Життю та науковій творчості яскравих представників відомої шляхетної династії Патонів – академіків Євгена Оскаровича та Бориса Євгеновича – присвячено документальний фільм «Патони та КПІ», знятий у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (КПІ).

Євген Оскарович Патон народився 1870 року у дворянській родині. Його батько – Оскар Петрович Патон – у той час працював консулом Російської імперії в Ніцці. Його дід був генералом і уславився у французько-російській війні 1812 року. Загалом, династія Патонів служила державі вже кілька століть. Виявом особливої поваги до родини можна вважати той факт, що хрещеним батьком новонародженого Євгена став великий князь В’ячеслав Романов.

У сім’ї Патонів панував культ праці й освіти. 24-річним Євген закінчив Дрезденський технічний університет, однак іноземний диплом не давав йому права викладати й обіймати державні посади в Російській імперії. Тому молодий фахівець мусив підтвердити свою кваліфікацію. Він написав імператорові листа з проханням дозволити йому перескласти іспити на батьківщині й отримав позитивну відповідь. Закінчивши Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення, Євген Патон працював спершу в Петербурзі, згодом – у Москві, а 1904 року переїхав на запрошення до Києва: нещодавно у місті запрацював політехнічний інститут, якому потрібні були викладачі. «У квітні 1905 року, – розповідає завідувач відділу історія КПІ Державного політехнічного музею при КПІ Віталій Татарчук, – Євген Оскарович очолив у КПІ кафедру мостобудування, а за рік йому запропонували стати деканом інженерного відділення. Він сам відзначав, що в організації цього відділення не було ладу, оскільки ані система навчання, ані система практики, ані система оцінювання не були чітко впорядковані. Все це Євгенові Оскаровичу вдалось організувати як слід».

Професорові Патону був властивий особливий стиль викладання. За словами старшого наукового співробітника відділу плазмово-шлакової металургії Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України кандидата технічних наук Олександра Корнієнка, Євген Оскарович брав замовлення на виконання певних робіт, активно залучаючи до цього своїх студентів. «Він був дуже пунктуальний, принциповий та суворий. Сам мав глибокі знання і того ж вимагав від студентів», – підкреслює Олександр Корнієнко. «Євген Оскарович не практикував екзаменаційну систему, за якою студент відповідає на запитання з витягнутого ним білета, – продовжує Віталій Татарчук. – Зазвичай за день він приймав іспит щонайбільше у п’ятьох студентів, причому цей іспит подеколи міг тривати до семи годин. Професор вимагав знань не з окремих питань, а з усього навчального курсу».

Родина Патонів мешкала у будинку для викладачів на території КПІ. Саме там народилися двоє синів професора – Володимир і Борис. Євген Оскарович і приділяв увагу вихованню дітей, і суттєво прогресував як науковець та викладач, ставши, врешті-решт, найкращими у своїй галузі. «Євген Оскарович започаткував у КПІ секцію мостобудування, пізніше – кафедру. Саме йому КПІ завдячує створенням Інженерного музею – прообразу нинішнього Державного політехнічного музею», – зауважує ректор КПІ академік Михайло Згуровський.

У Києві Є.О. Патон збудував низку мостів, перший з яких – пішохідний, більш відомий як Міст закоханих. 1920 року поляки, відступаючи, підірвали Миколаївський ланцюговий міст через Дніпро. Було вирішено його не відновлювати, а збудувати замість нього цілком іншу споруду. За справу знову взявся Євген Оскарович. «Металу для нового мосту не було. Тож батько домігся, щоб із річкового дна підняли металеві рештки, з яких потім на київських заводах зібрали мостові конструкції. Відкриття нового мосту відбулось у 1925 році. Це була дуже урочиста подія, грали духові оркестри. Ми з батьком проїхалися мостом на трамваї. Спогад про це зберігся на все життя», – говорить син великого вченого, Президент НАН України академік Борис Патон.

За три роки під час випробування мосту на Київщині Євген Патон ознайомився з методом дугового електрозварювання й у нього народилась ідея застосувати цю перспективну технологію в мостобудуванні. Вчений був переконаний, що зварна конструкція міцніша, ніж клепана. «Коли Євген Оскарович Патон почав працювати зі зварюванням, у СРСР і в світі воно було, скажімо так, радше мистецтвом, ніж промислово відпрацьованою технологією, – коментує доцент кафедри зварювального виробництва КПІ кандидат технічних наук Олексій Сливінський. – Очолюючи кафедру мостобудування КПІ, він дуже швидко збагнув, що для виготовлення відповідальних, несучих конструкцій зварювання – як процес одержання нероз’ємного з’єднання – значно перспективніше порівняно з клепаним з’єднанням, яке тоді широко використовувалося для подібних виробів».

Саме з ініціативи Євгена Патона в КПІ стали готувати зварювальників. «Євген Оскарович довів необхідність започаткування цього напряму в КПІ. І 1935 року було ухвалено рішення про створення у Київській Політехніці кафедри зварювального виробництва, – розповідає нинішній завідувач цієї кафедри доктор технічних наук, професор Віктор Квасницький. – Діє вона з 1936 року. Є.О. Патон став першим її завідувачем і очолював її до 1938 року». Згодом, при Академії наук УРСР учений створив лабораторію електрозварювання, на базі якої за кілька років постав академічний Інститут електрозварювання (нині – Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України).

Київ потроху розширював свої межі, до нього було приєднано кілька навколишніх селищ, у тому числі на Лівому березі. Постала необхідність спорудження нового шляхопроводу через Дніпро – і в Євгена Оскаровича виникла ідея перекинути через річку суцільнозварний міст завдовжки 1,5 км, тобто довший за Хрещатик. Попри те, що скептики вважали цю ідею божевільною, вчений не полишав її, однак утілити мрію в життя завадила Друга світова війна.

22 червня 1941 року молодший син академіка Борис діставався до КПІ – на захист дипломних проєктів. «Зранку почалось бомбардування, під яке ми з однокурсниками потрапили. Ми були тоді настільки недосвідченими, що ховалися від нього в підворіттях. Але, слава Богу, вцілили і захистили свої дипломні проєкти», – згадує Борис Євгенович і додає: «Я з пелюшок жив у КПІ, тому і вступити хотілося тільки туди. Не жалкую, що обрав його. Дуже вдячний КПІ за те, що він продовжує традиції, закладені ще в дореволюційні часи».

Борис Патон був сумлінним і здібним студентом. «Він був дуже допитливим і надзвичайно ґрунтовно готувався до занять із головних дисциплін, – говорить Михайло Згуровський. – Наприклад, перед складанням іспиту з нарисної геометрії розв’язав до 600 задач». «Мені подобалися техніка й інженерна справа, – додає Борис Євгенович, – а от із суспільними науками не складалося: на третьому курсі з усіх предметів мав «п’ятірки» і тільки з марксизму-ленінізму – «двійку». Звичайно, мені довелось його вивчити, проте диплома з відзнакою не отримав».

1941 року Інститут електрозварювання разом зі співробітниками й обладнанням евакуювали до Нижнього Тагіла, туди ж переїхала родина Патонів. На фронті катастрофічно бракувало танків, адже зварювати броню вручну могли тільки досвідчені фахівці (до того ж, ручне зварювання було дуже повільним), а на заводах у тилу залишилися переважно жінки та діти. Тож цехи були завалені необробленими заготовками. Проаналізувавши проблему, Євген Патон створив перший у світі апарат швидкісного зварювання броні, запропонувавши замінити ручне зварювання автоматичним. Однак, за словами Олександра Корнієнка, керівництво заводу остерігалося впроваджувати нову технологію, щоб не зірвати виробництво танків за умов воєнного часу й не отримати, таким чином, звинувачення в саботажі. Тому автор розробки вирішив провести експеримент, який наочно довів би її переваги: два борти танку зварили за різними технологіями й по черзі обстріляли з важкої зброї. В результаті броня борту, звареного вручну, сильно тріснула, а на автоматично звареній частині майже не постраждала. Після цього таки було ухвалено рішення щодо застосування технології швидкісного автоматичного зварювання під флюсом не тільки на «Уралвагозаводі» в Нижньому Тагілі, де Євген Оскарович працював в евакуації, а й на десятках інших радянських заводів, які працювали для потреб оборони та виробляли не тільки танки, а й літаки, снаряди тощо. «Що це дало? Швидкість зварювання зросла вдесятеро, а керувати автоматами могли навіть діти – потрібно було тільки натискати кнопки «Пуск» і «Стоп»», – зазначає Олександр Корнієнко. «Завдяки цьому обсяги виробництва танків Т-34 на «Уралвагонзаводі» сягнули рекордного показника – 35 бойових машин на добу», – наголошує Борис Патон.

Як вважає Олександр Корнієнко, Інститут електрозварювання зробив великий внесок у перемогу: «Євген Оскарович першим з українських академіків отримав звання Героя Соціалістичної Праці та Сталінську премію. Під час репресій в Інституті ніхто не постраждав, бо його директора дуже шанували». Академік Євген Патон був досить суворим і вимогливим до підлеглих, але, водночас, уважним і справедливим керівником. «Батько був чесною, справедливою і доброю людиною. Якщо міг – допомагав іншим і в житті, і в роботі», – зауважує академік Борис Патон. Як згадує колишній співробітник Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України Аркадій Потап’євський, Євген Оскарович, приїжджаючи на роботу, оглядав приміщення та гаражі, обходив цехи, спілкувався з підлеглими, цікавився їхніми дослідженнями, бажав успіху.

Символом української столиці та вінцем творчості великого вченого став названий згодом на його честь унікальний суцільнозварний міст через Дніпро, ідею спорудження якого Євген Патон виношував досить довго і в якому поєднав дві головні справи свого життя – мостобудування й електрозварювання. «На той час його революційна технологія, що не мала аналогів у світі, була, за нинішніми мірками, чимось на кшталт «Тесли» Ілона Маска», – говорить Олексій Сливінський. «За спогадами, Євген Оскарович до останнього ходив – уже з паличкою – спостерігати за роботами і стверджував, що цей міст стане вершиною його діяльності», – додає Віталій Татарчук. На жаль, до відкриття мосту академік не дожив три місяці, тож першим по новому шляхопроводу проїхав його молодший син Борис, який продовжив батькову справу і примножив його здобутки.

Академік Борис Євгенович Патон, котрий від 1962 року очолює Національну академію наук України, висловив низку слушних пропозицій щодо розширення сфер застосування зварювальних технологій, зокрема в космосі. «Радянські космонавти Світлана Савицька та Володимир Джанібеков із застосуванням створеного в Інституті електрозварювання обладнання протягом 3,5 годин виконували у відкритому космосі зварювання, різання, паяння, нанесення покриттів», – розповідає академік-секретар Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства НАН України, заступник директора Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України академік Леонід Лобанов. «Ідею зварювання в космосі підтримав Сергій Павлович Корольов, – продовжує академік Борис Патон. – Повторити цей експеримент досі нікому не вдалося. Технологією дуже цікавились американці, навіть уклали з нами угоду, готувались, але, врешті-решт, відмовилися від задуму – побоювалися, що все може закінчитися трагічно».

З ініціативи Бориса Євгеновича розпочалися дослідження за ще одним перспективним напрямом, а саме – застосування технологій зварювання в медицині, зокрема для зварювання м’яких живих тканин. «Було здійснено десятки тисяч експериментів. На сьогодні такі операції виконуються в більш ніж ста клініках України. Використання нашої технології та обладнання, в якому її втілено, дає змогу різко зменшити крововтрати і кількість ускладнень, а також удвічі-втричі скоротити тривалість операції», – наголошує завідувач відділу зварювання та споріднених технологій в медицині та екології Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України доктор технічних наук Георгій Маринський.

Під керівництвом академіка Бориса Патона в Інституті було також успішно застосовано 3D-технологію вирощування великих циліндричноподібних монокристалів вольфраму, діаметр найбільшого з яких сягнув 85 мм. «Для цього потрібне спеціальне обладнання, дзеркала для надвеликих лазерів, круглі тиглі для вирощування екзотичних монокристалів. У світі немає аналогів такої технології, зараз ми – єдині, хто має змогу вирощувати такі великі монокристали», – зазначає завідувач відділу плазмово-шлакової металургії Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України член-кореспондент НАН України Віктор Шаповалов.

«Борис Євгенович – унікальна людина, дійсно видатний учений і надзвичайно талановитий організатор науки, а також педагог, який виховав відому в усьому світі наукову школу – патонівську. Він є прикладом для багатьох дослідників і, безумовно, ввійде в історію науки та історію України», – вважає академік Леонід Лобанов.