Спілкуючись із читачами інтернет-видання «Главред», Елла Лібанова розповіла, як проходитиме у 2020 році перепис населення, та чому він не проводився раніше, скільки, за приблизними оцінками українців, є сьогодні, чому скорочується населення України, і чому вимирають наші села, якими будуть небезпечні наслідки для української держави в разі розпаду Російської Федерації, чому китайці точно не захоплять нашу країну, чи може Донбас назавжди залишитися «випаленою землею», а також чи можливий майдан АТО-шників, і яким він буде.
Учена розповідає про співвідношення між міським та сільським населенням в Україні та про демографічну ситуацію в українських селах: «ми достеменно не знаємо, скільки людей наразі живе у сільській місцевості. Перепис проводився дуже давно – ще у 2001 році. А поточний облік не дає змоги встановити чисельність і склад населення окремих регіонів, територій, а невеликих поселень і поготів. Сільського населення це стосується передусім через масовий виїзд людей до міських поселень та інших країн. Про міське населення ми хоча б думаємо, що щось знаємо. Процес вимирання сільського населення є неминучим, тому що Україна пішла абсолютно неєвропейським шляхом. В Європі сільська місцевість розвивається завдяки тому, що там є нормальне дорожньо-транспортне сполучення між будь-яким сільським поселенням і містом, в якому є розвинений ринок праці, послуг, у тому числі освітніх, медичних та побутових. Тобто в Європі людина може жити в сільській місцевості, але працювати, навчатися та задовольняти свої потреби у місті. В Україні через відсутність нормального дорожньо-транспортного сполучення люди такого способу життя вести просто не в змозі. Відповідно, молодь не хоче жити в сільській місцевості, бо там немає можливості працювати там, де їй хочеться, немає можливості отримати таку освіту, як їй хочеться (і це зрозуміло – університет не може бути побудований у кожному селі), немає нормальних розваг, от молодь із села виїжджає. Люди середнього віку також виїжджають, але не так масово. Єдина можливість забезпечити належний розвиток сільських поселень – це відбудувати дороги. Іншого шляху просто немає. За офіційною статистикою, приблизна третина всього населення України живе у сільській місцевості. Ми так думаємо, але особисто у мене є щодо цього великі сумніви».
Експерт також пояснює за якими критеріями можна оцінити економічний стан країни: «Бідність в Україні почали досліджувати лише в 1999 році. До того просто не було надійної інформації, яка б дозволяла оцінити реальний рівень бідність. Тому з радянськими часами вкрай важко порівнювати сучасну ситуацію. Однак можу сказати, що Україна і тоді, за часів Радянського Союзу, була бідною, населення було бідним. (…) Загалом, коли говорять про бідність, першочерговим є критерій. Наприклад, вимірювати бідність в Україні за прожитковим мінімумом, який встановлюється владою, мені дуже не подобається. Тому що влада має схильність, коли у неї виникають якісь проблеми, «заморожувати» прожитковий мінімум, і тоді формально за цим показником бідність одразу стає нижчою. Значно більше мені подобається відносний критерій бідності, коли статки людей порівнюються із середніми по країні. В Україні питома вага бідних варіює від 24 до 26%. Це багато. Але важливо ще й те, з чим ми порівнюємо наш рівень життя. (…) Бідність – це умовна характеристика. Та населення України, безперечно, є бідним. Не треба думати, що завтра рівень бідності чи доходи бідних людей в Україні ми зможемо порівнювати з доходами бідних людей, скажімо, у Швейцарії, Швеції, Люксембурзі чи США. Це ще довгий час будуть неспівставні величини. Україна – бідна країна і має порівнювати себе з подібними до себе країнами. Однак це не означає, що ми маємо орієнтуватися на африканські країни, бо наші бідні і африканські бідні – це також люди з різних планет. Ми маємо проводити порівняння, скажімо, із Болгарією, Румунією, Грузією тощо. Якщо все буде гаразд, почнемо за базу брати рівень життя поляків та чехів. Щодо середнього класу… Сильний середній клас будь-де є убезпеченням від потужних потрясінь і соціальних катаклізмів у країні, бо зазвичай середній клас прагне стабільності та не любить революцій. Так, в Україні є протилежні приклади, але це особливості нашої країни. Чи зацікавлені в потужному середньому класі еліти? Думаю, що українські – все-таки так, бо це є запорукою стабільності. А європейські… Яка їм насправді різниця? Європу це жодним чином не турбує. Європейських сусідів України турбує тільки одне – щоб в нашій країні не було ніяких заворушень, громадянських війн, спалахів соціальних чи політичних конфліктів. Все інше Європу не цікавить, ми можемо жити так, як захочемо».
Елла Лібанова пояснює чому в разі розпаду Російської Федерації на Україну чекатимуть дуже страшні наслідки: «Перелічу лише декілька, при чому зовсім не за їх значенням. По-перше, якщо і коли Російська Федерація почне розпадатися, далеко не факт, що до України поїдуть жителі Москви, Санкт-Петербургу чи інших міст європейської частини цієї країни… Адже Росія сьогодні – це далеко не слов’янська країна. По-друге, розпад великих країн переважною мірою супроводжується військовими конфліктами. Не знаю, кому хотілося б війни під боком. Війна так чи інакше буде перекидатися на нашу територію. Такий вже у нас ризикований сусід, що ми тут можемо зробити. Та й самій Україні не просто буде уникнути конфліктів у такому випадку».
За інформацією інформаційного агентства «УНІАН»