заростання. З іншого боку, внаслідок багаторічної діяльності військового полігону ґрунтовий та рослинний покрив на значних площах суттєво порушений і перебуває на різних стадіях відновлення.

Ценотичну основу псамофітних степів складають кипець пісковий (Koeleria sabuletorum), костриця Беккера (Festuca beckeri), осока лігерійська (Carex ligerica), житняк донський і Лавренкa (Agropyron tanaiticum, A. lavrenkoanum), куничник наземний (Calamagrostis epegeios), декілька видів полину. Досить значні площі на території заповідника займають угруповання ковили дніпровської.

Аспект ковили дніпровської (ЧКУ). Фото В. Мороз

Великі ділянки пісків укрито суцільним покривом із лишайників і зелених мохів.

На схилах та вершинах дюн і піщаних пагорбів розвиваються агломеративні угруповання куничника наземного (Calamagrostis epigeios) з домішкою однорічних трав: пальчатки кров’яної (Digitaria ischaemum), гусятника малого (Eragrostis minor), верблюдки блискученької (Coryspermum nitidum) та ін. Часто трапляється зіновать дніпровська (Chamaecytisus borysthenicus) – піонер заростання пісків.

На знижених ділянках формуються засолені луки. У складі цих угруповань росте плаунець заплавний (Lycopodiella inundata). У Луганській області ця рослина вважалася зниклою – останні відомості про неї датовано 1930-ми роками.

Досить різноманітна деревно-чагарникова рослинність філіалу. Вона представлена угрупованнями чагарникових верб (переважно шелюги (Salix acutifolia)), листяними та змішаними колками за участі беріз повислої (Веtula pendula) і пухнастої (Betula pubescens), осики (Populus tremula), тополі чорної (Populus nigra) і вільхи (Alnus glutinosa), тополевим рідколіссям, культурами сосни звичайної.

Березовий колок. Фото В. Мороз

Зелену книгу України на території Трьохізбенського степу представлено угрупованнями ковили дніпровської.

У філіалі зростають близько 500 видів судинних рослин, 167 – грибів і грибоподібних організмів, 52 – лишайників. Тут охороняються 9 видів судинних рослин і 2 види лишайників із ЧКУ, 1 вид рослин із додатку І Бернської конвенції та 26 видів – із обласного охоронного списку. Трьохізбенський степ відіграє важливу роль у збереженні таких рідкісних видів, як береза дніпровська (Betula borysthenica), ковила дніпровська та волосиста (Stipa capillata), козельці донецькі, плаунець заплавний (Lycopodiella inundata), рястка Буше (Ornithogalum boucheanum), сон лучний (Pulsatilla pratensis), тюльпан дібровний, цибуля савранська (Allium savranicum).

Фауна Трьохізбенського степу досить різноманітна та складається з представників лісових, степових і навіть пустельних комплексів.

Загалом тут зафіксовано 1188 видів тварин, із них 1038 видів – безхребетних тварин (павукоподібних – 21 вид, комах – 1017 видів), 4 види земноводних, 4 види плазунів, 116 видів птахів і 26 видів ссавців. У Трьохізбенському степу охороняються 28 видів тварин, включених до ЧКУ, 10 видів із Європейського Червоного списку та 135 видів, які охороняються згідно з Бернською конвенцією. Особливу цінність фауни заповідника становлять види тварин, які в регіоні пов’язані з піщаними аренами Сіверського Дінця, – сліпачок звичайний (Ellobius talpinus) і ящурка піщана (Eremias arguta). Серед рідкісних видів тварин на території філіалу та на прилеглих ділянках мешкають емпуза смугаста (Empusa fasciata), поліксена, сколія-гігант (Megascolia maculatа), полоз візерунковий, огар, орел-карлик, деркач (Crex crex), тушкан великий, мишівка степова, тхір лісовий, борсук звичайний, олень благородний тощо. Помічено заходи на територію заповідника нині дуже рідкісного в Луганській області лося європейського (Alces alces).