Ukrainian
Summary:У книзі вперше повністю публікуються відомі на сьогодні матеріали з історії відкриття золотих Михалківських скарбів, знайдених біля Борщева на Тернопільщині в 1876 і 1897 рр. На підстав архівних матеріалів, а також інформацій у збірниках та в газетних статтях кінця ХІХ – поч. ХХ ст., які стосуються умов відкриття і збереження Михалківських скарбів, автори прийшли до висновку, що значна частина золотих предметів знаходилась при захороненнях першої половини ІХ – поч.VIII ст. до нар. Христа. Автори підтримують запропоноване раніше О.І. Тереножкіним припущення про існування окремої своєрідної групи пам’яток – михалківської, яка вже не належала до голіградської культури, але ще не переросла у західно-подільську. Автори обґрунтовують висловлене А. Спіциним, А. Лебедянською та ін. припущення про приналежність Михалківських скарбів одному з аристократичних родів агатирсів, в яких вбачають близькоспоріднені спільноти (жрецькі роди–?), які на початку періоду раннього заліза розселились серед населення Балкан, Адріатичного узбережжя, Середнього Подунав’я (Далі), на Потиссі (Фокору), а перейшовши північно-карпатські перевали – і на прилеглому Верхньому і Середньому Придністров’ї. В монографії також вперше подано копії оригінальних листів і нотатки людей, причетних до відкриття, оцінки та подальшої долі Михайлківських скарбів, передусім власників найбільшої частини колекції коштовностей – родини графства Дідушицьких. Зі змісту листів виразно вимальовується трагічна доля цієї унікальної пам’ятки, перипетії зі збереженням, постійним намаганням продажу, і, по-суті, нерозуміння її наукової вартості. Крім того, також цілковита ігнорація польськими властями признання цього епохального відкриття власне на українських землях.
Reading audience:Для науковців, викладачів історії, вчителів, студентів і всіх, хто цікавиться найдавнішим минулим рідного краю
Russian
Summary:В книге впервые полностью публикуются известные на сегодня материалы по истории открытия золотых Михалковских сокровищ, найденных возле с. Борщева на Тернопольщине в 1876 и 1897 гг. На основании архивных материалов, а также информации в сборниках и газетных статьях конца ХІХ – нач. ХХ ст., касающихся условий открытия и сохранения Михалковских сокровищ, авторы считают, что значительная часть золотых предметов находилась в захоронениях первой половины ІХ – нач.VIII ст. до рождения Христа. Авторы поддерживают предложенное ранее О.И. Тереножкиным предположение о существовании отдельной своеобразной группы памяток – михалковской, которая уже не принадлежала к голиградской культуре, но еще не переросла в западно-подольскую. Авторы обосновывают высказанное А. Спициным, А. Лебедянской и др. предположение о принадлежности Михалковских сокровищ одному из аристократических родов агатырсов, в которых видят близкородственные сообщества (жреческие роды–?), которые в начале периода раннего железа расселились среди населения Балкан, Адриатического побережья, Среднего Подунавья, Потисья, а перейдя северо-карпатские перевалы– и на прилегающих Верхнем и Среднем Приднестровье. В монографии также впервые подано копии оригинальных писем и заметок людей, причастных к открытию, оценке и последующей судьбе Михалковских сокровищ, прежде всего владельцев наибольшей части коллекции драгоценностей– семьи графов Дидушицких. Из содержания писем выразительно вырисовывается трагическая судьба этой уникальной памятки, перипетии, связанные с ее сохранением, постоянной попыткой продажи, и, по существу, с непониманием ее научной ценности. Кроме того, также полное игнорирование польской властью признания этого эпохального открытия собственно на украинской земле.
Reading audience:Для научных работников, преподавателей истории, учителей, студентов, и всех, кто интересуется далеким прошлым родного края