Володимир Павлович Шевченко народився 5 січня 1941 року в с. Підгороднє Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Його батько, Павло Андрійович Шевченко, льотчик Чорноморського військово-морського флоту, загинув 6 вересня 1942 року під Новоросійськом. Син, що мріяв піти шляхом батька, після сьомого класу вступив до спецшколи ВПС у Дніпропетровську, але у зв’язку зі скороченням армійського бюджету школу закрили. Хлопець повернувся до рідного села, згодом став студентом механіко-математичного факультету Дніпропетровського державного університету, який закінчив у 1962 році. Після навчання в аспірантурі та захисту кандидатської дисертації (1966) працював асистентом, а потім доцентом кафедри теоретичної механіки ДНУ.
З 1968 року діяльність Володимира Павловича пов’язана з Донбасом. У Донецькому державному університеті (нині – Донецький національний) він завідував кафедрою теоретичної і прикладної механіки, був деканом математичного факультету, проректором із навчальної роботи. А в 1986 році став ректором ДонНУ. У 1995 році В.П. Шевченка обрано академіком НАН України.
З 1996 року Володимир Павлович Шевченко очолює Донецький науковий центр НАН України та Міносвіти і науки України, його обрано членом Президії НАН України.
Докторська дисертація В.П. Шевченка (1982) присвячена розробці методів фундаментальних розв’язків та їх використанню в теорії тонких пружних оболонок. Загалом же його наукові інтереси охоплюють широке коло питань розвитку теорії фундаментальних розв’язків у задачах деформування оболонкових конструкцій довільної гауссової кривини. Ним розроблені методи побудови фундаментальних розв’язків для анізотропних оболонок, які перебувають у полі дії локальних статичних, динамічних або температурних навантажень. Ці методи базуються на теорії узагальнених функцій, на концепціях застосування двомірного інтегрального перетворення Фур’є та його аналітичного обернення з уведеннями нових некласичних спеціальних функцій.
Одержання вченим фундаментальних розв’язків в аналітичній формі дало змогу ефективно застосовувати їх при розв’язанні нових класів мішаних задач для анізотропних оболонок. Ним було розроблено та досліджено кілька класів актуальних задач прикладного спрямування про деформування оболонок локалізованими силовими статичними, силовими динамічними або температурними навантаженнями. На підставі теоретичних досліджень визначено властиві даному класу деформаційних процесів фундаментальні фізико-механічні ефекти, які відображають вплив факторів геометричного характеру та ступеня анізотропії на напружено-деформований стан оболонок.
Останнім часом Володимир Павлович приділяє велику увагу дослідженням проблем динаміки та стійкості руху твердих тіл із порожнинами, які містять пружні включення, однорідну або стратифіковану рідину.
Науковий доробок ученого складає понад 140 друкованих праць, у тому числі п’ять навчальних посібників, колективних монографій: «Механіка композитів» («Концентрация напряжений»), «Граничные интегральные уравнения в теории пластин и оболочек», «Задачи термоупругости тонких оболочек с разрезами», які відзначаються глибиною та переконливістю теоретичних узагальнень, тісним зв’язком із потребами виробництва. Розробки В. П. Шевченка широко застосовуються в гірничій, машинобудівній та інших галузях важкої промисловості України. Ученим підготовлено чотирьох докторів та 14 кандидатів наук. Він є головним редактором наукових журналів «Вісник Донецького університету» та «Теоретическая и прикладная механика».
У діяльності В.П. Шевченка інтенсивний творчий пошук гармонійно поєднується з науково-організаційною та громадською роботою. Як голова Донецького наукового центру він багато робить для розвитку фундаментальної науки в Донбасі, концентрації зусиль наукових установ та вищих навчальних закладів, незалежно від їх відомчого підпорядкування, на вирішенні науково-технічних та соціально-економічних проблем Донецької та Луганської областей, для зміцнення зв’язків науки з виробництвом. За його безпосередньої участі в лютому 2000 року укладено договір про співробітництво між Донецьким науковим центром та Донецькою обласною державною адміністрацією. Розроблено низку цільових програм співробітництва з підприємствами регіону (концерн «Стирол», ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»).
Громадську й наукову позицію Володимира Павловича визначає прагнення до діалогу. У своєму інтерв’ю газеті «Голос України» він говорив: «Наука не може існувати в межах одного окремого регіону. Для плідної роботи вченим необхідно спілкування з колегами й вивчення чужого досвіду. Таким чином, сама особливість наукової роботи настроює на відкритий діалог». Тісне співробітництво пов’язує очолюваний В. П. Шевченком Донецький науковий центр і Західний науковий центр Національної академії наук України. Підписаний між ними договір про співробітництво в науковій сфері став першою акцією вищих навчальних закладів і наукових інститутів, розташованих на Заході й Сході країни.
Багато зробив Володимир Павлович для розширення зв’язків ДонНУ з університетами країн Європи і світу. Донецький національний підтримує зв’язки з 26 університетами світу, має угоди про співпрацю з університетами Росії, Греції, Німеччини, Великобританії, Франції, США, Китаю та інших країн, є членом асоціації університетів Європи, двох міжнародних асоціацій (Євразійської й AIMOS), а також консорціуму прикордонних університетів України, Росії й Білорусі. У 2005 році було підписано договір про співпрацю Донецького наукового центру й Сибірського відділення РАН. На сьогодні науковці Донеччини та Сибіру виконують шість спільних наукових розробок із фундаментальних, гірничих та медичних наук. Не забуває він і свою alma mater – Дніпропетровський національний університет.
Головним девізом В.П. Шевченка – вченого, політика й мудрої людини – є: «Стратегія успіху керівника – компетентність у всіх сферах діяльності». З гордістю Володимир Павлович говорить про досягнення Донецького наукового центру НАН України: «Сьогодні центр поєднує 11 установ НАН України, понад 140 науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро, п’ять національних університетів, 31 вищий навчальний заклад III – IV рівнів акредитації в Донецькій і Луганській областях. У цих підрозділах працюють 17 академіків і членів-кореспондентів НАН України, близько 650 докторів і понад 4500 кандидатів наук. І якщо раніше в регіоні переважали вугільна, металургійна, коксохімічна й машинобудівна галузі, й усе було їх підлегле, то тепер завдяки сформованому тут потужному потенціалу Донецький регіон перетворений на сучасний науково-освітній, культурний і політичний центр».
Науково-дослідницьку роботу вчений поєднує з викладанням у вищій школі. Значну увагу приділяє він відродженню національної інтелігенції, пошуку талановитої молоді в містах і селах України. В.П. Шевченко реаліст, він любить повторювати: «Єдиний, хто з нічого й без нічого створив матеріальний світ, - це Бог». Головною стратегією розвитку він вважає еволюцію – збереження, нагромадження, збільшення й розвиток усього кращого, що було створено.
З його ініціативи відкрито україномовний ліцей при ДонНУ та Гуманітарний інститут у Маріуполі. Учений справедливо пишається тим, що останні два роки університет є лідером серед класичних вищих закладів України за кількістю дипломів Міносвіти, завойованих на Всеукраїнських конкурсах студентських наукових робіт із природничих, технічних і гуманітарних наук.
Серед його досягнень – розробка та впровадження в життя концепції другої вищої освіти; у п’яти містах Донецької області започатковано центри з підготовки та перепідготовки спеціалістів.
У Володимира Павловича Шевченка багато громадських обов’язків: з березня 1996 року він є членом двох Рад при Президентові України – з питань мовної політики та науки й науково-технічної політики; членом Президії Національної ради Конгресу української інтелігенції (з 1995 р.); головою Донецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта»; членом Президії Національного комітету України з теоретичної і прикладної механіки (з 1999 р.); членом Президії НАН України (з 1996 р.); головою Донецького наукового центру НАН України й МОН України (з 1996 р.); членом Державної акредитаційної комісії України (з 2010 р.); у 1992-2002 роках він був депутатом Донецької облради, а у 2006-2010 рр. – членом Донецького міськвиконкому.
Володимир Павлович користується повагою й має високий авторитет серед колег, учнів, мешканців Донбасу. Він носить високе звання Героя України (2006), є лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки (2003), заслуженим діячем науки і техніки України (1991), нагороджений відзнакою НАН України «За наукові досягнення» (2006), відзнакою АПН України (2006), знаком «Шахтарська слава» III (1995), II (2004), I (2006), орденом князя Ярослава Мудрого V (1999) та IV (2000) ступеня, орденом Держави (2006), орденом Святого князя Володимира Великого (2001), орденом Франції «Академічна пальма» (2003), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2002) та Почесною грамотою Верховної Ради України (2005), іменними знаками: «Відмінник вищої школи СРСР», «Відмінник вищої школи України», «За доблесну працю», «Наставник молоді». Його ім’я як заслуженого діяча науки й техніки України внесене до міжнародного довідника «Хто є хто» (Лондон, вид-во «Європа», 1992-1993) і «Хто є хто в українській політиці» (Вип. 3, травень 1996 та наступних випусків).
За матеріалами видання: Володимир Павлович Шевченко : біобібліографічний покажчик до 70-річчя з дня народження. – Донецьк : Юго-Восток, 2010. – 191 с.
Версія для друку