Наталія Атамась окреслює проблематику: «Знати, де та скільки у нас птахів, дуже важливо. Такі дослідження цінні, якщо вони тривають з року в рік, і так років десять. За цей період стає зрозуміло, чи знижується чисельність, чи потерпають тварини від якихось негараздів. Адже птахи – це індикатори небажаних змін у природних системах. Змін, які можуть бути шкідливими і для людини. Плаваючи Дніпром, водосховищами, великими та малими річками, не раз бачу порубані та понівечені дерева, купи сміття на місцях пікніків, браконьєрські сітки на рибу, недотримання правил полювання. Але водночас стає більше людей, які цінують птахів, природу, готові допомагати її вивчати та обороняти. І це одна з причин, чому я дійсно люблю свою роботу».
Дослідниця пояснює, чому більшість орнітологів – «ранні пташки»: «Переважна більшість моїх експедицій — маршрутна. Це означає, що я пливу на байдарці річкою чи водосховищем із пункту А до пункту Б, збираючи науковий матеріал. За сезон, який триває з квітня по вересень-жовтень, роблю 6 — 12 таких виїздів. Найкоротші — дві доби. А найдовша моя експедиція в Україні тривала 16 днів, я подолала 800 км водного шляху! Ночую на березі річки чи водосховища або на островах, сплю у наметі, а їжу готую на багатті. Орнітологи мають прокидатися дуже рано, бо наші об’єкти — птахи — так само встають рано. А от спеціалісти по кажанах — хіроптерологи — працюють уночі, а вдень сплять, так само, як і досліджувані тварини».
|
Також орнітологиня окреслює, чим саме вона займається в експедиціях: «Передусім — це облік птахів. Досліджую тих, які живуть спільними поселеннями. У колоніях птахи комунікують, розмножуються, часто разом захищаються від хижаків. Деякі види також колективно шукають та здобувають їжу. Колонії певних видів, наприклад сірої чаплі, можуть перебувати на одному й тому ж місці 100 років. Звісно, такі поселення відомі й шукати їх не треба — знай собі та працюй. Але багато птахів змінює розміщення своїх поселень чи гнізд кожного року, тобто щороку їх треба шукати наново. (…) Я вивчаю поведінку птахів, гніздові звички та міграційні переміщення. Всі ми знаємо, що багато птахів відлітають восени зимувати і повертаються до нас навесні. Куди саме вони літають та якими маршрутами, які небезпеки чекають на них — про все це допомагає дізнатися мічення пернатих. На птаха одягають кольорове кільце або ж чіпляють спеціальні дуже маленькі електронні прилади, які автоматично позначають його шлях. Звісно, аби одягнути на мартина чи інший вид таку «прикрасу», його треба спіймати. І дуже обережно, аби не поранити. У птаха можна взяти кров, аби за допомогою аналізу ДНК виявити родинні зв’язки наших пернатих із іншими птахами Європи та світу, визначити його розміри та фізичний стан, перевірити на наявність паразитів і зібрати багато іншої важливої наукової інформації. А потім знову випустити у природу. Усі дані, які отримую на маршруті, записую до польового щоденника. Це найважливіший супутник зоолога, електронний чи паперовий. Інформація з нього після експедицій заноситься у великі бази даних, обробляється та публікується».
|
Наталія Атамась розповіла і про «сірі будні» орнітолога та те, що може надихнути такого дослідника: «весела або сповнена небезпек експедиція — це провалена експедиція. Ми — не туристи. Наша головна мета — зібрати гарний науковий матеріал. Тому чим досвідченіший польовий зоолог, то нудніші та ефективніші в нього польові сезони. Вирушити в експедицію може будь-яка особа, якщо вона цікавиться птахами, має елементарні навички польового життя, не боїться комарів та кліщів, готова їсти кашу з консервами, приготовану в казані на багатті, гребти та допомагати мені з роботою. Насправді такі наукові волонтери — найважливіший ресурс польових зоологів у всьому світі. Хтось приєднується до експедиції на два дні, інші — плавають довго, впродовж років. Дехто вже вивчив усі основні види водних птахів, а дехто пропонує цікаві технічні рішення щодо наукових пасток для мігрантів або штучних домівок для птахів. Нещодавно я завершила польовий виїзд, що стосувався саме штучних домівок. Шпаківні та синичники відомі всім. А от штучні плавучі платформи та індивідуальні плотики для водних птахів роблять набагато рідше. Один із видів, які я вивчаю, — чорний крячок. Ця птаха потерпала в Європі в 90-х роках через зникнення місць гніздування. Вчені стали використовувати штучні плотики, аби забезпечити їх домівкою, і врятували вид. Плавучі гнізда чорного крячка в Україні часто руйнуються через зливи, великі хвилі або при штучних коливаннях рівня води. Тому спеціальні конструкції плотиків для наших чорних крячків, які волонтери та діти з гуртка «Екологи краєзнавці» у Київській області, використовуючи нідерландський досвід, розробили спеціально для дніпровських водосховищ, виявилися дуже доречними. Під час свого останнього виїзду я встановила на Канівському водосховищі перші експериментальні конструкції (вони, до речі, здобули друге місце на Всеукраїнському конкурсі винаходів у сфері прикладної екології). Такі проекти — те, завдяки чому я пишаюся, що є люди, які з року в рік допомагають проводити дослідження, спілкуються з природою і вкладають свою важливу цеглинку в її збереження».
Докладніша інформація – за посиланням:
https://expres.online/lifestyle/budni-ornitologa-yak-pratsyuyut-lyudi-kotri-doslidzhuyut-zhittya-ptakhiv
За інформацією газети «Експрес»