Історія українських антарктичних досліджень фактично теж налічує століття. Першим українцем, який ступив на берег Антарктиди, був учасник британської експедиції Роберта Скотта у 1912 році — полтавчанин Антон Омельченко. Сьогодні Україна — одна із 28 консультативних держав-сторін Договору про Антарктику, що свідчить про незаперечний статус вітчизняної науки у світі.

На переконання першого заступника голови Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України Бориса Гриньова, антарктичні дослідження — це одна із тих сфер, де наша країна може гідно тримати першість серед високотехнологічних держав. Адже саме на шостому континенті нині вирішуються найактуальніші питання, від яких, без перебільшення, залежить доля людства: пошук резервів питної води, вивчення впливу атмосферних процесів у полярних регіонах Землі на загальний стан довкілля, дослідження сейсмологічної активності, збереження ресурсів планети та унікальних форм життя.

Про це йшлося на засіданні Науково-технічної ради «Антарктика», що відбулося в Держінформнауки з нагоди 100-літнього ювілею підкорення Південного полюсу. Цей регіон, на думку голови Ради, академіка НАН України Петра Гожика, — своєрідний пульс планети: якщо ми його зачепимо своїми нерозумними діями, наслідки можуть бути абсолютно непередбачувані. Наприклад, танення західно-антарктичного льодовикового покриву спричинить підняття рівня світового океану аж на шість метрів!

Геннадій Міліневський, який очолював 1-шу українську антарктичну експедицію у 1995—1996 роках, розповідає, що, попри століття після того, як дослідники ступили на крижаний континент, і досі залишається незрозумілим, чому саме на Антарктичному півострові потепління відбувається найшвидше. Або, скажімо, дослідження озонового шару. Цікаво, що розподіл озону над Антарктикою дуже асиметричний, тому «смерть» озонової дірки очікується лише у 2050 році...

До речі, учасники першої зимівлі на станції Академік Вернадський пригадали, що з Україною вони могли вийти на зв’язок лише по радіо о 1 годині ночі, будучи повністю залежними від космічної погоди. Із полярниками 16-ї антарктичної експедиції завдяки інтернет-можливлостям сеанс зв’язку відбувся прямо під час засідання. Начальник станції Євген Карягін відзвітував, що загін дослідників продовжує виконувати завдання чергової експедиції всупереч аж ніяк не сприятливій погоді. Дуже задоволені, що, хоч і за екстремальних умов, однак вдалося зняти із судна наших колег-сезонників. Упевненості, що вони потраплять на станцію, не було, та диво сталося за годину до їхнього прибуття: туман розсіявся — і перший міжнародний загін біологів (разом з українськими дослідниками прибув колега з Чехії) було успішно «взято на борт» Академіка Вернадського. «Ми готові забезпечити їм повноцінну роботу», — говорить командир загону, зізнавшись, що для зимівників цей день став справжнім святом, адже за півроку антарктичної зими на українській станції не з’являлося жодної людини.

Символічним могло б стати прибуття на Галіндез норвезького туристичного судна «Фрам». Та знову втрутилася погода, яка не дала йому змоги наблизитися до станції навіть на 20 кілометрів (нагадаємо, що до наших антарктичних широт можна добратися наприкінці січня—в лютому). Днями британське судно «Джеймс Кларк Росс» повинно було висадити спеціалістів із Прудманівської лабораторії — вантаж довелося перетягувати по кризі вірьовками.

Попри це, начальник станції запевняє: «Можете подивитися на наші радісні обличчя — настрій у всіх чудовий. Ми здорові і задоволені».

На завершення сеансу зв’язку з учасниками 16-ї УАЕ директор Національного антарктичного наукового центру Валерій Литвинов вкотре нагадав про неухильне дотримання правил безпеки, адже життя кожної людини — дорожче будь-якого експерименту. Він також зазначив, що третій сезонний загін (другий загін — океанографів — уже відбув до берегів Антарктиди на російському судні «Академік Федоров») виконуватиме складні логістичні завдання. Вони пов’язані з підготовкою старого бака для пального, що залишився у спадок від британців і замість якого вже п’ять років працює новий, для використання в якості резервного.

Отож, із грудня чергова 17-та українська антарктична експедиція вже розпочата. На часі — підготовка до зимівлі. «Найближчу перспективу у своїй антарктичній діяльності ми пов’язуємо з використанням космічного фрагмента, що стало можливим після запуску апарата Січ-2, — ділиться планами директор Антарктичного центру. — Це дасть змогу розширити і поглибити дослідження зміни клімату, оцінювати запаси біоресурсів, геофізичний стан довкілля і здійснювати глобальний екологічний контроль. Завдяки приполярній орбіті космічного апарата можна буде контролювати не лише район нашої станції, а й багатьох інших, що вигідно у фінансово-економічному плані. Більш того, Січ-2 літає і над Арктикою. Скануючи, а потім обробляючи знімки, отримані з цього апарата, ми плануємо підготувати атлас морського дна північних морів, що дасть відповідь на багато спірних питань і претензій, які постійно виникають».

Валерій Литвинов також повідомив, що НАНЦ вступив у черговий раунд процедури доопрацювання проекту Закону «Про засади діяльності України в Антарктиці». У ньому будуть прописані «наші вистраждані на практиці норми антарктичної діяльності». Тут великі сподівання покладаються на профільний комітет Верховної Ради України.

Ну, а в міжнародному плані — закінчується підготовка угод про науковотехнічну співпрацю в Антарктиді з Російською Федерацією і Республікою Білорусь.

На завершення засідання, присвяченого 100-річчю підкорення Південного полюсу, директор Антарктичного центру Валерій Литвинов наголосив: «Якщо ера подвигів географічних відкриттів, імовірно, завершилася, то ера наукових подвигів продовжується».

На прохання «Світу» своїми думками і враженнями від перебування на шостому континенті поділився Володимир БАХМУТОВ, учасник 1ї української
антарктичної експедиції, доктор біологічних наук:

— Антарктида — це абсолютно інший світ, образно кажучи — інша планета. Там вражає все: величезні масштаби, чисте повітря, тваринний світ...

В Антарктиді немає випадкових людей. Ті, котрі там працюють, особливі люди з особливим менталітетом. Якщо потрапиш на крижаний континент хоч раз — тебе ще і ще тягнутиме туди.
В Україні є дослідники, які впродовж 16ти експедицій зимували на станції по 5—6 разів...

Коли я вперше потрапив на Антарктичний континент — був туман і постійна мряка: вгадувалися обриси скель і постаті на льоду (пінгвінів. — Ред.). Відчуття дивне і фантастичне. Раптом вигулькнуло сонце, порвало хмари — і просто шок: вода, лід і скелі заблищали, переливаючись різними фарбами. Повірте, ніякі фото, слайди і фільми цього не зможуть передати. Краще один раз побачити — це про неї, про Антарктиду...