Організатори: Інститут археології НАН України, Державний історико-культурний заповідник «Стародавній Київ».
Людина не безсмертна. З часом зникають цілі народи, гинуть цивілізації. Саме археологи надають друге життя пам’яткам, які вважалися зниклими. Впродовж 100-річної історії Інституту археології НАН України ученими були досліджені численні пам’ятки різних епох - від доби каменю до пізнього середньовіччя у всіх регіонах України. Діяльність археологічних експедицій сприяє значному поповненню вітчизняних музеїв артефактами давніх часів. Серед величезної кількості таких предметів зустрічаються справжні шедеври давнього мистецтва, що мають світову славу.
«Одним з найвизначніших археологічних відкриттів людства ХХ століття», за визначенням Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), є золота пектораль IV ст. до н. е. Слід зауважити, що ця нагрудна прикраса скіфського царя («пектораль» від лат. «pectoralis» – «нагрудний») входила до величезного комплексу знахідок з пограбованого у давнину кургану Товста Могила (околиця міста Орджонікідзе (сучасна назва Покров) Дніпропетровської області. Рятівні археологічні розкопки кургану були здійснені у 1971 році експедицією, яку очолював Борис Мозолевський, а золоту пектораль 21-го червня виявив власне керівник експедиції.
Сьогодні пектораль є символом української археології, ії зображення стало основою логотипу Інституту археології НАН України, вона прикрашає обкладинку журналу «Археологія». Разом з коштовними знахідками із скіфських царських курганів, що були передані Інститутом археології України до Державного музейного фонду України пектораль мандрувала у складі виставок по всьому світу (артефакти зберігаються у Музеї історичних коштовностей України – філії Національного музею історії України). Власне слово «пектораль» широко увійшло у наше життя, воно пов’язується з поняттями найвизначніших нагород, найбільш вишуканих коштовних предметів. В Україні назву «Пектораль», «Золота пектораль», «Скіфська пектораль» мають театральна премія, парфуми, готелі, міжнародні організації, квіти, сорти груші та яблука, тощо.
Проте, лише вузькому колу фахівців відомі обставини, за яких відбулося відкриття унікальних предметів під час дослідження кургану Товста Могила. Маловідома частина цього комплексу, що зберігається у наукових фондах Інституту археології України, вперше представлена на виставці. Предмети із заліза, бронзи, кістки і скла, кераміки походять не з царського поховання, а з поховань слуг які, за звичаями скіфів, «супроводжували свого господаря у потойбічний світ». Комплексне дослідження цих знахідок вченими різних напрямів дозволяє уявити цілісну картину життя двотисячолітньої давнини.
Фахове володіння методикою археологічних досліджень, уміння «читати землю» і виявляти предмети «in situ» є дуже важливими для розуміння історичного контексту будь-якої археологічної пам’ятки. Саме такі речи дозволяють відтворювати цілісну картину життя наших предків. Натомість, поширене сьогодні скарбошукацтво, (а по суті - відверте грабіжництво з метою збагачення), зводить артефакти до рівня коштовних цяцьок та збільшує у нашій історії кількість білих плям незнання.
У часи становлення української археології відомий український історик, археолог, етнограф Дмитро Яворницький зазначав, що «наука про давнину збагачує неоціненними матеріалами, ще й зв'язує нас безпосередньо з нашими далекими пращурами, знайомить із зовнішніми та внутрішніми обставинами їхнього життя, вказує на ті чи інші взаємини їх з різними народами, розвиває в нас чуття прекрасного, робить шляхетним наше серце, плекає любов до усього рідного, розпросторює наші розумові обрії і, нарешті, умудрює нас життєвим досвідом, дає уроки майбутнього і робить нас справжніми синами нашої батьківщини, справжніми патріотами».
Виставка «[НЕ]відома українська археологія» є спільним проектом Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» та Інституту археології НАН України.
Автори проекту висловлюють подяку Вірі Данилівні Мозолевській, яка люб’язно надала для експонування особисті речі відомого українського археолога Бориса Мозалевського.
За інформацією Інституту археології НАН України